Реприватизація в Росії та зняття санкцій. Чи спрацює нова гра Путіна

У деяких випадках ця зміна відбувається шляхом націоналізації, деприватизації (повернення попередньому власнику, переважно державі), в інших — реприватизації (повторна приватизація після повернення в державну власність раніше приватизованого об’єкта). Але в усіх випадках, ці процеси відбуваються за рішенням влади, тому в подальшому називатимемо ці процеси націоналізацією, адже в будь-якому з випадків тільки влада вирішує, який актив буде наступним і хто буде його власником.

Початок переговорного процесу запустив хвилю публікацій про повернення до Росії іноземних компаній та "чергу" з тих, хто хоче повернутися на російський ринок. Втім, на нашу думку, масованого повернення (окрім певних споживчих речей і компаній, що ними торгують) не буде. І справа не в соціальній відповідальності компаній чи можливих репутаційних втратах. Одним з ключових чинників неповернення великих інвесторів стане націоналізація (реприватизація), що активно проводилася в Росії останні кілька років. Зокрема, і іноземних активів. За час війни була напрацьована значна кількість судових прецедентів та процесів (зокрема, на рівні прокуратури), що несуть значні ризики для іноземних компаній при спробі повернення.

Іншим фактором стають нові власники націоналізованих/реприватизованих активів. Дуже сумнівно, що наприклад, компанія ExxonMobil буде прагнути швидко повернутися в країну, яка в односторонньому порядку припинила її участь в нафтогазовому проєкті "Сахалін-1". Це обійшлося ExxonMobil в $3,4 млрд при виході з активів та $600 млн через їхнє знецінення. Чи компенсувала російська влада щось – невідомо. Та ключовим є навіть не списані збитки. Частку компанії тоді ж Указом Путіна було передано новоствореному оператору проєкту "Сахалін-1" — дочірній структурі "Роснєфті" (контролюється Ігорем Сечіним) компанії "Сахалінморнєфтагаз-шельф". Чи віддасть "Роснєфть" тепер уже свою частку американській компанії (пустить на свій ринок) – питання дуже сумнівне. І така ж ситуація з портами, логістичними операторами, зерновими трейдерами, заводами тощо.

Росія за останні три роки створила значні стримуючі умови для повернення іноземних компаній:

• Формування "правового поля" націоналізації активів (наприклад, закон № 139-ФЗ від 28.04. 2023 р. про внесення змін в Федеральний закон від 29.04.2008 р № 57-ФЗ "О порядке осуществления иностранных инвестиций в хозяйственные общества, имеющие стратегическое значение для обеспечения обороны страны и безопасности государства", який спрощує для держави стягнення майна у "несумлінних" іноземних інвесторів у рамках закону про інвестиції у стратегічні господарські товариства; визначено перелік видів діяльності, що мають стратегічне значення, зокрема — логістика, розвідка копалин та ін.);
• Формування судових прецедентів причин та підстав націоналізації активів;
• Специфічність нових власників активів, що не зацікавлені у "впусканні на своє поле" іноземних інвесторів (заміна бізнесу на владу).

 Власне, неможливість масштабного повернення найширше розкривається в процесах націоналізації, що активно проводилися останні три роки.

Резюме

25 квітня 2024 року на зʼїзді Російського союзу промисловців і підприємців, який обʼєднує великий бізнес, Володимир Путін заявив про можливість націоналізації компаній в інтересах національної оборони. Але зазначив, що націоналізація кількох промислових підприємств ще "не переглядає приватизацію". За його твердженням, йдеться "про випадки, коли дії або бездіяльності власників підприємств, майнових комплексів завдають прямої шкоди безпеці країни та національним інтересам".

