Розбрід і хитання. Хто і як розгойдує Америку

Сполучені Штати завжди відрізнялися вкрай високою громадянською активністю: від благодійності та правозахисту до самих екзотичних видів проведення часу, включаючи вечірки в стилі "Гаррі Поттера" і організацію боїв на подушках в центрі Сан-Франциско. Однак в останні п'ять років, починаючи з передвиборчої кампанії 2016 року, почалося небувале навіть для Америки зростання різних форм політичного активізму, в першу чергу опозиційного обраному тоді президенту Дональду Трампу.

Саме цей активізм багато в чому змінив вигляд сьогоднішніх Сполучених Штатів. І, більш того, продовжує його змінювати, трансформувавшись в інші форми. Зрозумівши ці тенденції, ми зможемо передбачити, якими будуть ці зміни, і, можливо, заздалегідь зробити висновки, яких помилок слід уникати українському суспільству.

Політизація лівого радикалізму

За часів Трампа посилення активності "зліва" було багато в чому спровоковане зростанням радикальних настроїв "справа", яким цілком явно потурав сам президент. Звичайно, лівий екстремізм існував в американському суспільстві ще до виборів, однак він ніколи не мав підтримки в політичному спектрі Америки. Представлений здебільшого анархістськими або опально-комуністичними течіями, він і сам не прагнув лобіювати свої інтереси через владні канали. Навпаки, представники цієї течії завжди ставилися вороже до держави як такої і, на відміну від запевнень консерваторів, ніколи раніше не вважали "своїми" навіть демократів (згадаємо протести і заворушення в Фергюсоні в президентство Барака Обами).

Американські вкрай ліві часто відрізняються неприйняттям патріотизму як такого і ще задовго до приходу до влади Трампа "розважалися" демонстративним спаленням американського прапора і вуличними заворушеннями. При цьому складалося враження, що в такому вигляді вкрай ліві влаштовували як демократів, так і республіканців. Еліта Демпартії розуміла, що консервативне в більшості своїй американське суспільство не підтримає радикальні ідеї. До того ж самі ліві не поспішали втягуватися в традиційну політику, непогано відчуваючи себе на вулицях, і тому не становили реальної конкуренції "помірним" демократам. Республіканцям же було вкрай вигідно вказувати на найодіозніші витівки анархістів і переконувати своїх послідовників, що саме так виглядають всі їх противники.

Однак антитрампівські настрої додали лівому руху новий імпульс. Об'єднані "спільним ворогом", крайні ліві зблизилися з Демпартією і досить успішно влилися в її соціалістичне крило, з одного боку, додавши в нього досить суперечливі ідеї, а з іншого, почавши активно брати участь в політиці. Вони до цих пір не становлять більшості не тільки в американському суспільстві в цілому, але навіть в Демократичній партії, проте виявилося, що в нових умовах зовсім не обов'язково приходити до влади, щоб диктувати соціальні норми всьому суспільству. Зараз, за часів інтернету і соцмереж, виникла ситуація, при якій норму можна створити стихійно, без будь-якої участі держави, і вона миттєво охоплює все суспільство, а корпорації, які прекрасно відчувають ринкову кон'юнктуру, миттєво беруть її на озброєння.

Звичайно, у такої норми відсутній державний механізм примусу, проте він з лишком компенсується громадськими механізмами: можливістю звільнити, зацькувати, засудити незгодну людину, розорити її бізнес і так далі. "Культура скасування", зайвий акцент на расових протиріччях, який місцями межує з "позитивною дискримінацією", "мода" на транссексуальність та інші "перегини нової етики" не пройшли ніякого шліфування і не стали результатом суспільного консенсусу, але пробили собі дорогу в лічені тижні прямо з вулиць.

Небезпека для Сполучених Штатів в даному випадку полягає в тому, що рано чи пізно інтереси радикальної меншості можуть прийти в суперечність не тільки з поглядами радикальних консерваторів, які і так не сприймають лівих новаторів, а й з інтересами їхніх соратників по партії: помірних демократів, американських обивателів, які "вагаються", і поки терпимих до подій помірних консерваторів. Поки політика Джо Байдена відповідає інтересам трьох перерахованих категорій і вони готові миритися з "бунтуючою молоддю", оскільки ще не сприймають її як свою особисту проблему і до того ж не асоціюють вчорашніх анархістів з правлячою адміністрацією.

