Велика перезавантаження. Як Байден допомагає порозумітися Трампу і Зеленському
Вже в середу, 25 вересня, на полях Генасамблеї ООН в Нью-Йорку відбудеться довгоочікувана зустріч президентів США і України Дональда Трампа та Володимира Зеленського. Згідно з планом на все про все у лідерів буде 45 хвилин. Втім для першої зустрічі цього часу буде достатньо, щоб визначити і задекларувати ключові точки дотику. А в подробицях діалог продовжиться вже безпосередньо в Білому домі.
Єдине, що, на перший погляд, затьмарює майбутні переговори Трампа і Зеленського, - це кампанія, ініційована і планомірно розкручується Демократичною партією США, з приводу ймовірного тиску американського президента на українського колегу в спробі домогтися поновлення розслідування щодо Джо і Хантера Байденов (перший - віце-президент обамівської адміністрації і найбільш ймовірний суперник Трампа до 2020 р. від демократів, другий - його син).
Наріжним каменем цієї кампанії є подана 12 серпня скарга співробітника Нацрозвідки генинспектору відомства. Зазначений співробітник обробляв один з телефонних розмов Трампа, де той нібито дав якесь обіцянку однієї з іноземних лідерів. Будь-якому лідеру? Як писали The Washington Post і The New York Times, йдеться про Зеленском і його бесіді з Трампом 25 липня, в ході якої господар Овального кабінету нібито пресував українського президента на предмет горезвісного розслідування. За даними The Wall Street Journal, звернень адміністрації Трампа до офісу Зеленського було щонайменше вісім.
Під те, що демократи використовують скаргу співробітника Нацрозвідки і потрапила в ЗМІ інформацію про тиск на Київ можна було видавати кредити. На початку вересня комітети з питань розвідки, нагляду та урядової реформи, а також закордонних справах Палати представників США почали відповідне розслідування, зажадавши у Білого дому і Держдепартаменту документи про можливе "маніпулювання українським правосуддям".
Крім того, демократи в нижній палаті Конгресу побажали ознайомитися зі скаргою того самого співробітника розвідки, після того як генинспектор Нацрозвідки Майкл Аткінсон направив в Палату представників два листи. В одному він написав, що визнав скаргу "заслуговує довіри" та повідомив про її передачу в. о. голови Нацрозвідки Джозефу Магуайр. У другому поскаржився, що Магуайр визнав цю скаргу не стоїть передачі в профільні комітети обох палат Конгресу.
Демократи озброїлися цими листами Аткінсона, проте не можна сказати, що вони дуже перспективні. Адміністрація Трампа просто заблокувала передачу скарги в Конгрес, оскільки, як роз'яснили в Мін'юсті, вона не стосується співробітника розвідслужби та її діяльності, а тому не підпадає під юрисдикцію глави відомства. По суті ж, як би не обурював демократів відмова адміністрації передати скаргу в Конгрес, у них у межах поточного розслідування нічого серйозного, по суті, немає.
Демократам залишається лише сподіватися на відкриті слухання за участю Магуайра і Актинсона, які заплановані на цьому тижні. З іншого боку, останній вже спілкувався з членами профільного комітету Палати представників у минулий четвер і відмовився деталізувати суть скарги, скутий забороною Білого дому. Тому, як і у випадку з показаннями Роберта Мюллера в Конгресі, навряд чи слід очікувати якихось зрушень від майбутніх слухань.
Тому Демпартія намагається вичавити максимум з цього скандалу хоча б у медійній площині. Так, 21 вересня Байден кинувся в атаку - опублікував заяву, в якому жорстко розкритикував Трампа і закликав оприлюднити розшифровку скарги співробітника розвідки. А колишній журналіст-депутат Сергій Лещенко, який, як неодноразово писали ЗМІ, тісно спілкувався з демократами і зокрема з екс-послом Марі Йованович, в той же день у колонці для The Washington Post "напав" безпосередньо на Джуліані, звинувачуючи адвоката у брехні.
Трамп, а також держсекретар Майк Помпео спробували повернути Байдену довжок, але вийшло не дуже переконливо. Реакція була відверто слабкою. Однак на даний момент вона і повинна бути такою. Тим більше що чисто технічно Білому дому вдалося обеззброїти демократів-конгресменів.
Джентельменська угода
Що, правда, не спростовує того, що у Трампа були і мотив, і можливість для тиску на Зеленського. Адже на наступний день після дзвінка українському президентові господар Овального кабінету відрядив на зустріч з ним спецпредставника Держдепартаменту по Україні Курта Волкера, а через кілька днів особистий адвокат президента США Руді Джуліані поспілкувався в Мадриді з помічником президента України Андрієм Єрмаком.