Вважається, що нова хвиля націоналізації почалася під час повномасштабної війни з Україною. Насправді одними з перших під націоналізацію потрапили компанії, питання до яких (чи до власників яких) були у влади/правоохоронних органів ще до лютого 2022 року. Саме тому можна говорити про умовний дозвіл провладних структур закінчити процес зміни власності окремих підприємств, своєрідної "відмашки" завершити юридичні процедури. Орієнтація на власника – ключове в новій націоналізації. Це пояснює відсутність галузевої пов’язаності націоналізованих підприємств, адже в списку є підприємства від виробників вибухівки до агрокомплексу, енергетики і портів. Також доволі умовним є точковий характер нової націоналізації, адже разом з одним великим активом часто націоналізують і афільовані активи власника — десятки підприємств різних розмірів і галузевої спрямованості. Але якщо нова націоналізація починалася з проблемних або стратегічних активів, то до початку 2024 року розширюється як галузева спрямованість підприємств, так і підстави для націоналізації. З 2025 року процес націоналізації втрачає якісь характерні особливості і все більше перетворюється на спосіб покриття витрат на війну. Все це створює практично необмежені можливості для процесу подальшого переділу активів в Росії.

Поточна націоналізація/реприватизація відрізняється як від приватизації 90-х, так і від "оксамитової реприватизації", що відбувалася в 2007 році. Тоді найкрупніші компанії переходили від їх власників в руки "правильних" підприємців, пов’язаних з владою. Процес, що відбувається зараз, проходить не тільки в інтересах пов’язаних з владою підприємців чи демонстративно лояльних до "СВО", але й в інтересах наповнення бюджету, компенсації зростаючих витрат.

Контекст

Перерозподіл активів, що активно відбувається в російській економіці останні два роки, розглядають через призму потреб економіки військового часу. Та у низці випадків процеси націоналізації (деприватизації, реприватизації) складно назвати такими, що підтримують стабільність економіки і промисловості. Підтвердженням цього є заяви представників Російської спілки промисловців і підприємців, які неодноразово піднімали тему націоналізації на зустрічах з Путіним. "У нас ніхто не знає, хто у черзі може бути наступним", — сказав глава РССП Олександр Шохін. Попри дифірамби бізнесу, який значною мірою втримав економіку Росії після початку війни, від ухвалення рішення про 10-річний термін щодо угод по приватизації на прохання представників РССП (від часу прийняття нової редакції Цивільного кодексу), Путін ухилився. Реакція Путіна може означати, що ці процеси спрямовані не тільки на підтримку економіки, а і на збереження існуючого політичного укладу чи підтримку запланованих Путіним військових дій. Та все ж процеси націоналізації після початку військових дій і процеси, що відбуваються в 2025 році, різняться. Як і відрізняються процеси зміни власників в 2022 р. від процесів 90-х. Як зазначалося в докладі Рахункової палати "Аналіз процесів приватизації державної власності в Російській Федерації за період 1993-2003 рр", політика приватизації йшла попереду юридичного оформлення процесу, а процес приватизації супроводжувався масовим ухиленням від сплати податків. Зміна власника відбувалася на основі рейдерства, змішаного з корупцією. В 2007 році "Комерсант" написав: "Реприватизація все ж пішла. Оскільки у цього переділу так і не було сформовано правової основи, то реприватизація стала кримінальною". Націоналізація, що почалася в початком війни в Україні супроводжується фактично аналогічним процесом, тільки реалізованим владою. Хоча правила вже є, але вони скасовані рішенням влади. Прокуратура фактично нівелює правила гри і ринку, суди це приймають і створюють прецедент, на основі якого ухвалюються подальші рішення. Сучасна націоналізація – це просто воля влади, зовнішньо прикрита нормами права і по ходу напрацьованими механізмами роботи прокуратури та судів. Нова націоналізація руйнує норми права, розроблені в Росії, як, власне, і правила ринку, задля наповнення бюджету і збереження існуючої політичної моделі.

