Ердоган між НАТО і неНАТО. Чим закінчиться скандал навколо закупівлі С-400
Президент Туреччини Реджеп Ердоган, якого цитує Anadolu, заявив, що Туреччина знайшла умови продажу американської системи ПРО Patriot менш вигідними, ніж російських ЗРК С-400, і що тема контракту по С-400 закрита. Анкара продовжить перераховувати оплату за російські комплекси, перші поставки почнуться в липні, причому на бойове чергування вони встануть вже в жовтні. Усього планується закупити чотири дивізіони С-400, два повинні бути поставлені з Росії в готовому вигляді, а два - зібрані вже в Туреччині. Іншими словами, мова йде про покрокової локалізації їх виробництва.
Ракети розбрату
Але плани Туреччини по закупівлі С-400 викликають надзвичайно негативну реакцію в США, звідки вже пролунали погрози виключити Анкари з програми поставок американського винищувача п'ятого покоління F-35. Туреччина повинна була отримати сто F-35 на загальну суму близько $11 млрд, причому $800 млн з цієї суми вже перераховані. Крім того, Туреччина бере участь у міждержавній програмі з виробництва F-35, і ця програма також може бути припинене, що призведе до втрати вже вкладених Анкарою в програму $1,25 млрд і до збитку для компаній турецького ВПК, що беруть участь у виробництві комплектуючих.
Тим не менше на погрози з Вашингтона Ердоган відреагував спокійно: мовляв, не продасте F-35 - знайдемо у кого закупитися аналогами. Незважаючи на те що серійних аналогів цієї машини в світі просто немає і невідомо, коли з'являться, у відповідь на заяву турецького президента Китай таємничо відмовчався, Ізраїль глибоко замислився, а Путін радісно заметушився, заявивши, що у нього, крім С-400, є й інші задуми і проекти про поставки в Туреччину російської військової продукції.
Так що ж відбувається і чому навколо угоди по С-400 піднявся такий шум?
Османська ностальгія і непроста реальність
Ердоган в'їхав в президентський палац на спогадах про велич Османської імперії, втрачену після Першої світової війни. Це і визначило його подальші дії, найважливішим з яких була чітко висловлена претензія на регіональне лідерство. Але таке лідерство в регіоні колишньої Османської імперії можливо тільки на ісламської підкладці. А це, в свою чергу, неминуче втягнуло Туреччину ряд конфліктів, від яких вона, будучи досить європеїзованої і світською країною, колись прагнула в ЄС, раніше дистанціювалася.
Одним з таких конфліктів став арабо-ізраїльський. Претендуючи на роль лідера в ісламському регіоні, Ердоган був змушений прийняти бік супротивників Ізраїлю, причому навіть сама помірна позиція Туреччини в цьому питанні, яка тільки була можлива, неминуче вела до погіршення турецько-ізраїльських відносин, що й сталося. Тим часом Ізраїль був найважливішим технологічним партнером Туреччини - зокрема, це стосується програм розробки та виробництва дронов. Так що турецькі безпілотники, нещодавно закуплені Україною, мають "ізраїльські гени".
З іншого боку, залишивши осторонь особисті амбіції Ердогана, доводиться визнати, що претензія на регіональне лідерство в ситуації де-факто відмови в прийомі в ЄС була раціональним кроком Анкари. Можна навіть сказати, що поява Ердогана як лідера національного масштабу стало прямим наслідком політики брюссельських бюрократів.
Але втрата ізраїльських контрактів позбавила турків простору для технологічного маневру, намертво прив'язавши до США. Така прив'язка, в свою чергу, сильно обмежувала свободу для маневру політичного, що для регіонального лідера неприпустимо. Крім того, виходячи з тієї ж доктрини регіонального лідерства, Туреччина прагне до максимальної самостійності свого ВПК.
У 2013-му Анкара оголосила тендер на покупку системи ППО дальньої дії для заміни застарілої Nike-Hercules, виробництво якої було припинено в 1964 р. Тендер вилився в серію політичних маневрів, які завершилися перемогою росіян. При цьому турецька сторона досить довго давала зрозуміти Вашингтону, що готова переглянути своє рішення в обмін на ряд політичних поступок, але поступок не було. Втім, навіть зараз Туреччина має намір крім С-400 закупити і ПРО Patriot - і тільки якщо США відмовляться продавати їй Patriot, розглядає варіант закупівлі другій партії С-400.
Сам Ердоган абсолютно не зацікавлений в ескалації конфлікту з Вашингтоном. У турецького президента виникли великі проблеми з популярністю всередині країни, оскільки Туреччина виявилася занадто світської і прозахідної і швидко переситилася неоосманської романтикою, що і показали останні муніципальні вибори. Іншими словами, закупівля С-400 і інші спільні з Росією проекти, на кшталт будівництва АЕС "Аккую", можуть бути якщо не згорнуті, то щонайменше завершені без подальшого розвитку і продовження. Але і при зміні образу від збирача османських земель і захисника віри до рационалисту з ухилом в клерикалізм - теж, до речі, цілком раціональному кроці в умовах Туреччини, яка досить неоднорідна, - Ердоган буде потребувати деякої свободи регіонального маневру. І якщо він не зустріне розуміння цього з боку США та Ізраїлю, то змушений буде на противагу їм зблизитися з Москвою.