Останній, до речі, заявив в інтерв'ю LB.ua, що саме він виступив ініціатором цієї зустрічі з колишнім мером Нью-Йорка і дав йому зрозуміти, що нова влада - "ми прості хлопці" - налаштована на прозорість у проведенні розслідувань (без "по дзвінку") і боротьбу з корупцією. Це дуже схоже на спроби відбілити репутацію Джуліані новою українською владою напередодні зустрічі президентів у Нью-Йорку.
Свого роду послуга в рамках широкого джентельменської угоди. Елементами якого, судячи з усього, є відставка Йованович, так і рішення прибрати Валерія Чалого з посади посла України в США, оскільки, як заявив Єрмак в тому ж інтерв'ю, він не влаштовував Вашингтон, адже був послом Порошенко, а не України".
Очевидно, що і Білий дім, і Банкова зараз підходять до перезавантаження стосунків. Хайп ж навколо тиску Трампа на Зеленського насправді і послужив цього перезапуску, і відкрив вікно можливостей у внутрішньополітичній боротьбі в Штатах та Україні. Тому як історія з Байденом грає більшою мірою проти демократів, адже вона вкрилася пилом і ефективна тільки з точки зору ведення медиавойны. При цьому скандал з розслідуванням зачіпає не Володимира Зеленського, а його попередника Петра Порошенка.
Отже, основний політичний шкоди може отримати саме Байден, адже нинішні нападки на Трампа так чи інакше нагадують про його роль у відставку генпрокурора Віктора Шокіна. До того ж і сама необхідність у розслідуванні по Байденам українськими правоохоронцями в світі виникла медиаистерии більш Білому дому не потрібна. Благо наступник Шокіна і також вже колишній генпрокурор Юрій Луценко у травні зробив подарунок команді Зеленського і Білому дому, коли заявив Bloomberg, що у нього немає ніяких доказів того, що Байден або його син вчинили правопорушення. Це по-перше.
По-друге, президентська кампанія в США стартувала досить рано, і основні битви ще попереду. Але республіканці впоралися з розколом, партія якщо не ідеологічно, то прагматично щодо цілісна позиції у Трампа сильні, а його ресурсів вистачає і на внутрішню, і зовнішню політику. Демократи ж з їх великою кількістю кандидатів і не зовсім чіткою, але орієнтованої насамперед на внутрішній дискурс передвиборної порядком, причому часто доходить до соціалізму, схоже, наступають на граблі, які вже дали по лобі штабу Хілларі Клінтон в 2016 р. Де-факто Трампу навіть і не потрібно атакувати Байдена - колишнього віце-президента може знести броунівський рух у таборі "ослів", а від рейтингу в ході праймеріз можуть відкусити серйозні шматки ті ж Сандерс або Камала Харріс. Як підсумок, Трамп має відмінні шанси на другий термін президентства не зважаючи своєї сили, а через слабкість опонентів.
І Києву дуже важливо, усвідомлюючи той факт, що наступні чотири роки телефонну трубку в Овальному кабінеті, швидше за все, буде піднімати Дональд Трамп, правильно підійти до побудови відносин з ним. Переговорні позиції ОПУ на даний момент дуже сильні, тому що головним вигодонабувачем від виниклого хайпи виступає саме Україна.
Напередодні зустрічі в Нью-Йорку Україна знову опинилася в інформаційному топі, причому в контексті, безпосередньо вовлекающем президента США. У системі координат Дональда Трампа умовні "прохачі" апріорі програють у вазі тим, кого зацікавлений він сам. І зараз Володимир Зеленський виявився саме в такій ролі - не рівноправного, зрозуміло, але все-таки партнера, а не клієнта, і це дає шанс на "приземлення" американо-українських відносин. У подібній ситуації до Зеленського, до речі, не опинявся ще жоден український лідер.
Цей шанс треба використовувати для створення якісно нових взаємин з США, закладання в них передумов для зниження ролі істеблішменту і максимального "випилювання" з контексту виборчого процесу. За великим рахунком тут достатньо двох ключових меседжів. Перший - про готовність виконувати "домашнє завдання", тобто перестати приносити головний біль американському держави як такої, намагаючись догодити тим чи іншим колам в істеблішменті США. І, до речі, нам би дуже до речі припали зв'язку з ключовими спонсорами обох партій - в тому числі і комерційні: це не тільки пішло б на користь комунікації з Вашингтоном, але і зіграло б на зміцнення нашої безпеки.
Другий - про намір реалізувати задекларовані і неодноразово обговорені з Вашингтоном реформи, забезпечують стабільність державі українській. В якості додатка тут не завадить і розширення участі в реалізації концепції енергетичного "Міжмор'я", спрямованого на збільшення поставок американських енергоресурсів в Європу. Адже всі ці три теми так чи інакше відповідають інтересам безпеки не лише України, але й Сполучених Штатів. Що, в свою чергу, сильно знижує шанси на якусь "велику угоду" з Кремлем за наш рахунок.