Процеси сучасної націоналізації можна розділити на кілька етапів:

1. До початку "СВО", але після накладення санкцій на Росію за анексію Криму.
2. 2022 р - дзеркальна реакція на нові санкції та вихід іноземного бізнесу.
3. 2023-2024 рр. поширення практик націоналізації з іноземного на російський бізнес. Масштабування практик націоналізації. Формування "правового" поля націоналізації.
4. 2025 р – зміна рамок націоналізації. Нова націоналізація підпорядкована інтересам зовнішньої торгівлі та уникнення санкцій. Основним критерієм стає забезпечення логістики, повернення виручки та ключове — збереження таємниці. Також новим нюансом стає включення до процесів структур ФСБ та Федеральної служби з технічного та експортного контролю.

Після початку військових дій в Україні через політичні і етичні причини з Росії почали виходити іноземні інвестори. Діяльність частини компаній, які залишилися працювати в Росії, була ускладнена через введення санкцій та запровадження валютного контролю. Значимим моментом стало замороження російських активів і націоналізація урядами європейських країн підсанкційних російських підприємств. В листопаді 2022 року Німеччина оголосила про націоналізацію колишньої дочірньої компанії російського енергетичного гіганта "Газпром". Польща вилучила частку "Газпрому" в газовому операторі Europol Gaz, яка управляє польською частиною газопроводу "Ямал – Європа". Відповіддю став указ Путіна від 25 квітня 2023 року "Про тимчасове управління деяким майном". Першими, кого торкнувся даний указ, стали енергетичні компанії "Юніпро", (87,7% належить німецькій Uniper), "Фортум Раша" і "Фортум Холдинг" (69,9% і 28,3% відповідно належать фінській енергетичній компанії Fortum).

Підписаний указ та прецеденти стали основою для подальшої націоналізації іноземних активів і не тільки. Та якщо перші випадки націоналізації були скоріш за все улюбленим варіантом російської відповіді — "дзеркальними рішеннями", то в подальшому і указ, і прецеденти використовуються не тільки для націоналізації іноземних активів, але й для вирішення економічних та інших питань. Якщо і починалася вона як умовна відповідь на дії європейських урядів, то досить швидко стала відбуватися в інтересах окремих осіб, компаній чи власне наповненості бюджету. Хоча пояснювати деприватизацію чи націоналізацію відповіддю російського уряду на аналогічні дії європейських урядів доволі неправильно. Подібна тенденція намітилася ще до початку війни. В 2020-2021 рр. було подано і задоволено три позови щодо повернення активів у державну власність. В 2021 році у сімей екс-голови ФСО Євгенія Мурома і колишнього заступника керівника петербургського ФСБ Ніколая Нєгодова було забрано порт "Бронка" в Санкт-Петербурзі (підстава – порт будувався на кошти, отримані в результаті корупційних угод, саме подібні типи обґрунтувань будуть використовуватися при націоналізації 2023-2024 рр). В 2021 р. Генпрокуратура забрала завод "Кучуксульфат" в Алтайскому краї — єдиний в РФ виробник сульфату натрію остаточно націоналізували в 2023 році. Указ Путіна і випадки проведення націоналізації стали негласним дозволом для масштабування практик.

Фактично, масштабована націоналізація стартувала уже в перший місяць повномасштабної війни – з активів компаній, що вийшли з російського ринку. На початку березня 2022 року урядова комісія з законотворчої діяльності підтримала ідею націоналізації майна іноземних компаній, що вийшли з Росії. Бізнесу пропонували дати 5 днів на рішення – продовжити роботу чи продати долю. У випадку відмови від роботи в Росії суд на три місяці мав призначити тимчасову адміністрацію, після чого акції мали виставити на торги, а компанію ліквідувати. На нашу думку, подібні ініціативи не мали на меті націоналізації активів як такої. Ключовим було спинити вихід компаній та втримати підприємства і робочі місця (та не допустити паніки). За рік схема була ускладнена і переросла в право держави на викуп активів іноземної компанії за суттєво заниженими цінами для подальшого перепродажу. За рахунок різниці передбачалося наповнення бюджету. Це дозволяло б або зупиняти вихід, або отримувати додаткові надходження,

В 2023 році кількість позовів через націоналізацію виросла майже у 5 разів порівняно з довоєнним часом. За підрахунками "Нової газети" та російського "Трансперенсі Інтернешнл" за два роки повномасштабної війни в суди надійшло 40 вимог про націоналізацію більше 180 компаній. Сумарні активи цих компаній склали близько 1,04 трлн рублів (~0,6% ВВП Росії).

