"Іскандери" та інше вундерваффе. Страх і сміх російської оборонки

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян в сакральний для Москви день радянської армії, 23 лютого, дозволив собі сказати "огульні" речі про предмет гордості для мілітаристсько-шовіністичної Росії, а саме про тактичний ракетний комплекс "Іскандер".

В інтерв'ю 1in.am глава вірменського уряду заявив, що ракети, випущені з "Іскандерів", не вибухнули "або вибухнули лише на 10%".

Висловлювання прем'єра явно свідчать про те, що у нього є зуб на Москву через те, як вона злила вірмен під час недавньої війни з Азербайджаном і Туреччиною.

Але з іншого боку, Пашинян, критикуючи на незадоволення Кремля російські РК, нехай і рухомий помстою, просто міг сказав правду про російський воєнпром — про це дитя Гефеста і Марса, в якому ледь жевріє життя.

Хіба "Іскандер" — єдине "вундерваффе" в російському арсеналі, яке або ледве працює, або приречене на смерть, або взагалі вигадане? Ні, їх віз і маленький візок.

Розкриті панцири

Взяти бодай хвалений "Панцир-С1" — самохідний зенітний ракетно-гарматний комплекс, розроблений 27 років тому і прийнятий на озброєння в Росії в 2012 р.

Застосовувала їх вона і проти українських збройних сил після вторгнення і окупації окремих районів Донбасу.

Ці ЗРК вартістю $13–14 млн Москва активно рекламує за кордоном, позиціонуючи їх як засіб непробивного захисту. Наприклад, їх використовували ЗС ОАЕ в південних районах Ємену, де Емірати і Саудівська Аравія ведуть боротьбу з підтримуваними Іраном хуситами.

Є "Панцири" і у сил режиму Башара Асада. І саме з Сирії в принципі почалося розвінчання міфу про ці ЗРК.

У квітні 2018 р., нагадаємо, міжнародна коаліція під керівництвом США завдала ракетного удару по восьми об'єктах в Сирії у зв'язку з черговими випадками застосування асадовцями і росіянами хімічної зброї.

У Росії тоді поспішили заявити, що, мовляв, 25 ракет "Панцира" знищили 23 ракети коаліції. Пентагон цій заяві здивувався і зазначив, що жодна ракета союзників не була перехоплена.

А далі з'ясувалося, що ЗРК не можуть і себе захистити. Того ж року іранські військові з території Сирії обстріляли ізраїльські об'єкти в Голанах.

Ізраїльтяни, не довго думаючи, підняли в повітря авіацію, яку "Панцири" не змогли збити. Та ще щонайменше один з ЗРК тоді був знищений.

Аналогічний успіх ізраїльські F-16 продемонстрували в січні 2019 р., коли помстилися за ракетний обстріл ударом по аеропорту Дамаска — мінус ще кілька "Панцирів".

Минулого року естафету в приниженні російських ЗРК перехопила Туреччина. У березні турецькі безпілотники знищили вісім "Панцирів" в Сирії, а в травні — ще шість–девʼять в Лівії, звідки Анкара почала з ентузіазмом видавлювати росіян.

До того ж ще три ЗРК були захоплені турками знову-таки в Лівії і один з них, як писала The Times наприкінці січня 2021 р. потрапив в розпорядження американських військових, які вже доставили комплекс в Штати для вивчення. Тому "Панцир-С1" очікує ще не одна ганьба на полі бою.

Курган для курганця

Замислили якось в російському ВПК побудувати нову багатофункціональну середню гусеничну платформу, на яку можна було б пересадити всі БМД і БМП. Так народився проєкт "Курганец-25", яким опікується концерн "Тракторні заводи" за сприяння ряду інших структур на кшталт ЦНДІ "Буревісник".

Фішка платформи в її універсальності, оскільки на її базі теоретично можна створити і БМП, і БМПД, і ГБТ і протитанкову самохідку.

Плюс платформа сконструйована за модульним принципом, що дозволяє швидше і легше ремонтувати або випускати бронетехніку на її базі.

Спочатку планувалося, що серійне її виробництво почнеться в 2016 р. Не почалося, звичайно ж.

Потім терміни виробництва перенесли на 2017–2018 рр., знову перенесли і т. д.

