Ренесанс папи Франциска

Рішення щодо абортів та шлюбів видаються ризикованими - адже певна частина католиків дуже болісно сприймає будь-які натяки на "лібералізацію" доктрини. Причому розходиться не стільки в лібералізації, пом'якшенні католицьких поглядів, скільки в "поступках світові". Адже європейські католики останнім часом наголошують на тому, що "фортеця в облозі".

В тому є сенс. Дійсно, католицька церква перебуває під постійним бомбардуванням критиків. Але важко сказати напевно, яка мета цієї критики - "розгойдати церкву", як кажуть консерватори, чи примусити церкву до реформ, хоча би заради самої себе.

Рішення папи щодо спрощення процедур, хоча й можуть бути представлені як "загравання зі світом", втім, є виразним кроком до реформи. Адже ніхто не скасовує гріха і не вносить ніяких "пом'якшень" в його розуміння. Спрощення процедури - це удар не по догмату, а найперше - по бюрократії. Тобто справжньою ціллю цих "спрощень" є римська курія.

Ускладнена процедура, яка у випадку з шлюбом майже унеможливлювала розлучення, передбачала включення до розгляду кожної окремої справи велике розслідування, розгляд справи у відповідних органах римської курії, підготовку та проведення шлюбного трибуналу. Розгрішення після аборту також передбачало "ходіння по інстанціях", причому відпустити цей гріх міг тільки єпископ. Втім, ускладнені процедури, як показує практика, мають зворотній ефект, на чому наголошував папа Франциск: вони призводять до того, що частина пастви просто пориває свої стосунки з церквою, тобто церква ніби знімає з себе відповідальність за людину, яка від неї відходить через власну слабкість. Страждання та гріх лише примножуються, а не розв'язуються через суворість законів.

І навіть якщо в людей вистачає сил, часу та терпіння пройти через усі необхідні інстанції та процедури - чи можна вважати, що вона розкаялася? Ці бюрократичні процедури відсилають до середньовічних практик, коли паломництво призначалося в якості покути, а труднощі та страждання, що їх зазнавав прочанин під час подорожі, вважалися необхідним покаранням грішнику. Можна додати ще фінансові втрати у вигляді купівлі індульгенції. Індульгенції відмінили, але все решта лишилося, яким було: замість щирого розкаяння - ходіння по інстанціях, заміть допомоги духовника - спілкування з чиновниками.

Від папи Франциска можна було очікувати повернення від надмірних формальностей до користь чогось живого, відмови від законництва на користь християнської любові. Не було певності хіба в тому, чи вистачить в нього на це сміливості та сил. Адже католицька бюрократія має дуже поважний вік і глибочезну традицію. Вона формувалася разом з самим інститутом церкви і сягнула розквіту разом з ним.

Цікаво, що у європейській церковній традиції - і католицькій, і православній - прийнято вважати за умовну "золоту добу" церкви добу Середньовіччя. Час, коли церква мала якнайбільший авторитет у суспільстві, найкращу освіту, багатство, владу. Відданість Середньовіччю прослідковується багато в чому - від особливостей ієрархії до облачень. Включаючи схильність до символізму та ритуалістики.

Папа Франциск, незважаючи на італійське походження, виявився дійсно дещо чужий у цьому європейському тренді. Зі своєю байдужістю до зовнішніх проявів влади. З готовністю здавати в аренду "перлину" Ватикану - Сикстинську капелу - хоч під концерти, хоч під бенкети. Та навряд його спокійне ставлення до європейських традицій та шедеврів - це "варварство" вихідця з Нового Світу. Просто для нього, можливо, європейське блискуче Середньовіччя не є "золотою добою" християнства. Він не вважає, що велич готичних соборів чи розписи Мікеланджело додають якоїсь ваги Церкві. Якщо вона є домівкою Христа - нащо їй додаткові прикраси?

Принаймні, така думка виникла після того, як папа Франциск звернувся до європейських католицьких парафій із закликом прийняти до себе хоча б по одній родині біженців. Це звернення ніяк не співвідноситься з "церковною традицією", воно апелює безпосередньо до тексту Євангелія, до Христового слова. Він нагадує про те, що якщо в церкви і є "золота доба", то це не "часи соборів" в католиків чи Вселенських соборів в православних. Це євангельські часи - коли Христос ходив по землі у супроводі апостолів.