Націоналізація, яка відбулася пізніше, використовувала і досвід націоналізації активів іноземних компаній, і повернення майна у власність держави за допомогою прокуратури. Змінилися тільки офіційні підстави і масштаби. Більше того, частина націоналізованих підприємств – це закінчені прецеденти із зміни власності, які почалися задовго до 2022 року. Тому поділ її на етапи носить доволі умовний характер і виглядає більше як еволюційний процес накопичення досвіду організації масштабних процесів націоналізації.

З середини 2023 року націоналізація в Росії масштабується з використанням попереднього досвіду та прецедентів. Метою стає не тільки зупинка виходу іноземних компаній з ринку, але й:

• вирішення питань національної безпеки — повернення підприємств, пов’язаних з ВПК. Це необхідно для забезпечення необхідних обсягів продукції для потреб ВПК.
• наповнення бюджету (як основний, а не додатковий ефект). За 2023 рік російський бюджет заробив на приватизації близько 30 млрд рублів. Це в 16 разів більше, ніж планувалося (1,8 млрд). 13 березня 2024 року міністр фінансів заявив, що влада чекає від приватизації в 2024 році більше 100 млрд рублів. Це приблизно в сто разів більше за план держбюджету на 2024 рік. Відповідно, мають зрости і обсяги націоналізації.
• спосіб покарання незгідних (серед них — нелояльних до "СВО"), мотивації лояльних (передача нових активів).

Новий переділ власності в Росії характеризується різновекторною направленістю. Адже передбачає не тільки націоналізацію активів компаній з недружніх країн чи умовну дзеркальну відповідь, але й використовується для вирішення економічних (наповнення бюджету), безпекових (націоналізація підприємств ВПК) питань держави, компенсації втрат ближнього оточення через санкції. Саме тому нова націоналізація не має чіткого галузевого направлення і не орієнтована на певну групу осіб.

З 2025 року націоналізація все більше втрачає якісь особливості і набуває масового і знеособленого характеру. Ймовірно, це пояснюється падінням доходів, дефіцитом бюджету, і необхідністю знаходити джерела покриття затрат. Зі збільшенням санкційного впливу на перший план виходять також активи, вбудовані в схеми зовнішньої взаємодії: порти, логістичні вузли, склади та інші підприємства, орієнтовані на експорт (такі, що забезпечують експорт). Ці організації фактично підпорядковуються владі для створення закритої, повністю керованої економічної системи.

Для більшого розуміння процесів націоналізації в Росії ми спробували узагальнити її характерні ознаки від початку так званої "СВО" та підстави, які використовувалися для організації процесу. Підприємства, що підпали під націоналізацію, можна розділити за:

• Галузевий напрям - важливі для безпеки держави підприємства, головним чином орієнтовані на ВПК. З ускладненням економічної ситуації можуть долучатись підприємства інших галузей, наприклад агропромислового комплексу. Однією з причин необхідності націоналізації таких виробництв називалася неможливість забезпечувати необхідні темпи і обсяги виробництва оборонних підприємств в умовах конфлікту інтересів власників і уряду Росії, хоча це не завжди підтверджується окремими випадками націоналізації.
• Активи іноземних компаній, власників, зокрема і з подвійним громадянством. Мета – ускладнення виходу з російського ринку, у випадку виходу – наповнення бюджету або бонуси лояльним групам. При чому не завжди це "недружні країни". Наприклад "Амурмідь" була продана Михайлом Прохоровим в 2017 році китайським інвесторам (угоду оскаржувала ФАС).
• Активи українців або активи на окупованих територіях. Процедури відрізняються для цих двох напрямів. Перші йдуть за схемою іноземних компаній, другі – проста націоналізація (перереєстрація, "віджим"). Отримувачі різняться залежно від виду активів: невеликі – місцевий бізнес/влада, великі – рішення ухвалюється федеральною владою. Видання "Ліга.net" повідомляло, що станом на листопад 2022 року на окупованих територіях було зареєстровано понад 9500 українських юридичних осіб. З них 15 – у минулому компанії-мільярдери (річний дохід яких за 2020 рік перевищив 1 млрд грн).
• Активи "опальних" до влади росіян або росіян, що проживають за кордоном. Мета – покарання нелояльних та додаткові бонуси лояльним. Деякі з випадків націоналізації – історії, які почалися ще до повномасштабної війни (наприклад, автодилер "Рольф" чи завод "Кучуксульфат"), але лише під час війни (чи розгортання націоналізації) було ухвалене остаточне рішення. Цей вид націоналізації може передбачати не тільки конфіскацію активів, а й стимулювання власників підприємств до редоміциляції та деофшоризації активів. Окремою групою можна виділити активи колишніх очільників регіонів, депутатів Держдуми та інших чиновників достатньо високого рівня. Хоча відповідь може бути простішою і полягати в асиміляції влади і бізнесу. Тому вони були віднесені до групи нелояльних.

Ці напрями є умовними і в більшості випадків можуть перетинатися. Наприклад, прецедент з націоналізацією Уральского заводу авто-текстильних виробів, що виготовляє колодки для військових тягачів УРАЛ, МАЗ і БєЛАЗ. Хоча йшлося про повернення підприємств ВПК, офіційна причина – власники Константин Єфименко і Єлизавета Андрєєва допомагають ЗСУ, а Андрєєва отримала російське громадянство тільки в 2022 році, тобто підприємство можна розглядати як українські активи. Націоналізація "Волжського заводу органічного синтезу" відбувалася взагалі за комплексом підстав. Завод був названий таким, що має стратегічне значення для забезпечення оборони країни, власник (держава) його приватизацію не проводив, відповідних доручень Волгоградській області не давав, відповідно Фонд державного майна Волгоградської області незаконно розподілив державне майно, причому навіть резидентам іноземних держав. Тобто був використаний практично весь арсенал застосовуваних підстав. Прикладом "подяки" лояльним групам може бути процес націоналізації (в цьому випадку реприватизації) Челябінського електрометалургійного комбінату. В рекордно короткий термін вимога Генпрокуратури про передачу акцій підприємства державі була задоволена. Однією з причин називають те, що власник не підтримав "СВО", а його діти живуть за кордоном. За інформацією Forbes, 75% ЧЕМК можуть перейти "Ростеху", а 25% — приватному інвестору. Серед останніх називають "патріотично налаштованих" бізнесменів Ігоря Алтушкіна і Андрія Козиціна. Алтушкіна назівали одним з спонсорів батальйона "Урал".

Узагальнення підстав (процедур), що використовуються:

1. Позовна заява про порушення економічного суверенітету РФ і тим самим створення загрози безпеці країни. В основному використовувалися для повернення в державну власність активів російських компаній, головні офіси яких знаходяться за кордоном. Другим видом є націоналізація у випадку, коли дії чи бездіяльність власників наносять шкоду безпеці держави та національним інтересам (стосується підприємств, пов’язаних з ВПК).
2. Приватизація пройшла не за законною процедурою, значить Росія не передавала право власності. Тотальна перевірка приватизації, проведеної ще в 1990-х, пошук помилок в документах на приватизацію. Для того, щоб розширити терміни, використовувався факт правопорушення не з моменту його вчинення, а з моменту виявлення, що нівелює всі можливі строки і поняття давності. Ухвалюється рішення, що якщо приватизація пройшла з порушенням закону, то всі наступні угоди з акціями визнаються недійсними – прокуратура вважає в таких випадках, що навіть міноритарії не вважаються добросовісними набувачами незалежно від того, як вони придбали цінні папери (навіть якщо на біржі, що є дуже небезпечним прецедентом, бо нівелює власність за умови законного придбання на біржі). Схема буде розширена на угоди, які проводилися регіональними органами влади без залучення федеральних структур, що власне можна виділити навіть в окрему підставу. Типовий приклад - Солікамський магнієвий завод. Процедура: перевірка прокуратурою виконання норм законодавства при приватизації Солікамського магнієвого заводу. Встановлення факту, що угода проведена неуповноваженим органом, який не скерував документи про плановане перетворення заводу на акціонерне товариство в Держкоммайна Росії, тим самим позбавивши останній можливості представити матеріали на затвердження уряду. На початку 2025 року Росатом вирішив таки виплатити 405 млн руб добросовісним міноритаріям (9600 руб за акцію).
3. Порушення антикорупційного законодавства, активи придбані на доходи від корупційної діяльності чи за допомогою корупції. Яскравий приклад – активи екс губернатора Челябінської області Михайла Юревича. Одну з найкрупніших в Росії макаронних фабрик "Макфа" та інші афільовані з Юревичем активи прокуратура обернула у власність держави на підставі того, що активи мають "корупційне походження, оскільки власники займалися бізнесом, працюючи в органах влади, і порушували антикорупційне законодавство і обмеження". Ця підстава може бути в подальшому використана проти будь якого чиновника, родина якого або він сам мав бізнес.
4. Різне. Варіанти: обернення в дохід держави майна, що належало членам екстремістського об’єднання, спонсорство ЗСУ, поставки продукції в недружні країни, відмивання коштів, несплата податків тощо.

Всі ці процедури дають можливість націоналізувати більшість компаній в РФ. Реалізується же процедура тільки за наявності позиції (волі) влади на вилучення майна. Важливо: юридичні норми при цьому виробляються шляхом вже ухвалених рішень.

До 2023 року не спостерігається використання якоїсь чіткої юридичної процедури — в різних випадках суди/прокуратура використовують достатньо хаотичні методи доведення (як, наприклад, з Волжським заводом оргсинтезу використовується кілька причин націоналізації: виведення кредитних коштів, незаконна приватизація, порушення законів про порядок іноземних інвестицій в підприємства стратегічного значення). З початку 2024 року проходження таких справ значно спрощується, а суди і прокуратура напрацьовують більш чіткі механізми націоналізації, які в подальшому і застосовують. На початку 2024 року в судах розглядалися позови про націоналізацію 180 компаній, сумарні активи яких складали близько 1,04 трлн руб (0,6% РФ за 2023 р). Більша частина належала до підприємств ВПК і машинобудування, харчової і рибної промисловості, нерухомості і будівництва, а також портів.

З кожним новим процесом Генпрокуратура (чи інші ініціатори націоналізації) починають використовувати не одну підставу, а кілька, поєднуючи, наприклад, стратегічність активів з корупційними факторами чи незаконним набуттям, іноземним впливом, фінансуванням ЗСУ тощо. Таким чином, на нашу думку, не тільки забезпечується "гарантованість" і швидкість результату, а й дається певний знак власниками, що будь-яка боротьба за активи може закінчитися арештом, наприклад, за статтею про державну зраду, екстремізм чи іншою, що гарантує позбавлення волі. Цей тренд не тільки активно триває в 2025-му, а й стає все більш свавільним.

