Робокоп з Тунісу. Як на південному фланзі ЄС виникла нова загроза і причому тут Росія

Туніс занурюється в запекле політичне протистояння. 25 липня сотні людей в столиці, і тисячі — по всій країні (в Гафсі, Кайруане, Монастирі, Сусі і Таузаре) вийшли на вулиці з вимогами розпуску уряду і парламенту, а також зміни політичного режиму.

У Тунісі, однойменної столиці країни Магрибу, демонстранти вшанували увагою не тільки Асамблею народних представників (парламент), але і штаб-квартиру ісламістської партії "Ан-Нахда", що має більшість, — увірвалися в будівлю, били комп'ютери та іншу оргтехніку, розкидали і палили папери .

Не обійшлося без обміну люб'язностями — камінням і пляшками — між активістами і прихильниками партії влади.

Президент Тунісу Кайс Саїд, якого за схожість з актором Пітером Веллером прозвали "Робокопом", дуже оперативно почув прохання мітингувальників і в той же день, після екстреної наради з силовиками і військовими, оголосив про відставку прем'єр-міністра Хішама Машиші і про припинення роботи парламенту терміном на 30 днів. Розпустити його Саїду не дозволяє конституція Тунісу.

Тобто спершу були протести, потім неймовірно швидка реакція президента, а потім новий виток протистояння, оскільки "Ан-Нахда" так просто здаватися не збирається.

Формальний привід

Учасники протестів звинувачують уряд і партію більшості в нездатності впоратися як з економічною кризою, викликаною пандемією Covid-19, так і, власне, із самою смертельною хворобою.

Під вагою нового варіанту Delta туніська система охорони здоров'я остаточно посипалася. Представник МОЗ Нассаф бен Алі так і висловився: система не витримала і впала.

Станом на понеділок загальна кількість тих, що заразилися Covid-19 в Тунісі, офіційно досягло 569 тис. чоловік (при населенні в 11 млн), смертельних випадків — 18,6 тис.

Значне зростання числа нових випадків спостерігалося з 19 червня (приблизно 2,5 тис.) і досягло піку 13 липня, після чого почався спад. І досить різкий.

На момент відставки глави МОЗ Фаузі Мехді, 20 липня, кількість нових випадків становила 6,15 тис. і продовжувала знижуватися.

25 липня, коли на вулиці вирвалися протестуючі проти уряду, число хворих ще більше знизилося — до 5359.

Потихеньку ситуація, навпаки, почала стабілізуватися. Принаймні, так було до рішення президента розігнати уряд і — тимчасово — парламент.

Що може свідчити на користь припущення, що пандемія була в дійсності лише формальним приводом. З огляду на той факт, що гостра політична криза в Тунісі виникла не вчора, а спостерігається щонайменше з березня поточного року.

Саме тоді Кайс Саїд взявся їздити по Близькому Сходу і Магрибу, відвідавши і Туреччину, і сусідню Лівію, шукав допомоги у Катару і у МВФ.

І ось через кілька місяців після цих візитів, а також через 10 років після "жасминової революції" почалися нові протести під гаслом зміни політичного режиму, які стали причиною зриву переговорів з МВФ.

Захід стурбований, "Ан-Нахда" говорить про переворот

Події в Тунісі, протести і демарш Саїда привернули увагу дуже багатьох столиць.

"Дотримуватися демократичних принципів і права людини" його в телефонній розмові 26 липня вже закликав держсекретар США Ентоні Блінкен.

МЗС Німеччини, в свою чергу, зазначив, що президент Тунісу аж надто "розширено" тлумачить конституцію, а Брюссель закликав жителів країни зберегти мир.

Тим часом лідер "Ан-Нахди" Рашид аль-Ганнуші, який також є спікером Асамблеї, в своєму відеозверненні звинуватив президента в перевороті і закликав всіх прихильників виходити на вулиці, "як 14 січня 2011 року".

Крім того, в інтерв'ю TRT Arabic аль-Ганнуші заявив про те, що до підбурювання до перевороту пряме відношення мають засоби масової інформації з ОАЕ.

При цьому він відкрито рівняється на Туреччину в плані протидії спробам переворотів. Пославшись на події 2016 року в Туреччині, аль-Ганнуші закликав співгромадян протидіяти "диктатору" Саїду аналогічними методами — масово виходити на акції протесту.

Боротьба за вплив

Якщо взяти до уваги те, скільки уваги ситуації в Тунісі і самому аль-Ганнуші приділяють турецькі державні ЗМІ на кшталт "Анадолу", можна припустити, що лідер "Ан-Нахди" користується підтримкою Анкари.

У той же час в медіапросторі спливла інформація про те, що за "переворотом" Саїда, крім ОАЕ, можуть стояти Саудівська Аравія, Єгипет і Франція.

Про це, зокрема, пише відомий саудівський активіст-антікоррупціонер-"інформатор", що ховається під псевдонімом "Муджтахідд" (так називають авторитетних мусульманських вчених, які мають право виносити самостійні рішення в процесі иджтихада, тлумачення ісламських законів).

У Twitter "Муджтахідд", що давно став ім'ям прозивним в Саудівській Аравії, заявляє, що президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі, кронпринц Абу-Дабі (столиця ОАЕ) Мухаммед бін Заїд, наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман і влада Франції влаштували переворот в Тунісі з метою вигнати з країни "Братів-мусульман", що користуються підтримкою Туреччини.

Якщо саудівський інформатор не помиляється/не бреше, то зараз в Тунісі розгортається неабияке протистояння не між Саїдом і аль-Ганнуші, а між впливовими зовнішніми гравцями.

До яких, з огляду на розташування Тунісу, може примкнути і Росія. Вона, зі слів спікера Кремля Дмитра Пєскова, дуже уважно стежить за подіями в Тунісі, незважаючи на те, що країна ця двері для російських туристів ще не відкривала.

Інтерес Москви зрозумілий. Адже Туніс — це таке ж м'яке підчерев'я Євросоюзу, як і Лівія. Через Північну Африку в країни ЄС проходять маршрути мігрантів-нелегалів. Плюс логістичні можливості, а саме порти і затишні "бухти" на узбережжі, звідки рукою подати і до берегів ЄС, і до Атлантичного океану.

Частковий і фрагментарний вплив в Лівії росіяни мають, нехай його і доводиться сперечатися з тією ж Туреччиною. Резонно було б для російських інтервентів продовжити свою подорож по Північній Африці.

Адже закріпившись в Тунісі, Москва отримає можливість для створення нового вогнища напруги на кордонах Європи: її субмарини борознять Північну Атлантику, флот і авіація влаштовують провокації в Балтійському і Чорному морях, загрожує вона ЄС зі сходу — з Білорусі, а також будує підступи на Балканах.

І навіть якщо Саїд не аффільований з Москвою, тобто не отримує від неї допомогу, він цілком може розраховувати на неї в перспективі, незважаючи на ймовірну участь Франції, ОАЕ, Саудівської Аравії і Єгипту. У Росії є досить багатий досвід подальшої дестабілізації нестабільних країн.