QRevolution і вірус необільшовизму. Чому Росію накрив страх перед QR-кодами

Хоча ковід-протести давно не новина, вони еволюціонують, знаходячи структуру, а також обростають ідеологією. Утім, як і раніше, єдиним методом, що застосовують на практиці для революції та захоплення влади, залишається гра на страхах найнеосвічених верствах населення.

Одним з останніх за часом об'єктів протестної атаки стало введення QR-кодів для вакцинованих, при якому особи, які не мають коду, можуть не допускатися до місць загального користування, на роботу, транспорт і т. п. Недопуск – лише питання застосування QR-коду. Сам собою він просто форма посвідчення про вакцинацію.

Вперше QR-протести виникли у країнах Заходу, але їх розмах не досяг рівня протестів весни та літа. Причина очевидна: інституалізація заходів щодо боротьби з пандемією та протестів проти них у демократичних країнах йде паралельно, утворюючи ще одну систему стримувань та противаг. QR-протести, що засновані на демагогії про порушення природної рівності прав вакцинованих і невакцинованих (дуже спірна, до речі, ідея), стають одним із рутинних інструментів політичної конкуренції, не обіцяючи особливих потрясінь, хоча з ними і доводиться рахуватися. У той же час у Китаї, де політичної конкуренції не існує, не чути, і про антиковидні протести, включаючи і QR-протести, що також природно і очікувано.

Історичні паралелі та російський глухий кут

До Росії QR-протести докотилися із Заходу, як завжди, із запізненням. Але прийняли в ній зовсім інші, незахідні форми, що викликали прямі асоціації з ланцюжком подій, який завершився лютим-жовтнем 1917 р.

"Привид блукає Європою — привид комунізму", — написали Маркс і Енгельс в 1847 р. І, точно, вже роком пізніше Європу накрила остання хвиля антифеодальних буржуазних революцій, органічною частиною яких стала боротьба за свої права найманих працівників, другого класу капіталістичного суспільства, чиї ще не цілком усвідомлені до 1847 р. інтереси цей привид і представляв. Потім, протягом приблизно століття, він набув плоті на Заході і перетворився на групу респектабельних панів: політиків, профспілкових лідерів та адвокатів, які захищають інтереси своїх виборців, а також права своїх членів та клієнтів у рамках відносин, що вибудовані на фундаменті примату приватної власності.

А ось у Росії все вийшло дуже погано: привид комунізму в результаті потяг її в Пекло, звідки їй ніяк не вибратися. Хіба що частинами, та й то за умови повного розриву з російською спадщиною.

Причина такого різного фіналу в тому, що Росія (із соціального погляду) це не Європа і не Азія. Вона — плід спроб зімітувати європейську демократію без необхідної для неї правової бази, поєднавши її з обмеженою методами диктатурою.

Як це сталося? Тут усе просто.

Демократія західного типу заснована на вірі у найвищу цінність приватної власності. Це дозволяє вибудовувати горизонтальні зв'язки, що засновані на рівних правах будь-якої власності, включаючи власну працю, з чого зростає рівність вторинних прав, які випливають із власності. Так виникає суспільство господарюючих та взаємодіючих суб'єктів, яке, як тільки вищу цінність прав власності намагаються підміняти правами "людини взагалі", незалежно від того, чи власник вона, чи ні, входить у кризу. Її ми зараз і спостерігаємо на Заході. Втім, і ця підміна, і викликана криза — окрема тема.

У свою чергу, більш архаїчна азійська влада ґрунтується на традиційній патріархальній вертикалі, яка гарантує взаємні права та обов'язки всіх її членів. У межах цієї вертикалі, серед іншого, волею згори може бути захищена і власність, що необхідна для успішної господарської діяльності. Але така власність матиме іншу соціальну природу, а її захист зазвичай має нішевий та необов'язковий характер.

