Червона кнопка. Путін зі свої плутонієм замикається в ядерному бункері

Сирійське протистояння Росії та США знайшло нові смисли і наслідки. Регулярні телефонні бесіди держсекретаря Джона Керрі і глави МЗС РФ Сергія Лаврова щодо перемир'я в Сирії поки безрезультатні, якщо не сказати, безглузді. Мало того, 3 жовтня російський лідер Володимир Путін підписує указ, яким розриває плутонієва співпраця з Штатами. У відповідь на це, але аргументуючи сирійської стагнацією, спікер Держдепартаменту Джон Кірбі оголосив про припинення дипломатичних контактів у зв'язку з різким погіршенням відносин.

Ще навесні цього року кремлівський вождь стверджував, що Вашингтон не виконує своїх зобов'язань в рамках Угоди про утилізацію збройового плутонію. Очевидно, що Москва вже давно запланувала свій плутонієвий демарш, чекаючи лише потрібного моменту. Момент настав - у Сирії й Україні знову ескалація. І як результат Путін підписує цей указ № 511 "Про призупинення Російською Федерацією дії Угоди між Урядом Російської Федерації і Урядом Сполучених Штатів Америки щодо утилізації плутонію, заявленого як плутоній, який не є більш необхідним для цілей оборони, поводження з ним та співробітництва в цій області і протоколів до цієї Угоди".

Що ж це за угоду і з чим його їдять?

Вперше про угоду (PMDA) стало відомо 4 червня 2000 року, коли в столицю Росії прибув президент Білл Клінтон. 19 липня воно отримало схвалення російського уряду було підписано в серпні-вересня віце-президентом США Альбертом Гором і прем'єром Михайлом Касьяновим. У 2010 році держсекретар Хілларі Клінтон з Лавровим підписали додатковий протокол, який повинен був гарантувати незворотний характер утилізації, забезпечуючи "перевіряється" виключення збройового плутонію з оборонних програм двох країн і запобігаючи повторне використання цього плутонію для виробництва зброї або будь-яких інших військових цілях. У червні протоколи були ратифіковані і угода набула чинності.

Суть цієї домовленості полягає в тому, щоб відпрацьований збройовий плутоній був перероблений в паливо для ядерних реакторів, але що більш важливо (і це було обумовлено в протоколі, підписаному Клінтон і Лавровим) - обидві країни зобов'язалися не пускати відпрацьований сировину на переробку з метою повторного використання для створення зброї.

Мова йшла про 34 тоннах плутонію, з яких, як у 2010 році заявила Клінтон, можна було створити 17 тисяч одиниць ядерної зброї. Вони повинні бути утилізовані, постановили боку. Станом на 2000 рік вартість робіт оцінювалася в 6 млрд. доларів.

У Держдепі 16 років тому також говорили, що збройовий плутоній, на відміну від урану, для приведення в непридатний стан для створення зброї не можна змішувати з іншими матеріалами. А тому було вирішено перетворювати на паливо з змішаного оксиду урану і плутонію і опромінювати у легководних американських і російських реакторах на швидких нейтронах для виробництва електроенергії. Опромінене в реакторах сировину заборонялося змінювати.

Але по мірі деградації американо-російських відносин після анексії Криму і втручання Москви в сирійські справи російське керівництво втрачало інтерес до паритетного роззброєння.

Кремлю зараз нічого не залишається, як використовувати в двосторонніх відносинах "аргумент останньої надії". В економічному, дипломатичному, технологічному і військовому відносини Росія програє США і їх західним партнерам. Залишається показово терти червону кнопку.

До того ж ще в листопаді 2014 року стало відомо про намір Москви згорнути безліч програм у галузі ядерної співпраці. Тоді глава "Росатому" Сергій Кирієнко, а нині перший заступник в Адміністрації Путіна, заявив, що в поточних обставинах" малоймовірним виглядає укладення нових контрактів в атомній сфері.

16 грудня того ж року Москва відмовляє від допомоги Вашингтона в забезпеченні безпечного зберігання збройового урану і плутонію з метою запобігання їх крадіжкам і попадання на чорний ринок. Штати допомагали росіянам з 1991 року матеріально (платили зарплату працівникам 18 цивільних ядерних об'єктів) і кадрами. Фахівці із США допомогли утилізувати сотні боєголовок і атомних підводних човнів. У загальній складності Вашингтон витратив на цю програму, яка повинна була діяти до 2018 року (ось так збіг), 2 млрд доларів. Проте Москва вирішила, що сама в змозі сплатити безпеку ядерних об'єктів.

Тобто, по-перше, США втратили можливість моніторити ситуацію, отримуючи реальну інформацію про ядерні об'єкти, а точніше про те, скільки ж у росіян немирного атома. По-друге, указ Путіна розв'язав руки для нарощування арсеналу, використовуючи "конверсійний" плутоній.

Все це перегукується з ще одним договором у рамках ядерної співпраці двох країн. Знову-таки в 2014 році Штати з'ясували, що Росія порушує Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності в частині "не мати у своєму розпорядженні, не виробляти і не проводити випробування в польоті" щодо крилатих ракет наземного базування (КРНБ) проміжної дальності.

Цей договір був підписаний ще Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим в 1987 році. Країни зобов'язалися не виробляти, не випробувати і не розгортати балістичні і крилаті ракети наземного базування середньої і малої дальності (від 500 до 5500 кілометрів). Договір набрав чинності через рік.

Але в червні 2015 року колишній посол США в Україні Стівен Пайфер заявив прямим текстом, що Росія ці угоди порушує. Нова КРНБ проміжної дальності не становить безпосередньої загрози для США, хіба що для Аляски, але вона представляє загрозу для країн-членів НАТО в Європі, а також для союзників Штатів на Сході - в Японії і Південній Кореї. У березні цього року Обама у своїй статті для The Washington Post знову підняв питання порушення Росією договору і закликав виконувати зобов'язання. Як бачимо його слова канули в порожнечу.

І в умовах, що склалися, виникає серйозне побоювання, що Москва цілком може піти на розрив ще однієї угоди - Договору про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III). Цю угоду було підписано 8 квітня 2010 року в чеській столиці президентами Дмитром Медведєвим і Бараком Обамою, а ратифіковано в 2011 році. Договір повинен діяти десять років, тобто до 2021 року з можливою пролонгацією. Однак невідомо, якими будуть відносини двох країн через п'ять років. Адже поки спостерігається негативна тенденція, оскільки Кремль вперто відмовляється припинити "кошмарити" Україну і Сирію, дотримуючись обраної політики добровільного ізоляціонізму.