Республіка Білорусь, трохи на північ від КНДР. Як Лукашенко помстився мільйонам співвітчизників
Лукашенківська Білорусь на очах перетворюється на клон Північної Кореї. Білоруська опозиція інертна та неефективна, євробюрократія неповоротка. Тим часом, сотні тисяч політичних та економічних емігрантів потрапили у складне становище і потребують негайної допомоги
Починаючи з 5 вересня, згідно з указом Олександра Лукашенка, громадяни Білорусі не можуть отримувати в консульствах за кордоном нові паспорти замість тих, що минули. Їм потрібно буде приїхати для цього до своєї країни. Те саме стосується угод з нерухомістю та особистим транспортом. Є в указі ще один цікавий пункт: відтепер при зверненні до консульств у білорусів можуть вилучати чинні паспорти.
Суть проблеми
Тим часом для багатьох білорусів, які постійно проживають за кордоном, такий приїзд означає арешт, неправий суд та багаторічний висновок. Не кажучи вже про те, що в Білорусі діє смертна кара, у тому числі йза "зраду батьківщині".
Для білорусів, які живуть по ВНЖ, зокрема й в Україні, лукашенківський указ означає не лише втрату майна, яке залишилося на батьківщині, а й безліч непереборних проблем в еміграції. І для продовження тимчасового ВНЗ, і для отримання громадянства іншої країни на основі постійного ВНП потрібні документи та довідки, які отримують у Білорусі. Тут діє загальний порядок всім країн, не враховуючи особливостей правлячого режиму. Масштаб проблеми, породженої указом Лукашенка, просто величезний. Тільки після подій 2020 року, рятуючись від репресій, з Білорусі виїхало понад 500 тисяч людей. Причому це мінімум, насправді півмільйона – сильно занижена цифра. Політичних емігрантів, за всі роки перебування Лукашенка при владі, напевно, більше мільйона. І ось зараз ці люди буквально повисли у повітрі.
В одній лише Україні білоруських емігрантів – за сотню тисяч. Багато хто живе тут багато років і став частиною українського суспільства. Вони обросли нерухомістю, знайомими, роботою. Багато хто воює за Україну. Інакше кажучи, проблема, яку в один хід влаштував емігрантам Лукашенко, для нас зовсім не абстракція, десь на іншому кінці світу, а цілковита конкретика. І з цим треба негайно щось робити.
Краще було б, звичайно, робити щось у рамках ЄС, а також країн, які претендують на вступ, та у тісному контакті з організованою білоруською опозицією. Але це довго та складно. Ще навесні офіс Світлани Тихановської заявив про те, що готує "паспорт нової Білорусі" — посвідчення особи та проїзний документ для політемігрантів — але все потонуло в бюрократичних тяганинах.
В офісі Тихановської обіцяли, що альтернативні паспорти діятимуть у межах шенгенської зони, а виготовлятиме їх країна-партнер, оскільки національний паспорт кожної країни має буквений код, який присвоюється рішенням ООН. У разі Білорусі цей код вже належить офіційному Мінську. Серед можливих партнерів називалися Естонія чи Ісландія, тобто питання не вирішено.
Після появи указу Лукашенка з офісу Тихановської повідомили, що робота над створенням "паспорта нової Білорусі" продовжується, і пообіцяли, що вже у вересні питання обговорюватиметься з Єврокомісією, а пізніше з Європарламентом та ООН. Загалом це дуже надовго. Якщо ідею взагалі не втоплять у нескінченній говірці. А тим часом питання треба вирішувати негайно.
Крім того, паспортна війна, влаштована Лукашенком, не обмежується забороною на заміну паспортів у консульствах Білорусі. Як стало відомо, мінська влада почала видавати білоруські паспорти вагнерівцям, причому, на інші імена. Залегендовані в такий спосіб вагнерівці зможуть легально в'їжджати на територію ЄС через прикордонні переходи. Чи навряд чи для туризму чи продовження освіти. Набагато вірогідніше для вчинення диверсій і терактів.
Іншими словами, повне закриття кордону з Білоруссю, про яке говорили вже давно, безперечно, назріло. Але й просте закриття кордону теж не вирішить питання – злоякісні новобілоруси з-поміж вагнерівців полізуть на Захід через інші країни. Отже, кожен власник нещодавно отриманого білоруського паспорта має вже сьогодні піддаватися ретельній перевірці.
На перший погляд дивно, що Росія поки не пішла шляхом Лукашенка. Хоча і в російських консульствах політемігрантам все частіше відмовляють у видачі нового паспорта замість того, що минув, мотивуючи це адміністративним штрафом, що невідомо звідки взявся, або просто без вказівки причин, і пропонуючи вирішити проблеми, з'їздивши до Росії. Але такі дії мають поки що індивідуальний характер. Насправді все пояснюється просто: російська агентура з подвійним громадянством або з російським паспортом та видом на проживання в ЄС набагато більша, ніж білоруська. І ще не факт, що всіх, хто приїхав за новим паспортом до Росії, впустять потім назад.
Що можна зробити?
Насамперед, потрібно усвідомити, що це – українська проблема. Так, і проблема ЄС теж, і, зрозуміло, проблема емігрантів-білорусів, але її вирішення у загальноєвропейському чи загально-західному масштабі – справа довга. А українську проблему можна і потрібно вирішити швидко: продовжити тимчасові ВНЖ, що минають, для білорусів ще на рік за простою заявою їхніх власників, без будь-яких додаткових документів; продовжити українським вольовим рішенням витікаючі закордонні паспорти білорусів, які мають ВНЖ в Україні на кілька років-на три або на п'ять, просто поставивши в них український штамп, і внісши цей факт до своєї бази; звернутися до інших європейських країн із проханням визнавати цей штамп плюс український ВНЖ як документ, що дає змогу виїжджати з України. Запропонувати на рівні ЄС наслідувати український приклад і створити загальну базу таких продовжених паспортів.
Оскільки, напевно, знайдуться й ті, хто з різних причин втратив паспорт, потрібно запровадити для них документ, який видається вже в Україні. Очевидно, це ще один аргумент для запровадження паспорта негромадянина – не як інструменту обмеження у правах, а як способу допомогти політичним емігрантам, які знайшли притулок в Україні, і не отримали з якихось причин українського громадянства. Ідея паспорта негромадянина обговорюється вже давно, і зараз саме час зрушити це обговорення з мертвої точки, а заразом поширити право на такий паспорт на емігрантів з країн, де правлять тоталітарні режими, які не мають у зв'язку з цим можливості відновити свої документи у звичайному порядку.
І, нарешті, чому Україні було б правильно виявити оперативність у цьому питанні? Крім того, що проблема білоруських емігрантів, як уже сказано, є глибоко українською проблемою, оперативне вирішення питання з паспортами підвищило б вплив України на білоруську опозицію в цілому. Що, з урахуванням, м'яко кажучи, неоднозначної позиції її офіційних лідерів стосовно Росії, було б для нас зовсім не зайвим.