Будь-яка система влади, без явного верховенства одного з двох підходів, що зліплена зі клаптиків "трохи звідти і звідси", нестабільна. Але, крім стабілізації в рамках однієї з моделей, європейської чи азіатської, можливий і третій шлях: вихід у російський глухий кут, де влада заснована на прямому насильстві, "тут і зараз", без жодних традицій і правил. Така влада, з одного боку, стійка як тип, вона відтворюється за будь-яких переворотів, оскільки спирається на дуже специфічну і стійку соціальну базу. Але, разом з тим, будь-яка конкретна команда при владі в цьому випадку завжди слабка і постійно балансує на межі падіння. Вся справа в мізерному наборі інструментів, що обмежений або насильством над незадоволеними, або їх підкупом. Але коштів на оплату виконавців, які здійснюють насильство, і на підкуп всього населення завжди недостатньо. Укладати ж зі своїми підданими довгострокові стратегічні угоди і тим більше виконувати їх така влада не здатна в принципі. Утім, їй і немає з ким вести діалог, оскільки суспільство, що засноване на насильстві, гранично атомізоване зверху до низу, і в ньому йде війна всіх з усіма, без жодних правил. Спроби впровадження у таке суспільство будь-якої ідеології в остаточно сформованому російському глухому куті теж не працюють. Характерна для нього культура кримінального заперечення примітивно-прагматична, вона не приймає складних конструкцій і довгострокових стратегій. І то сказати, які стратегії можуть бути у грі, де немає жодних правил, а є лише насильство найсильнішого над найслабшим на всіх рівнях? У такому суспільстві можлива єдина цінність: особисте виживання "тут і зараз".

Іншими словами, влада в російському безвиході має дуже вузький простір для маневру. Якщо її ресурси для підкупу та оплати насильства вичерпуються, таку владу швидко зметуть, замінивши іншою. Так, така заміна теж буде ґрунтуватися на голому насильстві, але в початковий момент вона буде більш ресурсною, роздаючи обіцянки та відкриваючи можливості для помсти.

Останні ж соломинки, що ламають спину старої влади, можуть бути зовсім незначними. У 1917 р. ними стали стихійні протести у зв'язку з перебоями поставок житнього хліба до Петрограда, якими й скористалася група, всередині старих еліт, що бажала усунення Миколи II. Але, не маючи коштів ні на насильство, ні на підкуп, і не вміючи майстерно грати на інстинктах натовпу, вона не втримала владу, поступившись нею енергійним покидькам-більшовикам.

Так ось, нинішня хвиля російських протестів проти QR-кодів дуже схожа на ці події. Звичайно, мова поки йде тільки про їх початок – але це початок надзвичайно багатообіцяючий.

Перспективні протести

Протести у зв'язку з введенням QR-кодів, поки що – розпорядженням місцевої влади - пройшли по всій Росії, причому скрізь за одним і тим самим сценарієм. Кілька десятків чи сотень людей збиралися в центрі міста з плакатами "Ні QR", "Не допустимо фашизму та сегрегації", "Люди — не товар", "Не перетворюйте нас на стадо". Другим планом миготіли плакати цікавіше: наприклад, "Немає геноциду корінних народів СРСР" або "Народ проти планів глобалістів". Зачитувалися звернення до Путіна (батюшко-цар, угамуй своїх бояр!), до директора ФСБ Бортникова (іноземні глобалісти наступають!) і генпрокурора РФ Краснова (це ж незаконно!). Лунали заклики притягнути до відповідальності місцеву владу, за спину якої сховалася Москва, надавши їй вирішувати самій: чи вводити QR-коди, і, якщо так, то як широко їх застосовувати. Втім, зараз, коли стало ясно, що сховатися не вдасться, Держдума підготувала два гапонопроєкти, що доповнюють один одного, про введення обов'язкових QR-кодів. При цьому, намагаючись хоч якось розмазати відповідальність, вона направила їх для обговорення до регіональних парламентів, Громадської та Рахункової палат, Ради Федерації, про що і повідомив у себе в телеграм-каналі спікер ДД В'ячеслав Володін.

