Респектабельні фашисти. Наскільки для України страшні ультраправі друзі Путіна в Європі

Кікль, Хруппала, Вайдель, Вілдерс, Барделла та інші з правої фаланги

Понад 29% відсотків австрійців віддали голоси "Австрійській партії свободи". Інші успішні проекти — "Австрійська народна партія" чинного канцлера Карла Негаммера, соціал-демократи, зелені та ліберали — сумарно набрали достатню підтримку і сформують у Національній раді коаліцію без ультраправих. Але сам факт їхньої перемоги на батьківщині Адольфа Гітлера багатьох якщо не налякав, то точно стимулював до пошуків відповіді на питання, чому на останніх за часом виборах в європейських країнах праві популісти мають таку високу підтримку. Причому це не традиційні націоналісти, а партії з еклектичною химерною ідеологією, де змішалися консервативний революціонізм, крайній лівий популізм, антимігрантська ксенофобія, почасти антисемітизм і симпатії до Путіна. А лідерами таких утворень стають особи, яких їхні ідеологічні "батьки" столітньої давнини не підпустили б навіть до низових партійних осередків через невідповідність шаблонам. Когось — за моральними якостями, когось — як неприхованих агентів впливу інших держав.

Приміром, один із двох лідерів "Альтернативи для Німеччини", уродженець колишньої НДР Тіно Хрупалла у 2021 році на запрошення міноборони Росії виступив на конференції з доповіддю про "психологічну війну" союзників після Другої світової війни, де скаржився росіянам, що методи "перевиховання" мали тривалий вплив на німецьку національну ідентичність. Друга співлідерка "АдН" Аліса Вайдель — відкрита лесбійка. І це в партії, яка проповідує традиційні цінності.

Номінальний голова французького "Національного об’єднання" Жордан Барделла — наполовину італійського, наполовину алжирського походження. Будучи вірним католиком, чотири роки перебував у цивільному шлюбі з Нольвен Олів'є, племінницею Марін Ле Пен. Та у свою чергу стала фігуранткою гучних фінансових скандалів. Один із них, про незаконне фінансування передвиборчої кампанії, привів її на лаву підсудних. Не факт, що Ле Пен потрапить до в’язниці, але вона може отримати п’ятирічну заборону балотуватися на державні посади. Ще один політичний спекулянт на темі міграції Герт Вілдерс, нідерландський ультраправий лідер Партії свободи, — по материнській лінії нащадок вихідців із колоніальної Індонезії. Тобто людина, яка виступає проти мігрантів, сама має в роду мігрантів.

Вождь тріумфаторів недільних виборів в Австрії Герберт Кікль — "істинний арієць", себто австрієць, офіційно одружений, має сина. Але на ньому й досі видніється тавро гучного політичного скандалу, в результаті якого його вигнали з посади міністра внутрішніх справ. У травні 2019 року в ЗМІ оприлюднили відео з модної серед тусовщиків Ібиці, на якому тодішній віце-канцлер і лідер "Австрійської партії свободи" Гайнц-Крістіан Штрахе та інший видатний член партії Йоганн Гуденус у компанії росіянки Альони Макарової обговорюють надання державних контрактів в обмін на співпрацю. Штрахе відразу пішов у відставку з усіх політичних посад, а Кікля позбавили міністерського крісла, оскільки тодішній канцлер Себастьян Курц вважав, що політичний соратник запідозрених у корупції не може курувати розслідування цієї справи.

А от ідеологічно сучасні європейські праві — немов сіамські близнюки. Окрім згаданої антимігрантської тематики їх об’єднує схвалення політики Путіна, виправдання Росії за війну проти України, відмова у продовженні допомоги нашій країні, критика політики Північноатлантичного альянсу та Євросоюзу, пропагування зверхності національних інтересів над спільними інтересами ЄС. Той-таки Кікль поціновує угорського прем’єра Віктора Орбана, політичного шантажиста Брюсселя і друга Путіна та Сі, й хоче провадити таку ж політику в Австрії. А ще ультраправих об’єднує прихильність до теорій змов, то ж і не дивно, що під час пандемії Covid-19 вони опинилися у лавах антивакцинаторів. Кікль з вимогами припинити "коронадиктатуру" фактично повернув себе на перші ролі в австрійській політиці після глибокого падіння внаслідок "Ібіца-гейту".

Є між ультра й відмінності, вони переважно пояснюються культурними особливостями держав, в яких ті діють. Так, для Вілдерса найбільша проблема — мусульмани в Нідерландах, у своїх заявах він захищає від них євреїв та ЛГБТ-спільноту. Для Кікля — мігранти, які не змогли асимілюватися, таких його партія пропонує "реемігрувати", тобто вигнати з Австрії. Барделла не виступає за "рееміграцію", в його планах поступове "вичавлювання" мігрантів із Франції: позбавляти їх соціальних виплат, скасувати громадянство за правом народження для мігрантів. Є серед ультраправих в Європі і геть дрімучі ксенофоби, гомофоби і так далі. Як приклад — вождь польських "конфедератів" Гжегош Браун чи румунська депутатка Європарламенту Діана Шошоаке.

Фашисти чи не фашисти і що з ними робити?

Практично в кожній державі ЄС існують ультраправі політичні угрупування, які неочікувано для багатьох зараз серед фаворитів виборців. Описавши спільне і відмінне для них, далі зосередимося на трьох важливих питаннях. Перше: чи дійсно йдеться про повернення фашизму в Європу? Друге: чи зростатиме кількість ультраправих при владі в інших країнах ЄС? Третє: що з цим усім робити і нашим друзям у Європі, і нам?