Однак суспільство продовжує поляризуватися вже не за економічним і територіальним, а в першу чергу за культурно-ціннісним критерієм. У підсумку рано чи пізно може виникнути непримиренний розкол, при якому демократи зіткнуться з важким вибором: або відмовитися від радикального "ядра", або втратити своїх помірних прихильників. З огляду на те, що консерватори теж сильно радикалізувалися в останні роки, ці тенденції можуть перетворити американську політику в битву крайнощів, остаточно витіснивши на периферію помірних центристів.

Небезпека сліпого копіювання нових культурних норм для України полягає приблизно в тому ж: будь-яке нав'язування правил, до яких не готове суспільство, неминуче веде до його розколу. Повна відмова від культурної самобутності породжує невдоволення цілих верств суспільства, яким не забуде скористатися агресор. Саме тому Україні вкрай важливо зберігати механізми народного обговорення і досягнення суспільного консенсусу з усіх значущих ініціатив, навіть якщо здається, що в наш час можна обійтися без нього.

Монополія на патріотизм

Другою тенденцією передвиборних баталій в Сполучених Штатах став "патріотичний пінг-понг", тобто політизація патріотизму, до якої по черзі вдавалися обидві сторони. Формально Трамп завжди позиціонував себе як захисника консервативних цінностей. Він підкреслював свою релігійність, не приховував, що хоче повернути згадку про Бога в американські школи, підтримував євангельські церкви і противників абортів, призначав до Верховного суду суддів консервативних поглядів і так далі.

Але навіть при цьому частина його критиків бачила в ньому саме руйнівника традиційних американських засад, в першу чергу цінностей прав людини, свободи, демократії, опору диктатур і, отже, патріотизму. Політику попередньої президентської адміністрації ці люди розглядали в першу чергу як зраду національних інтересів США, і тому їхня кампанія проти нього проводилася ними саме під прапором американського патріотизму. Американські цінності на противагу особистим інтересам — так позиціонували своє протистояння Трампу "дисиденти-державники".

Наймасштабніші з подібних груп створили свої сайти і рухи різної спрямованості. На відміну від організацій, прямо пов'язаних з Демпартією, деякі групи підкреслювали свій опозиційний і разом з тим позапартійний характер, називаючи основною своєю метою захист демократії. Американські консерватори, що відкололися від Республіканської партії і не підтримують Трампа, також створили свій рух підкреслено патріотичної спрямованості. Пізніше він органічно влився в "Проєкт Лінкольна" (The Lincoln Project) — комітет, сформований в кінці 2019 року деякими видатними республіканцями і колишніми республіканцями, метою якого було недопущення переобрання Дональда Трампа на президентських виборах 2020 року.

Однак на тлі протестів BLM, які почалися понад рік тому, учасники яких активно спалювали американські прапори, зносили статуї і скандували "Америка ніколи не була великою", Трамп успішно "перехопив" патріотичний порядок. Відтепер саме він проголосив себе захисником американської історії, поліції і військових. Звичайно, ряд прихильників Байдена теж підкреслює, що підтримує президента в першу чергу через зовнішню політику, зокрема посилення ролі Америки на міжнародній арені, проте всередині країни, на рівні обивателів, основним провідником "старого доброго патріотизму" вважається саме Трамп.

Небезпека для Сполучених Штатів тут полягає в тому, що в зв'язку з радикалізацією з маргіналізацією прихильників 45-го президента, викликаних в першу чергу його власними діями, відбувається маргіналізація і патріотичних цінностей. У цьому полягає і урок для України: в воюючій країні, де патріотична тематика традиційно сильна, багато політиків піддаються спокусі використати її в своїх інтересах. Однак українському суспільству важливо не дозволяти окремим політичним течіям встановлювати монополію на патріотизм, інакше зайва політизація може привести до дискредитації цінностей як таких.

