Раширение на Захід. Як Лукашенко поступово "зливає" свою армію Путіну
Одним з нібито маркерів майбутнього наступу став і факт внесення президентом Росії в Держдуму чергового законопроекту з довгою назвою "Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди між Російською Федерацією і Республікою Білорусь про спільну охорону зовнішнього кордону Союзної держави в повітряному просторі і створення Єдиної регіональної системи протиповітряної оборони Російської Федерації і Республіки Білорусь від 3 лютого 2009 р."
Нібито за цим законом російські засоби ППО на білоруському кордоні отримають можливість відкривати вогонь на ураження по будь-яких літальних апаратів будь-яких країн, в тому числі і України.
Однак фактично, якщо уважно почитати текст документа і подивитися на попередні події, нічого екстраординарного не сталося. Ще у квітні 1997 р. був підписаний Договір про Союз Білорусі та Росії, в доповнення до якого були підписані численні міжурядові документи насамперед щодо партнерства у військовій сфері. І в цих документах поетапно була розписана майбутня інтеграція російської і білоруської армії (яка, природно, більше нагадує вливання ЗС Білорусі у ЗС РФ).
Так, з 2004 р. діє Угода про тиловому забезпеченні регіонального угруповання військ, за яким російські війська мають право використовувати матеріальні засоби та інфраструктуру на території РБ в "загрозливий період" або воєнний час. В першу чергу мова йде про забезпечення танків, бронетехніки і авіації пально-мастильними матеріалами.
З лютого 2001 р. набула чинності Угода про забезпечення взаємних поставок продукції військового призначення в період наростання загрози агресії і у воєнний час.
Мало того, в грудні 2016 р. Лукашенко підписав указ, який передбачає використання Росією і Білорусією спецпідрозділів на території один одного, тобто фактично дозволяє російського спецназу проводити антитерористичні операції на території Білорусі.
Створення спільної системи ППО є ще один вкрай важливим для Росії складовими загального процесу. Справа в тому, що Білорусь є єдиним союзником Кремля на західному напрямку і тому розташування тут пунктів раннього виявлення пусків ракет і власне системи ППО значно посилює систему безпосередньо на території РФ і Москви зокрема.
Саме тому одним із стратегічно важливих об'єктів РФ в Білорусі є радіолокаційна станція "Волга" в Ганцевичах, яка відстежує пуски міжконтинентальних балістичних ракет на північно-західному напрямку. Саме тому Білорусь отримує за пільговими кредитами або взагалі безкоштовно в першу чергу системи ППО - так, у 2016 р. Мінську на безоплатній основі передали два новітніх зенітно-ракетного комплексу С-400.
Самі ж білоруси на російські гроші за 2011-2016 рр. купили дивізіон сучасних ЗРК "Тор-М2", новітні навчально-бойові літаки Як-130, а також чотири зенітних ракетних дивізіони С-300ПС (останні - ще радянського випуску).
А ще раніше (у 2005-2006 роках) були укладені два контракти на постачання білоруської сторони з запасів російських збройних сил чотирьох дивізіонів (всього 48 пускових установок) З-300ПС. Ці комплекси надійшли на озброєння 115-ї зенітної ракетної бригади, за два дивізіони якої дислокувалися у Брестській і Гродненській областях.
Причому такий стан речей викликає негатив від Лукашенка, який хотів би бачити більш сучасну сухопутну армію, а натомість йому доводиться отримувати в дар (купувати) китайські броньовики сумнівної якості.
І ще. Формування об'єднаної системи ППО Білорусі та Росії було завершено ще в квітні 2016 р., про що було заявлено начальником головного штабу - першим заступником головкому Повітряно-космічних сил Росії Павлом Кураченко на засідання Координаційного комітету з питань ППО при Раді міністрів оборони держав - учасників СНД. Тоді ж з'явилися і відомості, що на посаду командувача Єдиної регіональної системи ППО призначений командувач ВПС і військами ППО Збройних Сил Білорусі генерал-майор Олег Двигалев.
Тобто фактично вже більше року управління системою ППО Білорусі перебувало в оперативному управлінні Москви. І подавши закон в Держдуму адміністрація Путіна просто завершує необхідний процес легалізації (адже за планами система повинна була б створена саме до серпня 2017 р.)
У той же час навряд чи варто переоцінювати можливості білоруської армії, навіть посиленою російським контингентом, як і бажання "останнього диктатора Європи" увійти "під високу путінську руку". Все своє президентство Лукашенко торгується з Москвою, то спекулюючи на почутті "братніх народів", то доходячи до ідеологічної конфронтації. Так що зовсім вже вірнопідданим васалом Путіна Лукашенко вважати не потрібно.