Розширення ШОС. Як вмирає незападный полюс сили
8-9 червня в столиці Казахстану відбувся черговий саміт Шанхайської організації співпраці (ШОС), яку російські ЗМІ часто називали основою для створення незахідного "полюси" на чолі з Китаєм і Росією.
ЗМІ країн-учасниць дружно назвали саміт історичним. Адже вперше за історію організації вона поповнилася: до Казахстану, Китаю, Киргизстану, Росії, Таджикистану і Узбекистану приєдналися Індія і Пакистан — дві ядерні держави. І, як стверджує голова російського Мзс, "організація з приєднанням Індії і Пакистану включить в себе 43% населення земної кулі, на частку держав — членів ШОС буде припадати 24% світового ВВП". Те, що ці цифри показують певну невідповідність населення країн — членів ШОС і їх економічної ваги, російського чиновника і вторящие йому ЗМІ не бентежить. Раніше вони любили розповідати ще й про величезних територіях, на яких розкинулися члени організації. Але цей саміт подібними реляціями не супроводжувався. Мабуть, невідповідність обсягу і продуктивності ще більш вражаюча.
Однак ці диспропорції — не головна проблема розширеної організації (тим більше що прийняття до її складу лідера останніх років за показниками економічного зростання — Індії — їх навіть трохи згладить). Головним є те, що, як сказала "Комерсанту" доцент Киргизько-російського слов'янського університету Наргиза Мураталиева, "ШОС не реалізувала жодного багатостороннього проекту". Причиною цього були протиріччя між лідерами структури — Китаєм і Росією. Москва хотіла сконцентрувати діяльність ШОС на протидію "трьом злам" — тероризму, сепаратизму і екстремізму. І навіть, як підозрювали деякі експерти та ЗМІ, перетворити її в антизахідний військово-політичний блок (хоча інші вважали, що вона хотіла створити ілюзію подібної небезпеки, щоб мати ще один предмет торгу з Заходом).
Пекін же більше цікавився економічним потенціалом ШОС. І розглядав її як спосіб саме економічного проникнення в країни Центральної Азії (ЦА), а через них — в інші країни СНД, на Середній і Ближній Схід. І навіть як альтернативний шлях у Європу (в трохи більш віддаленій перспективі). Але Кремль цього допустити проникнення не бажав, протидіючи йому в рамках різних економічних інтеграційних об'єднань, в які він заманив центральноазіатські країни, — Євразес, Митний союз (він же — "Тайговий"), Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Тому Китаю довелося сконцентруватися на двосторонніх контактах з країнами ЦА (у чому він непогано досяг успіху, перетягнувши на себе значну частину експорту енергоресурсів з регіону), а потім висунути новий амбіційний інтеграційний проект — "Один пояс, один шлях" (він же — "Новий Шовковий шлях"). Мабуть, йому такий шлях здався більш перспективним і в плані підтримання безпеки в регіоні. Тому в минулому році він організував "Чотиристоронній механізм координації і співпраці" — структуру колективної безпеки, до якої увійшли учасники ШОС: він сам, Таджикистан, Пакистан (на той момент, який закінчував оформлення статусу повноправного члена ШОС, а нині вже таким є) і Афганістан (має статус спостерігача в ШОС).
Не дивно, що внаслідок цих та ряду інших російсько-китайських протиріч організація, яку називали майбутнім "полюсом", такою не стала. І якщо в період свого становлення (початок нульових) кожен її саміт збирав значну пресу, то про астанинском саміті писали в основному ЗМІ країн-учасниць. Наприклад, російський сайт ИноСМИ, девізом якого є "Все, що гідно перекладу", як мінімум два наступних після саміту дня бачив таке "гідність" аж в одній західній публікації про минулий заході.
Наступна публікація за запитом ШОС — стаття про Бжезинском (світла пам'ять), що має одне (досить непряме) згадка організації. Потім пафосна (це навіть з назви видно) стаття, написана (або підписана) китайським лідером як елемент підготовки швидше до візиту в Казахстан, ніж до саміту ШОС (вона набагато більш сконцентрована на двосторонніх відносинах, приводячи з цього питання багато конкретних прикладів досягнень з цифрами, тоді як тематика ШОС змальована загальними фразами з офіційних документів організації). Ну а далі... все видно з назви наступного матеріалу: інтерв'ю екс-міністра Киргизстану називалося "Киргизія не хоче в СРСР".
При цьому потрібно пам'ятати: цей російський сайт важко запідозрити в опозиційності (або навіть в легкій "навальности"). Автор у свій час досліджував збочення ИноСМИ первісного сенсу статей у західних медіа. Тому можемо припустити: нічого хорошого про саміті ШОС в західних ЗМІ не писалося.
Є ще одна деталь: навіть російські медіа окреслили майбутні проблеми організації, пов'язані з прийняттям нових членів — Індії і Пакистану, які досі воюють один з одним ("гібридно", звичайно ж). І тут звертає на себе увагу те, що оптимістичні прогнози про їх членство в ШОС складаються в основному із загальних фраз про подолання розбіжностей завдяки слідуванню "шанхайського духу", який в реальності виявився територіальними поступками колишніх республік СРСР (Казахстану, Киргизстану, Таджикистану і навіть Росії) на користь КНР. А песимістичні — з питань по конкретних пунктах угод.