На перший погляд, протест проти QR-кодів ірраціональний з усіх точок зору. Щеплюватися, навіть якщо це не гарантує від захворювання, а лише полегшує перебіг хвороби, зводячи до мінімуму ймовірність смерті від коронавірусу, цілком розумно. Версія про бажання винищити зайве населення спростовується величезним відсотком щеплених у розвинених країнах. Обмеження на пересування нещеплених, ймовірність зараження яких більша, при тому, що вони можуть заражати і тих, хто вже щеплений, теж виглядає розумною мірою. Нарешті, QR-код нічим у принципі не відрізняється від посвідчення з фотографією, хіба що ступінь захисту від підробки у нього вищий. Але глибоке нерозуміння того, що відбувається, помножене на недовіру до влади, породжує ірраціональний страх, а коли страхом охоплений натовп, його учасники підживлюють їм один одного, і процес входить у режим наростаючої "бредогенерації".

Натовп же, завдяки наявності соцмереж та інтернету, значно зріс у розмірах, а перебування в ньому стало тривалішим за часом. Звичайно, віртуальний натовп складніше вивести на вулицю, в реал. Але спочатку цього не потрібно. Масова непокора та саботаж, які знаходять моральну опору в соцмережах можуть бути не менш ефективними, одночасно готуючи і дії в реаліях. Безграмотність російського натовпу, а значить, його податливість ірраціональним страхам, який посилений крахом шкільної освіти, що спричинило повсюдну заміну тексту – картинкою, і загальну нездатність відрізнити фейк від реальної інформації. Зросла і недовіра до влади всіх рівнів, що розкрадає все, що не прибито до материкової плити, багатіє на тлі загального зубожіння, відкрито плює на громадян, і безперервно їм бреше.

Звичайно, все це росіяни стерпіли б. Десятиліття штучного відбору перетворили їх на стадо, що нездатне на насильство у відповідь. Але навіть у такої череди залишилися рефлекси їхніх вільних печерних предків, які зараз і пробуджує хтонічний страх перед невідомим. Якби, наприклад, йшлося про тиф чи холеру, а щеплення підтверджувала паперова довідка, ніяких протестів по всій Росії не було б, як не було протестів через горілку з метилом, масові отруєння якої нещодавно прокотилися, знову ж таки, по всій Росії, через повсюдно поширені тортури в поліції та в'язницях, загальноросійських жебрацьких зарплат, фальшивих виборів або чергової війни, яка розв'язана незрозуміло навіщо. Більше того, на війнах влада найчастіше зриває оплески російської публіки. Але таємничий вірус, незрозуміле щеплення і ще незрозуміліший "QR-код" викликали жах перед Темрявою, в якій ховається Невідоме.

У тому, що протести поки більш-менш стихійні, немає сумнівів. Так, на місцях виникають ініціативні групи та якісь зачатки організацій, але вони ще випадкові, розрізнені та не тяжіють до загальноросійського об'єднання. Але оскільки управління дезорієнтованим натовпом легко піддається перехопленню, немає сумнівів у тому, що стихійними вони залишаться недовго. Спроби осідлати їх видно вже зараз, і поява революційної партії необільшовиків з базовим гаслом "Геть QR-коди, нехай живе рівність!" не за горами. Питання лише в тому, на якій основі вони виникнуть.

Прийдешній переділ

Нинішня генерація російської влади (від Путіна і нижче до регіонального рівня) перехопити ініціативу вже не в змозі.

Пустити ситуацію із захворюваністю на ковід на самоплив влада не може. Смертність у Росії і так зашкалює, система охорони здоров'я, доведена до позамежної мінімізації, не справляється з хворими, а рівень щеплених, за даними на 14 листопада, не перевищує 34%, причому ця цифра, очевидно, завищена. Плюс сумнівна якість російських вакцин – і йдеться не лише про те, що вони не пройшли нормальних перевірок, а й про російську якість їхнього масового виробництва, що вже спричиняла скандали. Але нехай навіть 34% тих, хто зможе отримати QR-код – реальна цифра, і російські вакцини їх хоча б певною мірою оберігають. Що накажете робити з рештою 66%, які пішли у глуху опозицію? Нічого не робити – отримати пандемічний колапс, який призведе до хаосу та втрати влади. Умовляти — не виходить з причин, що розглянуті вище. Примушувати – теж не виходить, оскільки розпорядження влади саботуватимуть: у ситуації загального ірраціонального страху їхній ефективний ресурс насильства близький до вичерпання.

