Рамштайн-3. Як ставитись до результатів саміту в Брюсселі
Бравурні анонси за результатами чергової наради Контактної групи з питань оборони України матимуть зворотну сторону
15 червня за ініціативою США в брюсельській штаб-квартирі НАТО відбулась чергова нарада Контактної групи з питань оборони України. Це вже третя – і з огляду на півсотні учасників – найбільша за чисельністю з серії зустрічей представників оборонних відомств держав-членів Альянсу, їх партнерів та друзів України, започаткованої в Рамштайні 26 квітня. Друга відбулася онлайн майже через місяць – 23 травня.
Ці зустрічі мають здебільшого технічний характер: їх учасники вирішують, хто, які озброєння, спорядження та боєприпаси надаватиме Україні, в який спосіб, у яких кількостях та в які терміни. Однак в них надалі наявні сильна політична та медійна складові.
Так, напередодні глави держав та урядів Нідерландів, Данії, Португалії, Польщі, Румунії, Латвії та Бельгії висловили спільне переконання, що мир і безпека можуть повернутися в Європу тільки в разі перемоги України. Вочевидь, це наслідок не лише роботи української дипломатії, але й заяв російських топів останнього часу, які наголошували на прагненні знищення України. Розуміння європейцями екзистенційного характеру війни і цивілізаційної прірви, яка виключає можливість діалогу для розв'язання конфлікту, є одним із провідних чинників у питанні зняття "класифікаційних" обмежень на постачання нам зброї.
Очевидно, цю подію використовують для піару всі сторони. Російська пропаганда – з традиційною метою обґрунтування тез про війну з усім Заходом на території України, та накачки її зброєю для продовження війни. Та це, зрештою, неминучий і нецікавий побічний ефект. Дещо цікавіше спроби урядів країн-учасниць наради покращити своє реноме.
В Сполучених Штатах триває марафон проміжних виборів, і чергова серія перегонів має відбутися невдовзі після зустрічі – 21 та 28 червня. Зокрема – в проблемній для обох партій Джорджії, яка вперше в своїй історії вибирає свого представника в Сенаті США. Тут демократам доводиться суперничати із ставлеником Дональда Трампа. Прибічники 45 президента в контексті цих перегонів часто протиставляють питання допомоги Україні "інтересам пересічних американців" і "потребам великого будівництва". Тому для демократів бажано подати результати "Рамштайна-3" як значний успіх у захисті демократії (і – ймовірно, нові робочі місця у зв'язку з нарощуванням оборонних замовлень). Звідси, зокрема, анонс чергової передачі озброєнь на $650 млн, серед яких уперше будуть протикорабельні ракети Harpoon наземного базування (що, зокрема, можна подати і як допомогу Україні в розблокуванні портів заради експорту зернових і запевнення світової продовольчої безпеки).
При тому, однак, Білий дім потребує можливості маневру, зокрема, граючись графіком та номенклатурою поставок. Натяком на цю "закладку" є загалом компліментарна для України стаття оглядача з безпекових питань Джуліана Барнса, опублікована в New York Times 8 червня. Посилаючись на представників розвідувальної спільноти США, автор твердить, що американці мають повнішу картину воєнних планів, ресурсів та втрат Росії, ніж України. Мовляв, Київ не розкриває ані своїх оперативних замислів, ані актуальної ситуації на фронтах, ані статистики втрат.
Це, пише Барнс, ставить у незручне становище американських розвідників, які ще не оклигали від звинувачень у некомпетентності через нездатність оцінити оборонний потенціал України на початку вторгнення, а також утруднює Вашингтону оцінку ситуації і ухвалення рішень, що і в яких кількостях передавати Україні. Хитрість, однак, полягає в тому, що Україна з самого початку дуже чітко формулювала свої потреби в озброєннях. До того ж, елементарний здоровий глузд підказує, що за такої схеми комунікацій імовірність витоків чутливої інформації об'єктивно менша, а на місці наші потреби видніші, ніж за океаном. Тож претензія вочевидь носить суто політичний характер.
Решта потенційних ключових донорів також використовує цей майданчик з іміджетворчою метою. Так, німецький канцлер Олаф Шольц і надалі розігрує войовничого голуба. І хоча електоральні позиції очолюваної ним СДПН за останні місяці добряче просіли, річ у тім, що переважна більшість німців вважає такий курс правильним. Згідно із свіжими даними інституту Forsa, 68% опитаних не згодні з критикою Шольца в надто нерішучій допомозі України озброєннями і 83% підтримують продовження діалогу з Владіміром Путіним. Іншими словами, в питанні російської війни в Україні канцлер робить саме те, що очікують виборці. Відтак, усі обіцянки Німеччини слід сприймати із здоровою долею скепсису. Особливо на тлі намірів масштабного переозброєння та переоснащення Бундесверу, чия боєготовність зараз куди нижча, ніж у ЗСУ в 2013 році.