В процесах використовуються окремі елементи попередньої судової практики, хоча це використання більш вільне і більш формальне. У випадку націоналізації "Домодєдово" генпрокуратура за досить вже стандартною схемою використала кілька позицій: перегляд порядку приватизації — нікчемність угоди про набуття активів — іноземне громадянство власників — володіння стратегічними активами — виведення прибутку за кордон. Також в постанові приводиться позиція, згідно з якою стратегічні активи поставлені в залежність від дій іноземних резидентів — використано наявність іноземних паспортів у власника компанії. "Дружність" держави при цьому не враховується (у Камєнщіка паспорти ОАЕ, Туреччини), як і не враховувалась час отримання цього паспорту (відсутність громадянства на час набуття активів) чи відмова від нього. Іноземні власники та стратегічні активи стають також визначальними при націоналізації Raven Russia (транспортні терминали поблизу критично важливої транспортної інфраструктури — МКАД, аеропортів Шереметьєво, Внуково, Пулково, морського порту Санкт-Петербург і Московської залізниці).

Подальше розмивання критеріїв націоналізації (зокрема, і для учасників ринків) – націоналізація зернотрейдера "Рідні поля" (раніше відоме як ТД "Риф"). В цьому випадку претензії прокуратури дуже далекі від усталеної практики. "Поля" були створені власником із нуля, отже, фізично не є приватизованим активом. Власник Петро Ходикін ніколи не був чиновником, тому корупційна складова також не може бути застосована. Та й кримінальних справ у рамках позову прокуратури до власника "Рідних полів" немає. Підприємство також не є стратегічним (частка "полів" на ринку не більше 18%, що нижче за встановлене законом порогове значення). Єдиним фактом з попередньо напрацьованого прокуратурою досвіду є те, що Петро Ходикін є іноземним інвестором (має вид на проживання ОАЕ та громадянство Сент-Кіттс і Невіс), хоча не мав такого статусу на час набуття активів. Власне, на час набуття активів статусу такого не існувало. Власником 100% стало Росмайно.

Виходячи з аналізу активів, найбільшими бенефіціарами нової націоналізації є структури "Ростеху" Сергія Чемезова та структури "Росхіму" (Ротенберги) за принципової різниці у отриманні цих активів: "Ростех" — передача указами Путіна чи уряду, "Росхім" — продаж. Значні активи отримав і "Росатом", але підбір цих активів схожий на завершення формування виробничих і логістичних ланцюгів. Трохи нижчий рівень як активів, так і їх кількості у структур, пов’язаних з ВТБ, Газпромом, Мінсєльхозом. Менша у Ігоря Сєчіна, хоча це може бути скориговане величиною та значимістю активів (активи ExconMobile та, можливо BP у видобутку нафти). Мінімальна у структур, пов’язаних з Рамзаном Кадировим. Причому пов’язані з ним люди отримували активи на початку війни. І фактично відсутня (не помічена) така передача у 2024-2025 рр.

Фактично відсутні майнові об’єкти, передані в результаті націоналізації структурам Михайла Ковальчука. Однак це не значить, що вони не отримували майна. Процес відбувається іншим від націоналізації шляхом.

В 2024 році Ковальчук у відкритому листі Володимиру Путіну представив список з 7 наукових організацій, які він хотів би бачити в складі національного дослідного центру "Курчатовський інститут", президентом якого є. Маючи в структурі інституту 30 профільних НДІ, Ковальчук просить ще 7, для "замыкания технологических цепочек, созданных в НИЦ". Це Інститут ядерних досліджень РАН, Федеральний науковий центр харчових систем ім. Горбатова (найбільший російський науковий галузевий інститут харчової промисловості – відомий розробник рішень для підприємств харчової промисловості, автор стандартів, якими керуються виробники продуктів харчування всієї країни), Інститут океанології ім. Ширшова РАН (з базою в Геленджику), кримський НДІ виноградарства і виноробства "Магарач" РАН, Північнокавказький федеральний науковий центр садівництва, виноградарства і виноробства (входить дослідна станція виноградарства і виноробства, на якій зберігається найкрупніший в Росії генофонд сортів винограду з різних країн світу – 4921 зразок сортів), Федеральний ростовський аграрний національний центр (один з центрів селекції), Інститут проблем технології мікроелектроніки і особливо чистих матеріалів РАН. Частина структур входить складу Російської академії наук, частина — Міносвіти. Путін доручив Михайлу Мішустіну і своєму помічнику Андрію Фурсенко розробити відповідні пропозиції.

