Росія дала Монголії відступного за Байкал
25 лютого міністр природних ресурсів і екології Росії Сергій Донський бадьоро відрапортував про успішну припинення монгольського проекту будівництва гідротехнічних споруд на річці Селенга, які представляли собою серйозну загрозу для екології Байкалу.
"На сьогоднішній день цей проект знаходиться не в такій активній стадії, немає фінансування, відповідно, монголи не знають, як це буде продовжуватися. Ми зі свого боку запросили і проводимо оцінку тих матеріалів, які у них напрацьовані. Як і раніше, так і зараз ми не залишаємо це питання без уваги", - заявив глава Мінприроди, додавши, що Москва домагається скасування будівництва зокрема ГЕС "Шурэн" з 2014 року, задіявши ряд міжнародних організацій.
Достукалася РФ і до спонсора проекту Світового банку. Ситуація з найбільшим озером світу насправді плачевна і давно вже турбує російську громадськість і екоактивістів. Особливо гостро питання стало після катастрофічного - нижче критичної позначки - падіння рівня води в озері ще на 11 див.
Звичайно ж, ігнорувати суспільний резонанс і піддавати сумніву ефективність діяльності уряду російське керівництво не могло. Не міг і президент Росії Володимир Путін. Саме тому, ймовірно, 31 січня підписав закон про ратифікацію міжурядової угоди, яка РФ і Монголія підписали шість років тому. Ця угода фактично означає списання 97,8% монгольського боргу - 172 млн доларів. Після чого монголам залишиться виплатити лише приблизно 2,2 млн доларів.
Списання боргів і надання кредитів вже давно є одним із способів впливу РФ на політичні та економічні процеси в інших країнах. Найяскравіший приклад - це визнання незалежності деякими країнами анексованих у Грузії Абхазії та Південної Осетії. За даними ЗМІ, переконати піти на ігнорування думки міжнародного співтовариства Москві вдалося такі держави, як Венесуела, Вануату, Нікарагуа, Науру. Венесуела отримала за це 2,2 млрд доларів, Нікарагуа - 1 млрд доларів, острівні республіки в Тихому океані - Вануату та Науру - 23 млн до 50 млн доларів відповідно. Але це стосується конкретного прикладу - легітимації наслідків агресії щодо Грузії. Москва розкладає свої яйця в різні кошики, прагнучи отримати певні геополітичні та геостратегічні вигоди, або щоб досягти економічної вигоди; і витрачає на це мільярди доларів.
Російські ЗМІ інформували раніше, що за останні 15 років на списання боргів вже пішло близько 140 млрд доларів. Прокремлівська газета "Комсомольская правда" навіть публікувала в грудні 2014 року топ-10 країн, яким Москва списала борги. У лідери рейтингу вибилася Куба, яку простили 31,7 млрд доларів (правда це все ж не завадило Гавані політично поплисти від Москви до північноамериканських берегів). Далі йдуть Ірак (21,5 млрд доларів), що представляє інтерес в контексті скорочення американського впливу; відразу кілька країн Африканського континенту (понад 20 млрд доларів), причому Алжиру списали 4,7 млрд в обмін на закупівлю російської промислової продукції. Монголії, до речі, вже прощали 11 млрд доларів 13 років тому. У список потрапили також Афганістан - 11 млрд (читай: Ірак, Північна Корея - 10 млрд (держава, ідеально вписується в стратегію РФ плодити хаос по всій планеті), Сирія - 9,8 млрд (закупівля російського зброї, операції у сфері будівництва, нафти і газу), В'єтнам - 9,53 млрд (інші 1,77 млрд Ханой повинен повернути до 2022 року допомогою інвестицій в російсько-в'єтнамські проекти на території своєї країни); Лівія - 4,5 млрд (в обмін - 2,2-мільярдний контракт для РЖД). Киргизії Москва "заплатила" майже 600 млн доларів за вступ до Митного союзу.
Про свою щедрість Росія не втомлюється нагадувати, намагаючись позиціонувати себе в якості доброї світової наддержави. Ось і у вересні минулого року міністр закордонних справ Сергій Лавров згадав ту ж Африку, яку активно освоює Китай, підкресливши при цьому, що "країна не нав'язує політичні моделі нужденним країнам, коли допомагає їм".
Питається, навіщо, наприклад, було прощати колосальні 30 млрд Кубі, якщо ніякої вигоди крім політичної, так і те примарною, тут немає. Відповідь, втім, очевидна: Кремлю в умовах добровільної ізоляції вкрай необхідні союзники, нехай навіть не дуже успішні в економічному плані. Такими навіть простіше маніпулювати і використовувати, щоб насолити своїм "ворогам". У випадку з Монголією бачиться та ж традиційна схема.
Крім піару з порятунком Байкалу, Росія зацікавлена в посиленні свого впливу на Улан-Батор. Монголія дуже сильно залежить від РФ, але ще більше зав'язана на економіку Китаю. За даними за 2014 рік, Монголія отримує з Росії 90% своїх енергоресурсів, що робить її вразливою до зростання цін. Однак головним імпортером і експортером залишається Китай - 41,5% і 95,3% відповідно. На частку Росії як імпортера доводиться 27,4%. "Підминаючи під себе монголів, РФ прагне вколоти Китай, чиє постійне розширення (політичний, економічний, географічний) не може не турбувати Москву. Та й той факт, що Пекін, який коли-то заглядав у рот СРСР, а зараз вже спокійно дозволяє собі диктувати Росії вигідні насамперед для себе умови (історія з газом, наприклад), безумовно, зачіпає російське кгбшное керівництво. Це два. А три - характерна для РФ практика залучити однією рукою, і...ні, не відштовхнути іншого, а штрикнути з-під поли.
