"Ліве" землетрус. Британія ризикує опинитися в руках "Супертрампа"
Нещодавнє оприлюднення результатів дослідження політичних симпатій британців, які готуються до виборів 8 червня, генерувало найхимерніші вібрації на європейській політичній гладі. Наприклад, впав курс акцій італійських банків, давно подорожуючих на канаті над прірвою. Мабуть, італійським фінансистам чомусь більше до душі британські консерватори, ніж нинішні лейбористи. Ймовірно, тому, що на чолі трудовиків в даний момент варто лівий ретроград Джеремі Корбін, і в разі його приходу до влади, на тлі різких кроків правого ретрограда Трампа на протилежному океанському березі, можна буде сказати, що англосаксонський світ остаточно зійшов з розуму. І тим же італійським банкам ніхто допомагати не стане.
Крім того, є безліч більш дрібних причин - так, незважаючи на ініціацію процесу розлучення, Великобританія продовжує залишатися членом ЄС і торгується за умови виходу, прагнучи уникнути виплати аліментів. Причому в цьому питанні Лондон серйозно підняв ставки, а це теж могло синхронно не сподобатися виборцям і змусити нервувати європейський бізнес. Втім, не будемо ставити віз попереду коня - що ж відбувається всередині і навколо дострокової парламентської кампанії в бултыхающейся у європейського берега країні?
Так, 31 травня Times вийшов матеріал про покращеної моделі опитувань YouGov, яку тестує ця платформа, і якщо вірити їх підсумками, то консерватори отримають всього 310 місць, а це менше необхідного однопартійної більшості (326 місць). У той же час інші професійні прогнозисти поки дають правлячої партії від 360 до 390 мандатів у новому парламенті. У пропорційному розрізі справи вже сьогодні йдуть гірше - ще недавно, у квітні, торі вели в опитуваннях з перевагою у 24%, тепер же (The Independent цитує YouGov від 1 червня) їх лідерство скоротилося до всього лише 3%. Загальна картинка нині така - 42% у консерваторів, 39% за лейбористів, 7% у ліберальних демократів.
У мандатах, а система у Великобританії, як відомо, мажоритарна, розклад виглядає наступним чином. Консерватори можуть отримати 310 місць (сьогодні - 330), лейбористи - 257 (зараз вони контролюють 229 багнетів), шотландські націоналісти - 50 (у даний момент - 54). За північними ірландцями зарезервовано, по суті, 18 місць, так що в ролі четвертої партії виступають ліберальні демократи, які претендують на 10 місць (при нинішніх 9), ще три місця належать уельським націоналістам, по одному можуть отримати "зелені" і незалежні кандидати.
Взагалі, дивлячись на цю картину, не можна не замислитися, як Великобританії ще вдається утримувати банальне єдність - так, наприклад, раз окремого англійського парламенту не існує, треба розуміти, що консерватори і є англійській націоналістичною партією? Але торі більше схожі на імперіалістів. А якщо б така "англійська партія" завелася, змогла б вона отримати місця у парламентах Шотландії, Північній Ірландії або Уельсу? Якось сумнівно. Зокрема, саме поява шотландських націоналістів (багаторазово посилене заграванням торі з євроскептиками) почало витісняти з півночі країни лейбористів, так як ці націоналісти - більш ліві...
З партійною системою Великобританії взагалі відбувається цікава трансформація. Варто звернути увагу на запеклі дискусії під тематичними статтями в британських ЗМІ: читачі, які називають себе "соціалістами", не бажають голосувати за лейбористів, називаючи їх "новими лейбористами, які зрадили робочий клас". Причому ці "соціалісти" повністю підтримують Брекзит, оскільки вважають, що ЄС - це клуб багатих корпорацій. На що їм відповідають, що "нову Працю" Тоні Блера, Гордона Брауна і Еда Миллибэнда вже помер, а Джеремі Корбін є справжнім соціалістом, який, навпаки, за робітничий клас і проти корпорацій (а значить, і проти ЄС - у нинішній збоченій логіці боротьби думок на острові). Тільки от сам Корбін ніколи не заявляв, що він проти ЄС, оскільки вважав, що база його партії якраз підтримує європейську інтеграцію.
