Революція на паузі. Чи є шанс врятувати європейську мрію грузинів

16 листопада Центрвиборчком оголосив про перемогу партії "Грузинська мрія" на парламентських виборах, які відбулися 26 жовтня. Партія влади отримала 53,9% голосів, що дає їй можливість сформувати монобільшість. Опозиційні партії, які хоч і домовилися не поборювати одна одну, але пішли на перегони окремими колонами, можуть створити чотири фракції: "Коаліція за зміни", "Єдність — Національний рух", "Сильна Грузія" та "Гахарія за Грузію". Можуть — якщо погодяться взяти депутатські мандати. Після оголошення попередніх підсумків перегонів лідери цих політсил пригрозили не входженням до парламенту. Досі вони цієї обіцянки дотримуються, що не дає "Грузинській мрії" розпочати роботу парламенту.

Згідно з 38 статтею конституції Грузії перше засідання новообраного парламенту проводиться не пізніше, аніж за 10 днів після офіційного оголошення результатів виборів, перше засідання призначає президент і воно повноважне з моменту визнання повноважень 2/3 членів парламенту. У "Грузинської мрії" 100 депутатів нема, є 89. Отже, якщо до 26 листопада парламент не запрацює, виникне політико-правова колізія, вирішити яку можливо шляхом переговорів партії влади з опозицією.

Після виборів 4 роки тому склалася схожа колізія: в результаті виборів 31 жовтня 2020-го у проросійських "мрійників" під проводом олігарха Бідзіни Іванішвілі не було 50% підтримки, не було її й в проєвропейських опозиціонерів. Останні відмовилися брати мандати, звинувачуючи владу у фальшуваннях і вимагаючи перевиборів. Криза тривала, поки за посередництва Євросоюзу сторони зійшлися посередині: "Грузинська мрія" погоджувалася на дочасні вибори у випадку, якщо на місцевих виборах не набере мінімум 43%. Набрала близько 50%. Невже в опозиції хтось справді вважав, що на місцях сфальшувати результат буде складніше, аніж під час парламентських виборів? Опозиціонери заявляли про обман. Хоча тут доцільніше сказати, що вони обдурилися самі.

Домовлятися чи шукати зрадників серед опозиціонерів. Що обере Іванішвілі?

Коротко опишемо нинішню ситуацію. Фракція Іванішвілі має чисельність, достатню для винесення вотуму довіри своєму уряду (для цього вистачить простої більшості), проте спочатку треба запустити роботу парламенту. У владі кажуть: можуть розпочати роботу і без опозиціонерів, бо у них є більшість. Насправді можуть тільки за умови, якщо якась із опозиційних фракцій перебіжить у табір "мрійників". Усі чотири опозиційні сили мають досить "штиків", щоб отримати золоту акцію від олігарха Іванішвілі. Поки зрадників немає, але знавців грузинської політичної кухні непокоїть, що опозиціонери дуже кволо проводять протести проти фальсифікацій на виборах. Посилюючи враження, що окремі просто набивають собі ціну. Втім, може це враження і помилкове.

Другий варіант — домовитися, як 2020 року. Такий поворот виглядає ймовірним, але відмінним від історії чотирирічної давнини, бо нинішня ситуація — інакша. По-перше, за останні 4 роки владна партія в купі зі своїми маргінальними соратниками у парламенті ухвалила рішення, без скасування яких перемовини з опозицією (якщо вона лишатиметься єдиною) принципово неможливі. Насамперед ідеться про скалькований у Росії закон про іноагентів. Іванішвілі поступатися відмовляється. І в цьому питанні, і в питання нових виборів. Отож поки немає навіть точок дотику для початку переговорного процесу.

По-друге, на відміну від політичної кризи 2020 року, врегулювати яку європейським політикам було важливо, оскільки Грузія розглядалася як потенційний кандидат у члени ЄС, нині стосунки між Європою та Грузією помітно охололи. Головний винуватець — "Грузинська мрія", але не тільки вона, а й опозиція. Масові протести проти ухвалення законів, які порушують права людини, були, однак після цього опозиційні сили не зробили два ключових кроки для перемоги над проросійською партією: вони лише формально єдині, поки є спільний опонент; у них немає харизматичного лідера, здатного всіх об'єднати.

Вакуум лідерства заповнює 72-річна президентка Саломе Зурабішвілі. Чия каденція закінчується. Вона не приймає результати виборів, апелює до народу на мітингах і має намір звернутися до Конституційного суду. Її навіть викликали на допит в прокуратуру, але вона відмовилася. Проте Зурабішвілі визнає ілюзорність виграшу в Конституційному суді. Каже: судова гілка влади в Грузії, як і решта, давно не є незалежними в умовах правління "Грузинської мрії". Тож, мов ідеалістка, сподівається на совість "тих суддів, які мають зробити свій вибір: яку країну я хочу і в якому напрямку має йти ця країна".

Та, схоже, не всі опозиціонери вірять у щирість Зурабішвілі. Так, голова партії "Єдність — Національний рух" Тіна Бокучава вважає, що президентка може стати об’єднувачем лише за умови помилування Михеїла Саакашвілі (це може зробити президент). Тоді виборці цієї партії сприймуть Зурабішвілі як лідерку, спроможну вести націю вперед.

Революція на паузі чи її скасували?

Повернемося до відносин європейських і грузинських політиків. Європейці намагаються вплинути різновекторно. Перший вектор спрямований у бік опозиції. Нещодавно група депутатів Європарламенту від восьми держав взяла участь у мітингу проєвропейських сил, закликавши протестувальників боротися і не здаватися. Це сигнал опозиції, яка скоро вже місяць як збирає мітинги у столиці Грузії, проте без жодних зсувів на свою користь. Після розгону акції поліцейськими опозиціонери вустами одного зі своїх лідерів Зураба Джапарідзе закликали протестувальників узяти паузу, бо опозиція розробляє новий план. Чому не діє нинішній? До розгону мітингувальників влада намагалася демонструвати, що шум на площах Тбілісі її не страшить. Чи зміниться щось після застосування сили?  

Тут багато залежить від гостроти вістря вектору, націленого на владу. Офіційному Тбілісі дають зрозуміти, що Євросоюз не терпітиме відступ від демократії і от-от поставить під сумнів легітимність влади. Це потягне за собою низку неприємностей для громадян Грузії, зокрема скасування безвізу. Але все може обернутися інакше, якщо восторжествує демократія. Тобто політичні опоненти дійдуть згоди. Європа не хоче втрачати геополітично важливу Грузію, яка і так зробила значний крен у бік Росії. Тому, мабуть, не робить різких кроків для покарання фальшувальників виборів. Приміром, зі згаданими євродепутатами представники владної партії зустрітися не захотіли. Втім ніхто не заявляв, що європейським політикам, які не подобаються офіційному Тбілісі, заборонено туди приїзджати. Отже, всі сторони залишають відкритими шляхи для торгів.

Дивлячись на події у Грузії, можна впіймати себе на думці, що подібна історія була у нас у перші місяці Євромайдану. Західні візитери виступали на революційному Майдані у Києві. При цьому ставали посередниками між владою та опозиційними силами. А ті так само не могли з-проміж себе виділити одного лідера і єдналися лише проти спільного ворога. Потім вир подій закрутився так химерно, що усі учасники процесу змушені були реагувати на швидкоплинну ситуацію. Не виключено, що саме так станеться і в Грузії.