Треба сказати, що в Ізраїлі це розуміють, і після періоду охолодження між двома країнами намітилося потепління. Є навіть підозра, що поспішне визнання Трампом суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами, на яке Анкара не могла не відреагувати з несхваленням, було продуманим кроком, одна з цілей якого - припинення надмірного зближення Туреччини та Ізраїлю, що посилювало турецькі позиції на переговорах з США.
Погляд з Вашингтона
А у США на носі президентські вибори, і Трампу теж потрібно демонструвати своїм виборцям залізну волю, а також успіхи, досягнуті шляхом успішних переговорів і довгої боротьби. Іншими словами, Вашингтону потрібно повернення турецького союзника в звичну гавань, але лише в результаті важкого примирення, яке Трамп зміг би поставити собі в заслугу.
Крім того, США потрібно припинити нездорові з точки зору Вашингтона тенденції, коли члени НАТО закуповують озброєння на стороні. Це питання має кілька складових: і чисто економічну, і пов'язану з можливостями тиску з боку США, якщо в тому виникне необхідність, пов'язану з ризиком витоку даних у ході узгодження роботи різних систем, не надто сумісних один з одним. І взагалі, сам факт того, що технічні фахівці країн-союзників будуть тісно контактувати з росіянами, не може не турбувати Вашингтон.
Справа тут не тільки в С-400 і не тільки в Туреччині. Справа в прецеденті, украй неприємному для американців. Як наслідок, у відношенні Анкари з боку США повинні бути вжиті заходи, які послужили б уроком всім іншим, вирішили закуповувати озброєння в Росії.
Це створює трудноразрешимое протиріччя. З одного боку, Вашингтону потрібно утримати стала надмірно самостійної Туреччину в своїй орбіті, з іншого - досягти прийнятного для обох сторін паритету, з третьої - застерегти від таких кроків інших союзників по НАТО. Цей клубок проблем неможливо вирішити одноразовою дією або навіть в рамках однонаправленої плану.
Крім того, США прагнуть максимально обмежити збройовий експорт Росії як такої і вводять санкції проти покупців російської військової техніки. І хоча немає правил без винятків, і Ердоган вже підказав лазівку, заявивши, що С-400 можуть бути всебічно вивчені американськими фахівцями, деяку видимість покарання Туреччини за угоду Вашингтону необхідно створити.
Крім того, йому потрібно до початку процесу нормалізації відносин з Анкарою застовпити за собою ряд принципово важливих позицій, які Туреччина в будь-якому випадку буде змушена засудити. Внесення Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) в список терористичних організацій - один із таких кроків, зроблених на випередження.
Як наслідок, хоча і Вашингтон, і Анкара обопільно зацікавлені в нормалізації відносин, цей процес буде важким і тривалим. По-перше, двом країнам належить вибудувати новий паритет - з більшим ступенем свободи для Туреччини, і навколо цього паритету чекає складний торг. По-друге, жодна з сторін не повинна при цьому виглядати програла, отже, все має бути укладена в прийнятну для обох оболонку. Тим не менше з високою часткою ймовірності можна припустити, що Туреччина залишиться у програмі F-35 і отримає Patriot на вигідних для себе умовах.
Погляд з Москви
Але ймовірність не означає гарантій. І Москва вкрай зацікавлена в менш ймовірне варіанті: Туреччина не отримує ні F-35, ні Patriot, і максимально віддаляється від США. При цьому в Кремлі зовсім не проти того, щоб паралельно з військовою співпрацею з Росією Туреччина налагоджувала співпрацю з Ізраїлем і Китаєм, оскільки наявність такого хаба неминуче викличе витік технологічної інформації.
Вивчення російських зразків озброєння, тієї ж С-400, Москву не лякає - вона не збирається воювати з їх допомогою всерйоз, тобто з Заходом, або з Китаєм, бо занадто залежна від них і занадто слабка у військовому та економічному відношенні. Російський стеля - локальні війни для загальної хаосизации миру та актів агресії проти колишніх радянських республік з метою утримання їх у сфері свого впливу. Паралельно з цим Росія активно розкладає ЄС, діючи за допомогою корупції та пропаганди і намагаючись перетворити його в свою буферну зону. І, треба сказати, що вона досягла в цьому чималих успіхів.
На збройовому ринку Росія пропонує і буде пропонувати відносно недорогий і морально застарілий ширвжиток дуже гарної якості, орієнтований на бідних, але при цьому доступний і придатний для використання в локальних війнах країн третього світу. У таких виробах немає ніяких особливих секретів. А от самій Росії для підтримки свого ширвжитку на мінімально прийнятному рівні технологічний шпіонаж необхідний.
Крім того, ізоляція Туреччини від США об'єктивно послаблює НАТО і відкриває перед Москвою цілий спектр можливостей для різного роду маніпуляцій на Близькому Сході.
Іншими словами, Росія зробить все можливе щоб нинішній конфлікт між Вашингтоном і Анкарою, що носить поки умовно обмежений характер, максимально розгорівся і перейшов в неконтрольовану фазу. У зв'язку з цим, досить імовірно, що Росія, діючи через підконтрольні їй руху в ісламському світі, вже найближчим часом зробить ряд провокацій, покликаних максимально загострити американсько-турецькі відносини.