В 2023 році "Курчатовський інститут" вже поповнився сімома інститутами:

• Інститут високомолекулярних з’єднань,
• Інститут хімії силікатів,
• Науково-дослідний центр "Кристалографія і фотоніка",
• Науково-дослідний інститут системних досліджень,
• Інститут проблем проєктування в мікроелектроніці,
• Інститут надвисокочастотної напівпровідникової електроніки ім. В. Г. Мокерова,
• Фізико-технологічний інститут ім. Валіева.

Також навесні 2023 року керівництво Курчатовського інституту намагалося приєднати Південне відділення Інституту океанології РАН, майновий комплекс якого розташований у місті Геленджик, у Блакитній бухті. Південне відділення Інституту океанології має морський причал та займає північну частину акваторії Блакитної бухти Чорного моря у підніжжі хребта Туапхат. Обгрунтовувалося це метою матеріалознавчих досліджень на користь оборони та безпеки Російської Федерації. В листі було вказано, що цей майновий комплекс максимально відповідає вимогам до складу майнового комплексу, необхідного для виконання поставлених перед "Курчатовським інститутом" цілей і задач. Тоді директор НДІ океанології написав листа Путіну, "У зверненні (М.В. Ковальчука,- Авт.) замовчується той факт, що НДЦ "Курчатовський інститут" вже має як земельні ділянки, так і спеціалізовані науково-дослідні полігони на узбережжі Чорного моря, зокрема – в Геленджику (…), Анапі та Сочі. Очевидно, що під прикриттям ефемерних досліджень, що начебто мають стратегічне значення для забезпечення безпеки держави, відбувається рейдерське захоплення цінної території на березі Чорного моря. (…) Навіть далекій від науки і технологій людині зрозуміло, що більшу частину перерахованих у "зверненні" досліджень можна провести на будь-якій з вільних ділянок численним російських морів".

У 2023 році провернути таку оборудку не вийшло, оскільки Південне відділення є частиною НДІ океанології. Тому в 2024 році Ковальчук попросив інститут повністю (відділення в Калінінграді, Санкт-Петербурзі, Астрахані, Геленджику, Анхангельську тощо).

Почавши з приєднання більш менш профільних НДІ в 2023-му, в 2024-му Михайло Ковальчук почав приєднання і непрофільних, замикаючи на собі не тільки дослідницьку інфраструктуру, а й майнові комплекси цієї інфраструктури. Можна припустити, що запущений в 2023 році проєкт, згідно з яким Національний дослідницький центр "Курчатовський інститут" перейшов під науково-методичне керівництво Російської академії наук (РАН), буде продовжений шляхом приєднання всіх цікавих Ковальчуку дослідних установ і формування під його керівництвом нової структури.

 Торговельні марки

Новим прецедентом зміни власності стало скасування правової охорони торговельної марки іноземної компанії, яка після початку повномасштабної війни пішла з ринку РФ.

Роспатент 12 березня зареєстрував торговельну марку Ericsson за російським виробником кондиціонерів ТОВ "Р-Климат" ("Русклімат", співвласник Михайло Тимошенко, що систематично зустрічається з Мантуровим, Путіним, інвестує в промиловість). Рік тому ЗМІ повідомляли, що компанія має намір зняти правову охорону торговельної марки шведського виробника Telefonaktiebolaget LM Ericsson — весною минулого року "Русклімат" подав в суд, в жовтні суд задовольнив позов повністю.

Справа по зняттю правової охорони торговельної марки іноземної компанії, що вийшла з ринку, стала прецедентною в Росії. Юристи попереджають, що навесні 2025 року закінчується трирічний термін правової охорони торговельних марок, тому і інші іноземні компанії можуть втратити свої торговельні марки (відповідно до п. 1 ст. 1486 ГК РФ правова охорона торговельної марки може бути припинена достроково внаслідок невикористання торговельної марки безперервно протягом 3 років).