Чинник виборів серйозно впливає й на поведінку Італії та Франції. Прем'єр першої Маріо Драґі успішно увійшов до клубу стронґменів, жорстко засудивши російське вторгнення 24 лютого і заявивши, що "конструктивний діалог із Росією неможливий", а згодом підтримавши постачання Україні озброєнь (серед іншого – гаубиць FH70) і виступивши за якнайскоршу її євроінтеграцію і запропонувавши реформувати сам ЄС. Однак він має опозицію всередині власного уряду, до того ж муніципальні вибори, що відбулись у неділю, посилили позиції правих, що може обернутись їхньою перевагою й на парламентських виборах наступного року – а відтак, і зміною прем'єра.
Аналогічно, перший тур парламентських виборів у Франції продемонстрував, що президентська партія більше не має вирішальної переваги, тож, попри хороші шанси на виграш, щонайменше протягом двох тижнів до другого туру президент Еммануель Макрон буде поводитись ще обачніше, ніж досі. Простіше кажучи, він і надалі обіцятиме підтримку Україні та дзвонитиме Путіну. І – так само, як і Олаф Шольц – запускатиме програму нарощування боєздатності збройних сил.
Втім, масштабний запуск ОПК та нарощування оборонних потенціалів стає загальноєвропейською тенденцією, яка, вочевидь, пошириться на весь світ. Тим більше що окрім очевидного сенсу вона має ще один – стимулювання економіки після викликаного пандемією спаду. Одним з наслідків цього стане видушування російських озброєнь зі світових ринків. Фактично, війна в Україні прискорила їх утилізацію в Європі, тож перехід ЗСУ на натівські зразки тепер неминучий в силу банального дефіциту. Щоправда, новітні системи ми будемо отримувати спорадично та в невеликих кількостях. Це насамперед стосується гаубиць калібру 155мм. Наявна кількість М777 не перекриє наших потреб, їх на весь світ не більше півтора тисяч, і Україна вже є експлуатантом №2 після США. Французькі Cesar, чеські Dana й словацькі Zuzana існуть у значно меншій кількості зразків. Щоправда, в США є значний парк М109 Paladin, і вони виглядають як основний кандидат для перекриття нашого дефіциту. Підтверждено намір постачати системи залпового вогню HIMARS, а також різноманітні боєприпаси та дрони різних систем.
Нинішня зустріч в Брюсселі тренд переходу ЗСУ на натівські (переважно американські) озброєння остаточно закріпить. Як і завтрашній саміт міністрів оборони країн НАТО, ключовими питаннями якого будуть питання реагування Альянсу на безпекові виклики, пов'язані з російською агресією, та підтримка України.
Інша річ, що фасад бравурних обіцянок може приховати неприємну реальність: політична й психологічна неготовність передавати нам певні зразки озброєнь (німецька бронетехніка – лише один з наочних прикладів) лишається такою ж гострою проблемою для оборони України, як і пробуксовка у впровадженні енергетичних санкцій проти РФ. До того ж, існує ризик, що українські замовлення посунуться вниз у спискках європейських та американських виробників в силу пріоритетного задоволення потреб їхніх власних збройних сил. Європа не готувалась до тривалого конвенційного конфлікту на своїй території, натівські сценарії передбачали швидке переростання радянського вторгнення у ядерну війну, до того ж після розпаду СРСР європейські арсенали розпродувались куди швидше, ніж поповнювались.
Тому навіть виносячи за дужки нерішучість "локомотивів" Західної Європи та коливання адміністрації Байдена в питанні можливості територіальних та політичних поступок України Кремлю заради запобігання фіналізації його альянсу з Пекіном, доводиться констатувати: певні наші запити буде фізично неможливо задовільнити в повному обсязі ще кілька місяців, поки уряди не укладуть відповідні контракти зі своїми підприємствами ОПК. До того ж, фіскальний рік у США починається 1 жовтня, і велике питання, чи буде запущено до цієї дати повноцінний ленд-ліз, тим більше, що проміжні вибори відбудуться 8 листопада. Відтак ключовим завданням представників України на всіх майданчиках зараз є переконання союзників і партнерів у тому, що наші потреби мають бути їхнім беззаперечним пріоритетом. Тим більше що Контактна група визнала необхідність термінових постачань озброєнь Україні.