Отже, на перше питання відповідь — негативна. Відомий німецький політичний філософ-консерватор Армін Молер в есе "Фашизм як стиль" припускає існування феномену фашизму, який між 1919 і 1945 роками зустрічається в різних країнах, і він сильно відрізняється від того, що мається на увазі під цим поняттям після Другої світової війни. За своєю риторикою Кікль та його партія найближчі до неофашистської. Проте жодного відновлення фашизму в Австрії не може бути за визначенням. І тамтешні "свободівці" це чудово знають, вони у минулі роки входили до правлячої коаліції і в такому статусі помітно послаблювали ксенофобську істерію. Це — респектабельні європейські праві, які абсолютно не хочуть демонтажу демократії ні у себе вдома, ні в межах Євросоюзу, ні в рамках колективного Заходу. Бо вони — породження цієї демократії. Варто згадати, скільки тривожних заяв було після перемоги на виборах в Італії ультраправих "Братів Італії", чия лідерка Джорджа Мелоні очолила уряд. Ця пані стала гарним другом України, хоча у похмурих пророцтвах її змальовували прихильницею Москви, розкольницею Євросоюзу.

Від цього прикладу перейдемо до відповіді на друге питання — чи багатьом ультраправим вдасться повторити успіх своїх австрійських ідейних соратників. Улітку всі дуже боялися правого пороту в Європі за результатами виборів до Європарламенту. Він дійсно трохи поправішав, але жодної катастрофи не сталося. Європейська народна партія та її союзники соціалісти, демократи й ліберали зберегли за собою більшість, отримали керівні посади, а ультраправі за ініціативи Орбана сформували фракцію "Патріоти за Європу". До її складу увійшли 84 депутати із 720 обраних до Європарламенту. З національних партій у фракції представлена "Австрійська партія свободи", угорська "Фідес", нідерландська Партія свободи Вілдерса, французьке "Національне об’єднання" Ле Пен і Барделли (останній є лідером фракції), а от Італію представляє не партія Мелоні, а "Ліга за Сальвіні прем’єра" (колишня "Ліга Півночі") — популістська сила ще одного любителя Путіна Маттео Сальвіні. 84 депутати — не зовсім крапля в морі, та й серед ультраправих багато народних трибунів, тому тут ліпше підходить приказка "малий клоп, а смердючий".

Поглянемо на вибори, які відбулися восени та ще мають відбутися в кількох країнах ЄС. Окрім навіженої Шошоаке в Румунії в президенти балотується ще один крайній правий політик Георге Сіміон, лідер "Альянсу за союз румунів". У нього традиційна риторика — націоналістична, проросійська, антимігрантська, а ще він зазіхає на Молдову. Сіміон, до речі, за рішенням СБУ нев’їзний до України з 2023 року. Проте експерти вважають, що головна боротьба за крісло президента розгорнеться між колишнім заступником генсека НАТО Мірчею Джоане та чинним прем’єром Марчелом Чолаку. За даними соцопитувань Шошоаке — четверта зі значним відривом від лідерів, а Сіміон поступається навіть їй.

А от у Чехії ультраправа загроза відчутніша. Спочатку на місцевих виборах у вересні, а потім і на виборах із переобрання третини Сенату перемогла партія "ANO 2011" екс-прем’єра Андрея Бабіша. Це проросійський політик, який виступає проти продовження допомоги Україні з боку Чехії. Наразі в цій дружній для нас державі триває урядова криза, якою можуть скористатися Бабіш і його соратники.

Насамкінець, як протидіяти правому повороту не туди. Ефективний приклад продемонстрували в Нідерландах, де партія Вілдерса перемогла на виборах, проте його від прем’єрської посади технічно відсунули. Уряд очолив колишній керівник розвідки, позапартійний Дік Схооф, ультраправим також не дісталися крісла глав МЗС і міноборони. Тобто їм вказали на їхнє місце. В Австрії, до слова, "Австрійська народна партія" не виключає коаліції зі "свободівцями", вони вже мали в минулому такий досвід, але в жодному разі не погоджуються на канцлера Кікля.

Цікава пропозиція надійшла від депутатів із Бундестагу — визнати "Альтернативу для Німеччини" неконституційною, аби заборонити її діяльність. Про це повідомили видання Tagesschau та Welt. Депутати зі щонайменше чотирьох партій звинувачують "АдН" у порушенні принципів людської гідності та демократичного порядку через заяви її лідерів щодо мігрантів, мусульман та сексуальних меншин. Тож, як бачимо, в державах, де політики усвідомлюють небезпеку використання правими популістами слабостей демократії, намагаються знайти варіанти ускладнення життя таким силам.

Що робити нам? Ну от учора ґава МЗС України Андрій Сибіга зустрівся в Угорщині зі своїм колегою Петером Сіярто. Поговорили про війну та мир. Попри те, що угорський міністр русофіл та українофоб, представникам української влади заради спокою доведеться зустрічатися і з такими персонажами. У нас по дипломатичній лінії провисав правий напрямок. Так, ми не зможемо змінити думку умовної четверті виборців європейських країн, готових віддати голоси за ультраправих, але через тісніші контакти з поміркованими правими у тих державах, де існує загроза появи нового Кікля, на політичні процеси можна впливати.