Реванш за Пуатьє. Як Ердоган з Путіним будуть ламати Європу
Ситуативному союзу Туреччини і Росії цілком під силу влаштувати Європі новий релігійний конфлікт
Релігійно-політичний, але насамперед політичний, конфлікт між Францією і Туреччиною, що виник як реакція на реакцію президента Франції на вбивство мусульманином французького вчителя Самюеля Паті, виходить за рамки двох держав і стає все масштабнішим. У нього поступово втягуються й інші, крім Еммануеля Макрона, гравці.
Наприклад, прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, який має свою історію конфлікту з турецьким президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом.
І коли нідерландський ісламофоб, опонент і електоральний суперник Рютте — Герт Вілдерс, лідер Партії свободи (тієї самої, яка брала участь в організації антиукраїнського референдуму ) — підкинув можливість, глава нідерландського уряду тут же втягнувся.
Йдеться про карикатуру (а Вілдерс має давню любов до конкурсів карикатур на мусульман, їх лідерів і іслам) на Ердогана з підписом "Терорист", яку правий політик опублікував 24 жовтня в Twitter.
Звичайно ж, Анкара повз цей малюнок не пройшла. Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу назвав Вілдерса "расистським невдахою Європи", який показав "своє справжнє обличчя, зіткнувшись з реальністю".
А Ердоган наголосив, що, на відміну від "так званого голландського депутата", в Туреччині "не миряться з расизмом" і "фашистам місця в його країні немає".
Крім того, його адвокат подав заяву до прокуратури Анкари з вимогою порушити кримінальну справу проти Вілдерса за образу президента.
За свого візаві відразу ж заступився Марк Рютте, звернувшись до турецького лідера: "У мене є послання президенту Ердогану, і воно дуже просте: в Нідерландах ми вважаємо свободу висловлювання думок найбільшим благом, зокрема карикатури, зокрема карикатури на політиків".
За його словами, вищезгадана скарга "неприйнятна" і може "навіть призвести до обмеження свободи вираження поглядів".
З одного боку, глава нідерландського уряду діяв з позицій захисту інтересів і цінностей як своєї держави, так і Європи.
З іншого боку, Вілдерс — персона з досить серйозним негативним шлейфом, яка частенько підігравала Кремлю.
Однак наразі ставки дуже високі, тому Рютте вирішив вчинити як справжній вольтер'янець, заступившись за свого співвітчизника і ідеологічного противника.
Спіраль конфлікту з Туреччиною розкручується. І розкручується дуже стрімко.
Причому обидві сторони, насамперед Макрон і Ердоган, були до цього готові. Досить згадати, що ще в лютому Макрон оголосив кінець практики відрядження до Франції імамів з Туреччини, Алжиру, Тунісу і Марокко (перш за все з Туреччини).
З 2024 р. говорив він, апелюючи, як і на похоронах Паті, до загрози "ісламістського сепаратизму", імамів Франція приймати вже не буде, оскільки закони Республіки повинні стояти "вище законів релігії".
Імовірно, Макрон чекав зручного приводу поставити крапку в своїх планах з "деісламізаціі" П'ятої республіки. Таким приводом стала смерть Самюеля Паті, який з легкої руки керівництва Франції став іконою на зразок Джорджа Флойда в США.
Курс на загострення
Туреччина виклик прийняла. З тієї простої причини, що загострення відносин з Європою, насамперед з Еммануелем Макроном, є чудовою підмогою Ердогану в зміцненні його статусу захисника мусульманського світу, а отже, і все більш потужного геополітичного гравця.
А разом з турецьким лідером виклик прийняла і Росія, відрядивши на битву з європейськими кяфірами "путінського піхотинця" Рамзана Кадирова.
27 жовтня муфтій Чечні і радник Кадирова Салах-Хаджі Межиєв назвав Макрона, який вшанував пам'ять "божевільного професора" Паті, "найбільш принизливою істотою". І недвозначно пригрозив "новими людськими жертвами" у відповідь на "чітко сплановану атаку на іслам і все мусульманське співтовариство". Пізніше в Telegram подав голос і бос Межиєв. Кадиров також звинуватив Макрона в провокуванні людей на злочини.
"Що ж, Макрон, якщо ти називаєш його (чеченця Абдуллаха Анзорова, вбивцю Паті) терористом, то в такому разі, ти в стократ гірший, адже ти змушуєш до тероризму, підштовхуєш до нього людей, не залишаєш вибору, створюєш усі умови для плекання екстремістських ідей в головах молоді. Ти можеш сміливо називати себе лідером і натхненником тероризму в своїй країні", — зацементував Кадиров загрозу свого муфтія на адресу безпосередньо Макрона і всієї Франції.
Це можна вважати обіцянкою нових терактів в Європі, де кадировці почувають себе досі цілком комфортно, вбиваючи його ворогів то в Берліні, то в Ліллі, то у Відні.
Таким чином, зараз можна спостерігати формування ситуативного союзу Туреччини, Росії, ймовірно, Ірану та деяких представників арабських монархій на європейському напрямку. А також — активізації безпосередньо ними або з їх допомогою недержавних акторів, схильних до застосування насильства і терору.