Схоже, частина лівих виборців ще не усвідомила, що ліві ліберали (проєвропейські глобалісти) і справді більше не керують партією. З 2005 р. Корбін голосував проти рішень своєї партії 238 разів. Причому сам Тоні Блер нещодавно заявив про те, що повертається в політику, як кажуть, "бачачи таку справу", і, якщо вже зовсім прямо формулювати - куди котиться Британія. А куди вона котиться - і, правда, сказати дуже важко. Зокрема, теракт в Манчестері вплинув на рейтинги острівних політиків набагато менше, ніж метання Терези Мей по ряду питань пенсійного забезпечення, а також її відмову від участі в теледебатах. Технічно воно може і справді - навіщо опонентам рейтинг підвищувати? Але от суспільство як-то не оцінило такий хід. А не оцінило воно його, тому що з моменту кампанії навколо референдуму і результати голосування знаходиться в стані неврозу.
Адже Брекзит підносився безвідповідальними пропагандистами як панацея від всіх бід - у реальності ж почався травмує процес розглядів і підрахунків, а перспективи розвитку економіки країни вкрай туманні. В Уельсі (як свідчить недавнє спілкування репортерів CNN на вулицях міст регіону) почали розуміти, що вихід із ЄС - справа дорога і хворобливе і не здатне саме по собі відкрити нові підприємства і створити нові робочі місця. На телебачення продовжують вирувати дебати, мовляв, Британія вклала в ЄС з 1973 р. 180 млрд фунтів і не збирається більше нічого платити. До чогось на зразок цього схиляється офіційна лінія - між тим, посилив свої позиції після виборів у Нідерландах і Франції, Брюссель вимагає як мінімум 100 млрд. Знову-таки, що означає, ЄС каже - Сполучене Королівство є зобов'язання, просто потрібно їх виконати...Це не така вже й велика сума, якщо порівнювати з влаштованим британцями (вірніше, будемо об'єктивні: англійцями і уэльсцами) континентальним Армагеддоном. А Терези Мей сьогодні залишається лише атакувати дідуся Корбіна, чиї фантазії взагалі простягаються за горизонт - він, мовляв, і Брекзит здійснить, і збереже приналежність до спільного ринку, і громадяни країн ЄС зможуть зберегти свої робочі місця у Великобританії. Звучить це, звичайно, абсолютно нереально. А Корбін, в свою чергу, вже використовує проти Мей і теракт в Манчестері, і два напади з автомобілями і ножами в Лондоні. Лейборист прагне виставити прем'єра слабким і нездатним відповісти на загрози безпеці.
Корбін - це така трохи збільшена копія Берні Сандерс або аналог Жан-Люка Меланшона, практично свого ровесника. До речі, брат Корбіна Пірс - один з відомих в Британії противників теорії глобального потепління, що знову-таки натякає, що у Корбіна (космополітичного прихильника об'єднання Ірландії), загалом, чимало спільного з бунтівним Трампом. А можливо, і більше загального з Найджелом Фарриджем (початковим ідеологом Брекзита), ніж з Тоні Блером, чий "новий лейборизм" він видавав весь період його існування. Так що Джеремі Корбін, який пам'ятає ще Вільсона і Каллагана на Даунінг-стріт, 10, на посаді прем'єра небезпечний для єдності Заходу і глобалізації - раз він сумнівається, чи необхідно Великобританії озброюватися, те, що завадить йому відкрити дорогу для виходу країни з НАТО? Цей лідер лейбористів вважає, що у Сполученого Королівства ворогів немає, а міжнародний капітал є спільним супротивником всіх народів. Загалом, в значній мірі, прихід "старих лейбористів до влади в Лондоні явно порадував би Володимира Путіна - в їх очах він виглядає борцем з імперіалістичними хижаками, адже підтримували ж вони Уго Чавеса.
Між іншим 28 червня 2016 р. на тлі підсумків референдуму про вихід Великобританії з Євросоюзу і масових відставок членів лейбористського тіньового кабінету 172 парламентарія-лейбориста проголосували за вотум недовіри Корбину і лише 40 депутатів висловилися на його підтримку. У той же день прем'єр Британії Девід Кемерон звернувся в парламенті до лідера опозиційної партії лейбористів Джеремі Корбину з проханням "заради всього святого" піти у відставку. Але той і не подумав цього зробити (публічно, звичайно, лідер трудовиків не заявляв, що не вважає Брекзит своєю поразкою) і, як бачимо, вгадав, адже на дев'ятнадцятий місяць в статусі лідера партії Корбін отримав шанс повести її на вибори. Чим Брекзит не жартує?