Абсолютизація зовнішньої загрози

Ще одним наслідком виниклого за часів Трампа "патріотичного дисидентства" стало створення різних аматорських груп, які присвятили свою діяльність виявленню роботи російської і іншої іноземної пропаганди. З одного боку, сам порив звичайних людей в умовах реальної інформаційної війни перевіряти інформацію, проводити власні розслідування і відокремлювати факти від брехні більш ніж похвальний. Однак залучення звичайних людей в сферу боротьби, нехай навіть багаторазово виправданої зовнішніми обставинами, неминуче тягне за собою і ряд негативних наслідків і тенденцій.

По-перше, сама логіка війни неминуче породжує чорно-біле бачення світу і різкий поділ його на "своїх" і "чужих". У ситуації, коли віртуальною боротьбою займаються згуртовані групи однодумців, такий світогляд приводить до того, що бажання дати відсіч чужій думці часто перевищує початковий порив глибоко проаналізувати факти. "Ворогами" і "пропагандистами" в результаті починають оголошуватися всі, хто з різних причин не згоден з думкою групи або висуває претензії до окремих її членів. При цьому, оскільки протистояння чогось завжди припускає знаходження в стані конфлікту, багато хто з таких груп і активістів-одинаків конфліктують і між собою.

По-друге, розвиток громадянського активізму в сферах, якими в звичайному стані суспільства займаються правоохоронні органи або як мінімум досвідчені журналісти серйозних ЗМІ, неминуче веде до підміни професіоналізму дилетантством. "Звичайні громадяни" не в змозі професійно відстежити зовнішню загрозу, тому деякі їх сентенції носять відверто карикатурний характер, чим лише дискредитують реальні загрози національній безпеці.

По-друге, підвищена зосередженість на зовнішньому ворогу різко знижує рівень самокритики, а статус жертви російських атак стає ідеальним засобом виправдання власних помилок. В результаті відбувається абсолютизація зовнішньої загрози, тобто підміна реальних внутрішніх проблем країни зовнішніми чинниками — тенденція, сумнозвісна нам по Росії. Звичайно, її масштаб незрівняний з російським, однак і в США вона призводить до зростання непрофесіоналізму таких груп, що в поєднанні з логікою боротьби і відсутністю самокритики більше веде до навішування ярликів всередині суспільства, ніж до реального виявлення загроз.

Після перемоги Джо Байдена члени деяких з цих груп продовжили активну діяльність в медійному просторі, продовжуючи експлуатувати тему зовнішньої загрози або таврувати всіх своїх опонентів "внутрішніми терористами". В результаті подібна поведінка веде лише до подальшого розколу суспільства і радикалізації опальних груп. Звичайно, в Америці, на відміну від Росії, існує серйозна геополітична школа, і аналіз зовнішніх загроз виробляють висококласні фахівці. Думки дилетантів, що з'являються в пресі, поки не впливають на роботу справжніх професіоналів, а отже, і держави, однак вони здатні створити непотрібну напруженість у суспільстві.

Україна, в свою чергу, зіткнулася з подібними проблемами ще раніше Сполучених Штатів. Реалії гібридної війни, з одного боку, надихнули різні суспільні групи на участь в ній, а з іншого — породили численні суперечки, наскільки якісно вчорашні обивателі здатні визначати "ворогів". Справді, як визначити, чи є той або інший критик влади і журналіст-розслідувач щирим патріотом чи "агентом Кремля"? Де знайти баланс між висвітленням реальних проблем країни, без яких неможливе їх рішення, і "дестабілізацією ситуації в інтересах Москви"?

Українське громадянське суспільство, пройшовши через ряд криз, методом проб і помилок намацало баланс, при якому виявилося здатне ефективно зривати спроби поступок національних інтересів з боку окремих чиновників. Сполученим Штатам ще належить знайти ту "золоту середину", при якій вони зможуть відображати зовнішні загрози, не демонізуючи при цьому тих, хто мимоволі став жертвою ворожої пропаганди всередині країни. Однак цей процес, зважаючи на все, буде не швидким.