Ризикована гра американських демократів. Чим загрожує Україні відставка спікера Маккарті
208 з 212 демократів у Палаті представників підтримали клопотання трампіста про відставку голови нижньої палати Конгресу
3 жовтня Палата представників США вперше за 240-річну історію усунула спікера – республіканця Кевіна Маккарті. Спроби відправити голову нижньої палати у відставку були й раніше: у 1910 р. – Джозефа Кеннона, у 2015 р. – Джона Бойнера. Але вони зазнали невдачі: відставка Кеннона не здобула потрібної кількості голосів; а клопотання щодо Бойнера на голосування поставлено не було, однак він сам пішов з посади спікера, і його замінив Пол Раян.
Цікаво, що в усіх трьох випадках спікерами були республіканці. І кожен з них зіштовхнувся з бунтом групи однопартійців. Проте успіху невдоволені "слони" досягли лише зараз. І не пощастило саме Кевіну Маккарті. Але через його кар'єрну драму в халепі опинилась і вся Палата представників, адже до обрання нового спікера її роботу фактично паралізовано. Тимчасовий голова – союзник Маккарті Патрік МакГенрі – може займатися виключено організацію процедури обрання реального наступника Маккарті.
Втім, іще з самого обрання Маккарті 7 січня 2023 р. було зрозуміло, що легким його головування у Палаті представників не буде.
По-перше, його обрали лише у 15 раунді голосування, що теж є рекордом для історії американського парламентаризму. І після певних поступок радикальному крилу республіканської більшості у палаті, відомому як Freedom Caucus.
Ультраконсерваторам на чолі з Меттом Гетцем вдалося домогтися згоди Маккарті на механізм його усунення.
По-друге, всі ці 9 місяців Маккарті доводилося балансувати між, власне, радикалами зі створеного у 2015 р. за участі Джима Джордана і Рона Десантіса кокусу Свободи, який налічує близько 46 осіб, і рештою республіканців у таких питаннях як…Наведемо останні приклади: запуск процедури імпічменту Джо Байдена чи ухвалення бюджету на наступний фінансовий рік, що розпочався 1 жовтня.
Сам процес узгодження бюджету супроводжувався жорстким клінчем республіканців, демократів з радикалами. Зауважимо, що з появою в американській політиці у 2015 р. такого явища як Дональд Трамп спостерігається інтенсивна радикалізація (з ухилом у відвертий популізм) низки консервативних політиків. Їх діяльність, погляди, позиції свідчать вже не стільки, власне, про радикалізацію ідеології, скільки про радикалізацію методів досягнення мети.
Погляньмо хоча б на приклад ухвалення бюджету на новий фінансовий рік. Радикальне крило РП, зокрема трампісти, вимагало жорсткого скорочення видатків у 12 бюджетних законопроектах. Одна з вимог — позбавити фінансування прокурорські офіси, які ведуть розслідування чотирьох кримінальних справ проти Дональда Трампа. Варто зазначити і те, що серед представників кокусу Свободи, є чимало противників військової допомоги Україні.
Радикали, які також тиснули на вже колишнього спікера Маккарті та інших "слонів" із якнайшвидшим запуском процедури імпічменту Джо Байдена, заради цих законопроектів готові були спровокувати шатдаун, тобто позбавити фінансування всіх урядових установ, що не мають права (окрім деякого персоналу) продовжувати функціонування за відсутності погодженого бюджету.
Маккарті публічно підтримував процедуру імпічменту, але волів не поспішати, аби не нашкодити цим поспіхом всій партії.
Плюс він також прагнув уникнути шатдауну, тому частина республіканців разом з демократами все ж погодили тимчасову – до середини листопада – пролонгацію фінансування. Проте без включення до бюджету додаткових коштів на подальшу підтримку України. Нагадаємо, що йдеться про $24 млрд, щодо яких до Конгресу надійшов відповідний запит з Білого дому.
Далі Гетц звинуватив Маккарті у змові з демократами і адміністрацією Байдена, після чого вищезгаданий конгресмен Гетц подав клопотання про усунення Маккарті. Відставку спікера підтримали 216 конгресменів, 210 – проголосували проти.