Так, Анкара побила горщики з Москвою в Сирії, Лівії та Нагірному Карабаху. Але це Realpolitik. У європейській політиці їх країн інтереси Ердогана і Путіна збігаються.
Тому вже незабаром можна очікувати, що Туреччина і Росія почнуть розхитувати ситуацію в Європі.
Причому і публічно, як це було в 2017 р., коли обурений забороною влади Німеччини та Нідерландів вести агітацію серед турецької меншини Ердоган назвав владу цих країн "фашистами".
І непублічно — спираючись на власні інформаційні та підпільні ресурси. А це і пропагандистська кампанія, і використання європейців, які радикалізувалися, включаючи військовослужбовців, оброблених ідеологічно і підготовлених в російських школах рукопашного бою "Система".
Адже не тільки у росіян є своє підпілля, а й у Туреччині. 17 липня, зазначимо, журналісти проєкту Report Mainz німецького телеканалу ARD повідомляли про відкриття Службою контррозвідки ФРН справ на чотирьох військових, які виявилися членами правоекстремістського угруповання "Сірі вовки", за деякими даними, афілійованого з Організацією національної розвідки Туреччини (MIT).
Не виключено, що турецькі "вовченята" живуть і у Франції. Маючи в своєму розпорядженні підготовлених бійців, а також засланих з Чечні "біженців", різного роду ГРУшників, та й просто "накачаних" жагою справедливості простих мусульман, і Анкара, і Росія з легкістю зможуть дестабілізувати ситуацію в тих чи інших європейських країнах.
Яким чином? Як показали останні п'ять років, теракти — найефективніший метод посіяти паніку і хаос, максимально капіталізувати страх простих громадян, змусити владу піти на рішучі заходи, що обмежують права людини.
Все це Франція вже переживала в 2015 р. — після нападу на редакцію Charlie Hebdo і серії терактів в Парижі і Сен-Дені, в результаті яких загинули 12 і 130 осіб відповідно.
Крім Франції, акти тероризму відбувалися і в Бельгії, і в Німеччині, і в Великобританії. Це були як масова стрілянина, так і напад озброєних ножами і навіть сокирами одинаків на людей в громадських місцях, в тому числі в транспорті.
Історія може повторитися знову, якщо на ескалацію конфлікту, забувши про ігри в мультикультурність, погодиться не тільки Франція чи Нідерланди, а й вся Європа. Ну, або принаймні більша її частина.
Що характерно, починаючи приблизно з 2015 р., коли ІДІЛ, чий ідеологічний фундамент базувався на міфологічних мотивах, заявив про себе як серйозний виклик глобальним гравцям, і досі чи не кожна осінь дає підстави згадувати про подію, що сталася 10 жовтня 733 р., коли війська мажордома франків Карла Мартеля поставили крапку на планах халіфату Омейядів щодо ісламського завоювання Європи. І в останні роки у відносинах ісламського світу з Європою все частіше проявляється нота реваншизму за цю давню поразку. Для архаїзованої свідомості 13 століть — суща дрібниця, і той же Ердоган чудово цим маніпулює. Тим більше що ситуація зараз діаметрально протилежна тій, що склалася в семисотих роках. Європейський експансіонізм, імпульс якому дав, зокрема, і Мартель, здається, остаточно згас. Але ідеологія мультикультуралізму передбачає згоду і прагнення до компромісів всіх причетних сторін. Ось тільки одна з них послідовно демонструє непохитність, а друга все більше втомлюється від поступок. Це створює серйозні передумови до нового релігійного конфлікту — інформаційному, соціальному, політичному, економічному, культурному і, нарешті, фізичному — за правилами гібридної війни і гібридного ж світу. Власне, таке комплексне протистояння і можна вважати Пуатьє-2.0. Питання в тому, що зможе протиставити новій, все більш різносторонній ісламській колонізації (халяльні ласощі — така ж норма шаріату, як і жорстоке покарання за образу пророка Мухаммеда) Європа, у нинішніх правителів якої коридор опцій незрівнянно вужчий, ніж у мажордома Карла.
Ердоган же цілком успішно розігрує неоосманскую карту, причому не тільки на Близькому Сході, в Африці та на Південному Кавказі. Свої можливості щодо безкарного "розгойдування" Європи він демонстрував і раніше.
Тепер же його зусилля більш ніж коли-небудь відповідають інтересам Кремля, у якого також є успішний досвід на цьому напрямку. Згадати хоча б інформаційні маніпуляції росіян у зв'язку з інцидентом на Кельнському вокзалі в січні 2016 р. Тому кадировські "ассасини" і "аскери", які і раніше цілком вільно почувалися в Європі, влаштують ще не один показовий виступ.
Тільки ось чи знайдеться у європейців новий Карл Мартель? Чи зуміє ним стати Макрон, який оголосив війну ісламізації Франції? Чи від катастрофи його рятувати доведеться неабияк втомленій Ангелі Меркель? Чи Європу чекає новий тріумф правих?