Не набагато кращі справи в офіційної опозиції. Відчувши майбутній перерозподіл влади, КПРФ, "Справедлива Росія" та ЛДПР зайняли критичну позицію щодо введення QR-кодів та обов'язкової вакцинації. Але цю позицію, продовжуючи історичні аналогії, можна порівняти зі спробами Тимчасового уряду зберегти на новій основі старі порядки та з червоним бантом великого князя Кирила Володимировича. Зрозуміло, що й тоді, і зараз системні опозиціонери прагнули зберегти за собою теплі місця, пристосувавшись до віянь часу. Але натовп, який почув, що звичне насильство ослабло, жадатиме помсти і вимагатиме розтоптати владу, що йде. Це вже потім, після багато років, розчарувавшись у новій владі, цей же натовп згадуватиме про "порядок за Сталіна Путіна" з ностальгічним схлипом.

Таким чином, сценарій, за якого все закінчиться заміною "Єдиної Росії" на блок КПРФ-ЛДПР-СР, або навіть почесним, без каміння у спину, відходом Путіна на спокій, Кремлю провернути не вдасться. На радикальніші варіанти нинішній владний блок погодитися не може. Це означає неминучість настання революційної ситуації — тієї самої, коли "верхи не зможуть, а низи не захочуть".

Найімовірнішими претендентами на роль необільшовиків сьогодні виглядають "ліві патріоти", які зміцнилися і отримали бойовий досвід під час "Руської весни". Сьогодні цей інструмент Кремля ображений на те, що його використовували як одноразовий виріб, причому невдоволення конкретних постатей пропорційне їх віддаленості від влади та благ. Так, якщо Захар Прилєпін поки що досить стриманий, то Ігор Стрєлков на "Рой ТВ" Максима Калашникова криє і Кремль, і Путіна, вже нічого не соромлячись.

Посадка лідерів, які виросли з польових командирів ОРДЛО, нічого Кремлю не дасть. На місця посаджених одразу вилізуть інші, а пересаджувати всіх учасників гібридних конфліктів, які ображені на владу, Кремль не в змозі, бо їх занадто багато. Так, гібридні війни, затіяні Путіним, рикошетом повертаються до Росії.

Те, що їхнє повернення відбувається на хвилі ірраціональних страхів, що породжені QR-кодами, стало дещо несподіваним. Хоча, заднім числом, тут все раціонально і зрозуміло. І вже зараз ясно, що відкат буде сильним.

Що це означає для України? По-перше, те, що влада, яка прийшла на зміну путінській, ставитиметься до нас ще ворожіше. І, оскільки така влада гостро потребуватиме успіхів, ймовірність російської агресії після відходу Путіна різко зросте. Але є й хороша новина: Росія на той час буде ослаблена громадянською війною між вакцинованими та невакцинованими, а також прямими втратами від пандемії.

По-друге, хоча Україна пройшла великий шлях і помалу схиляється до західної моделі устрою суспільства, ми все ще зберегли з Росією безліч спільних рис. І правовий нігілізм, який властивий українській владі, як і раніше, може стати ґрунтом, на якому проросте безмежне насильство, обрушивши нас у російський глухий кут. Ми зовсім недалеко відійшли від цієї прірви.

І, нарешті, по-третє: ірраціональні страхи, зокрема й страхи перед QR-кодами, здатні впливати на суспільство над меншою мірою, ніж російське. А ірраціональне затьмарення, що опанувало суспільство, негайно породжує чергову версію необільшевизму в широкому діапазоні від антивакцинаторів до BLM.