Як не парадоксально, усунення його з посади спікера вдалося завдяки "кооперації" восьми радикалів-республіканців (Енді Біггса, Кена Бака, Тіма Берчетта, Елі Крейн, Метта Гетца, Боба Гуда, Ненсі Мейс і Метта Розендейла) і членів Демпартії, яка спересердя вирішила не рятувати Маккарті, адже він відмовився від їх підтримки, як і відмовився знов висувати свою кандидатуру на посаду голови Палати представників.
Втім, причина навіть не у якійсь гордості Кевіна Маккарті, а в тому, що демократів він як спікер теж категорично не влаштовував, оскільки, зокрема, прагнучі віднайти певний баланс між групами в РП подекуди схилявся до радикальних рішень на кшталт імпічменту Байдена та відмови президенту України Володимиру Зеленському у виступі в Конгресі.
Проблема для демократів зараз полягає в тому, що свого кандидата на посаду спікера вони просунути не зможуть аж ніяк. Тож навіщо було забезпечувати кризу у нижній палаті? Вірогідно "віслюки" пішли ва-банк, і їхня мета полягає у провокації внутрішнього розколу в республіканській більшості.
Маневр "віслюків" — досить небезпечний. Це гра на межі фолу. Власне, як і з боку радикальних республіканців. І перші, і другі ризикують дійсно привести країну до шатдауну, якщо до середини листопада не погодять кандидатуру нового спікера і не дійдуть згоди щодо бюджету, зокрема і в питанні додаткового фінансування допомоги Україні.
Перемовини щодо нового голови супроводжуватиме затягування голосування, а з рештою постійний тиск, шантаж шатдауном і блокуванням ініціатив, як і у випадку Маккарті. Півсотні радикалів з РП собі прагнутимуть таким чином домогтися обрання спікером або когось з кола трампістів, або іншої фігури з достатньо ультраконсервативними поглядами.
Стати наступником Маккарті, для прикладу, вже зголосився Джим Джордан, який як і Гетц та інші радикали є противниками надання допомоги Україні.
З іншого боку, розкол у лавах Республіканської партії, на який гіпотетично розраховували демократи, вже розпочався. Саме з клопотання Гетца. Його демарш обурив більшу частину "слонів" в Палаті представників і на засіданні Республіканської конференції палати (партійного кокусу РП) навіть піднімалося питання виключення Гетца з партії.
Тому навряд помірковані консерватори підтримають того ж Джордана або когось ще з трампістів. Зараз вони тиснуть на най і хворого на рак, але впливового республіканця Стіва Скаліза – голову більшості партії у палаті, який, до речі, не є противником підтримки України, аби він став наступником Маккарті. Серед інших ймовірних кандидатів американська преса також називала ще одного прихильника подальшої підтримки України Томаса Еммера, партійного лідера, відповідального за дисципліну у партії (так званий whip – дослівно "батіг); і Еліс Стефанік, голову Республіканської конференції – трампістку, яка не відзначилася супротивом наданню допомоги Києву (радше навпаки).
Однак в будь-якому разі епопея з призначенням нового спікера, а згодом ініціація вотуму недовіри Маккарті будуть використані радикалами для контролю над новим головою нижньої палати Конгресу.
До того ж поточна політична криза під час передвиборчої кампанії у разі шатдауну вкрай негативно вплине на рейтинг Байдена, адже це демократи дали більшість голосів для усунення спікера Палати представників. Ось чому гра демократів вельми ризикована.
Тим більше, що в умовах кризи, не виключено, що посиляться позиції популістів, зокрема Трампа, який примудряється навіть чотири кримінальні справи трансформувати у зростання електоральної підтримки.
І варто розуміти, що в разі погодження кандидатури, навіть якщо це буде не трампіст, очевидно, що радикали педалюватимуть українське питання в якості провідних елементів шантажу й торгу із поміркованими республіканцями і демократами (за виключення ультралівих, що аналогічно виступають проти допомоги Києву).