Наприклад, задається питання про передбаченої у форматі ШОС можливості обміну розвідувальною інформацією між Ісламабадом і Делі. Або про спільних антитерористичних навчаннях. Притому що Індія звинувачує Пакистан у наданні ісламістських терористичних організацій баз для підготовки терактів на індійській території (наприклад, мумбайських атак 2003 і 2008 рр., кількість жертв у яких було відповідно 52 і 166). І не особливо приховує бажання й можливості відповідати на подібні вилазки, знищуючи не тільки терористів, але і пакистанських силовиків, причетних до їх підготовки. Як це було зроблено 29 вересня минулого року, коли індійський спецназ атакував на контрольованій Ісламабадом території Кашміру табору терористичних організацій "Джейш-е-Мохаммад", "Лашкар-е-Тоиба" і "Хізб-уль-Муджахеддін", знищивши 38 бойовиків і дев'ять пакистанських силовиків (вони були названі інструкторами і охороною стартових площадок ракет, якими бойовики обстрілювали індійську погранохрану). Супроводжувалися ці акції заявами радника прем'єр-міністра Індії з питань безпеки Аджита Довала (його називають "індійським Бондом") про можливості втрати Пакистаном неспокійній провінції Белуджистан у разі повторення терактів, подібних мумбайским.
Навряд чи Індія зрадіє і наступної "розводці": в Астанінської декларації ШОС 2017 р. сказано про підтримку організацією китайського проекту "Один пояс, один шлях", який в Делі назвали "колоніальним" і проігнорували масштабний захід з його просування, що відбулася в Пекіні в середині минулого місяця (офіційна причина — проходження одного з китайсько-пакистанських інфраструктурних проектів на території, яку Індія вважає своєю). Як ще нечлен організації Індія не могла вплинути на підготовку декларації. А ставши членом змушена показувати її підтримку. Напевно, саме цим можна пояснити різницю в реакціях на привітання зі вступом в ШОС лідерів "новонавернених" країн, помічену Стрічкою.РУ: "Якщо прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф на кожне згадування відповідав привітним кивком, то прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді взагалі не реагував на привітання, тільки злегка кивнув російському колезі".
Рішення в ШОС приймають консенсусом. В цьому році Москві і Пекіну ще якось вдалося показати саміт організації прикладом послідовності та стабільності на тлі:
а) хаосу Близького і Середнього Сходу, який початок особливо люто (ізоляція Катару, теракти в Ірані, найкривавіший теракт в Афганістані) трясти після візиту Дональда Трампа до Саудівської Аравії;
б) "слоно-посудно-лавкия" того ж Трампа на самітах НАТО і G7. Але в наступному році символізм розширення на "майже половину населення земної кулі" за рахунок Індії може повністю заблокувати функціональність ШОС.
Проте саміт-2018 (ось збіг) відбудеться вже після чергового з'їзду Компартії Китаю (осінь поточного року), на якому повинні перезатвердити Сі Цзіньпіна на чолі країни, і президентських "виборів" в РФ (весна наступного), на яких ту ж процедуру сподівається (небезпідставно, зауважимо) пройти Путін.
Хоча цілком можливо, що Китай і/або Росія мають намір використовувати поки ще як би монолітну ШОС для проведення зовнішньополітичних акцій з метою посилення свого впливу і/або відволікання уваги від своєї активності в інших процесах (Китай — в Південно-Китайському морі, Росія — в Україні, і недавнє загострення на Донбасі разом з чутками про підготовку річного настанні бойовиків починає виглядати більш загрозливим).
Найбільш ймовірним місцем докладання зусиль організації виглядає Афганістан. І нинішній склад ШОС володіє достатнім числом важелів впливу на всіх основних учасників внутриафганских протистоянь. Індія, наприклад, все більше зміцнює зв'язки з офіційним Кабулом, Талібан практично завжди називали породженням пакистанської міжвідомчої розвідки, Узбекистан і Таджикистан можуть вплинути на своїх численних одноплемінників на півночі країни, Китай і Росія, по всій ймовірності, намагаються контактувати з максимально великим числом гравців (останній, наприклад, все частіше звинувачують у постачанні зброї Талібану). Тобто наявний потенціал для об'єднання ключових афганських гравців перед лицем загрози з боку місцевої філії Ісламської держави (про неї все частіше останнім часом говорять з Кремля, трохи завищуючи, на думку ряду ЗМІ, кількість бойовиків ИГИЛ в цій країні). А заодно і для осоромлення зусиль західної антитерористичної коаліції на чолі з США. І цілком імовірно, що для реалізації цієї мети (особливо в контексті можливостей ШОС) настав саме той момент, який "дідусь Ленін" характеризував словами "вчора було рано, завтра буде пізно".