Але, на щастя, відсотки відсотками, а розмова саме про перемоги лейбористів поки що не йде. Мова йде про можливу поразку консерваторів, а це зовсім не одне і те ж. У 2010 р. торі під керівництвом Девіда Кемерона теж не набрали більшості - взяли більше місць, ніж лейбористи, але і користі? Їм довелося формувати коаліцію (а це в британській системі не дуже-то і зручно) з ліберальними демократами, чий лідер Нік Клегг став віце-прем'єром. Але саме ігрища Кемерона з євроскептицизмом і його політика жорсткої економії натуральним чином з'їли рейтинг і фракції ліберальних демократів у минулому парламенті. Сьогодні їх у його складі всього дев'ять, а їх новий лідер Тім Фэррон - впевнений еврофил. Якщо консерватори під керівництвом Мей не доберуть до більшості, їм доведеться звернутися за допомогою до ліберальним демократам, а їх умовою буде припинення Брекзита.
Інший варіант, майже непредставимый - це шотландські націоналісти. Але ті хочуть повернутися в ЄС нехай навіть ціною виходу зі складу Великобританії, а фракція у них при цьому, швидше за все, буде потужною.
Уряд меншості, який затвердять, крім торі, різні специфічні дрібні групи - явно не те, заради чого Мей йшла на ці вибори. А вона спровокувала їх насамперед заради одержання власного мандату на проведення політичної лінії без оглядки на ту, з якої обирався Кемерон. А також задля формування власного кабінету, а не того, який дістався їй у спадок. І в якому вона не могла б зробити бажані зміни, оскільки нещодавно сама була лише одним з міністрів і фракційних лідерів. Отже, які варіанти існують тепер?
По-перше, консерватори все ще здатні взяти 326 місць і створити однопартійну більшість. Це буде, втім, означати втрату порівняно з 2015 р., але їм її в принципі пробачать. Мабуть, доведеться пом'якшити ті чи інші позиції, однак Тереза Мей отримає власний уряд, і тоді ризик коштував того.
По-друге, торі не доберуть до більшості і стануть правити "меншиною", створюючи ситуативні альянси, але це надзвичайно малоефективним, особливо враховуючи, що Британія знаходиться на лічильнику у ЄС. Все одно вони будуть змушені йти на уклін до ліберальним демократам (хоча ті нехай ще самі потраплять у парламент), а це, не кажучи вже про більш лівих групах, знову-таки може обессмыслить Брекзит. Адже тепер дуже важко повернути все назад, вірніше, за це теж треба буде заплатити.
По-третє, тепер не можна заперечувати можливість перемоги лейбористів - хоча вони позаду більшості на 69 місць і на 59 потенційних багнетів поступаються консерваторам, але що якщо вони наберуть трохи більше, а торі трохи менше? Їх фракції будуть однакові, а от домовитися з шотландцями і ліберальними демократами на якомусь варіанті згортання Брекзита навіть Корбину буде легше, ніж Мей. Та тільки ось Корбін відверто більш неприйнятний, ніж Мей в цьому кріслі з точки зору глобальної безпеки.
Так що в наявності певний парадокс. З одного боку, лейбористи ослаблені дивацтвами постімперської партійної системи, в якій крайова партія з Шотландії відгриз у них важливий електоральний регіон.
З іншого - вони все ще можуть виграти з-за деякої втрати консерваторів зв'язку з хворою, відчуває рессентимент, британської нацією, яка і сама не знає, чого вона хоче, але ображається на ЄС.
З третьої - в інтересах глобальної безпеки Джеремі Корбіна краще не допускати до повноважень прем'єра, інакше і Трамп клітинку здасться. Але потрібно зазначити: хоча в самій фракції у нього всього 40 прихильників (приблизно п'ята частина) він все-таки популярнішим минулого лідера Еда Миллибэнда, так і з Мей скоро зможе зрівнятися по особистому чарівності...
Схоже, нас чекає ще один землетрус на Британських островах. Але раптом воно поверне Сполучене Королівство на стовпову дорогу цивілізації і запобіжить його розпад?