У 2018 р. перманентний банкрут, що входить до концерну "Курганмашзавод", повідомив, що БМП і БТР на платформі "Курганец-25" надійдуть на озброєння російської армії в 2021 р.

Так, "Курганец-25" нібито існує. Його навіть показували на параді кремлівського "побєдобєсія", але проєкт залишається проблемним.

Колишній заступник головного інженера Курганмашзаводу з серійного виробництва БМП Данило Релін в 2017 р. взагалі зізнавався, що проєкт "Курганец-25" невдалий і потрібно або працювати над новою платформою, або провести глибоку модернізацію цієї.

Проблема тут криється почасти в тому, що підприємство-розробник на ладан дихає. І це крім, власне, технічних складнощів.

Наприклад, "Курганец-25" повинен був працювати на дизельному двигуні, що створювався в рамках НДДКР "Чайка". Але "Чайку" прикрили, а без її двигуна залишилися і "Курганец", і "Армата".

Дорогий та ще й глухне

Якщо вже згадали грозу парадів "Армату" (Т-14), то цей супертанк, який ганебно заглох на Червоній площі в 2015 р., залишається недосяжною мрією для російських збройних сил. Як і у разі з "Курганцем-25", дати з прийняттям на озброєння виявилися вельми пластичними.

Спершу йшлося про 2015 р, але в 2015 р. жоден танк не був поставлений на озброєння. У Москві тоді спробували приголомшити всіх розмахом, заявивши, що в 2020–2025 рр. будуть виготовлені одразу 2,3 тис. "Арматів" (10% від усього танкового парку РФ, до речі).

Але станом на кінець 2020 р. жодного Т-14 російська армія так і не отримала. Дату знову перенесли — на після 2021 р.

І все-таки Кремль ним опікується, незважаючи на те що навіть міноборони РФ констатувало: краще модернізувати Т-72 або Т-80, ніж будувати нові Т-14.

Виявилося, що це диво техніки (не таке вже диво насправді) неймовірно дороге. Вартість "Армата" — $3,3–6,6 млн. Т-72Б3 та Т-80БВМ обходяться втричі дешевше.

І це не кажучи про технічні проблеми проєкту. Спочатку з дизельним двигуном "Чайки" не зрослося. Потім — невирішена проблема "сліпоти" екіпажу, який не має доступу до вежі, в разі виходу з ладу датчиків і сенсорів.

"Армата" як проєкт змогла з'явитися на світ завдяки тому, що колись Росія могла отримувати сучасні західні технології. Її агресія проти України цей канал перекрила і альтернативу росіянам знайти не вдається. Тому, мабуть, на виставку IDEX-2021 ОАЕ вони повезли лише макети Т-14.

Неправильні лекала

У великому сімействі артилерійських і танкових боєприпасів існує такий тип, як підкаліберний снаряд. Його завдання — прошивати броню за рахунок власної кінетичної енергії. Боєприпас цей дуже спритний. Його швидкість обумовлена, крім потужного метального заряду, тим, що його діаметр менший за діаметр ствола. А танк він прошиває сердечником, який виготовляється з вольфраму або збідненого урану.

Так ось, Науково-дослідний машинобудівний інститут ім. Бахирева розробив на заміну радянському підкаліберному боєприпасу 3БМ42 "Манго" новий снаряд 3БМ44 "Лекало", який, і може використовуватися в танках Т-72, Т-80 і Т-90.

Російські військові експерти стверджують, що "Лекало" здатний вивести з ладу американський M1A2 Abrams сучасних модифікацій.

Їхні американські колеги уточнюють, що лобова броня Abrams по товщині дорівнює 800-мм катаній гомогенній броні, а "Лекало" може пробити лише 650-мм суцільню броню і з відстані 2 км.

Ну і до того ж союзний США Ізраїль (компанія Elbit Systems) вже провів випробування системи активного захисту бронетехніки від підкаліберних боєприпасів під назвою Iron Fist.

Elbit Systems модернізувала радіолокаційну станцію, здатну виявити 120-мм підкаліберний снаряд, а також встановила в комплекс нову пускову установку, випущені з якої вражаючі елементи, вибухають, успішно змінюють курс такого снаряда.

Тупий кинджал

У Росії в принципі не складається з новітніми боєприпасами. І в тому числі з залякуванням цими боєприпасами Сполучених Штатів.

Наприклад, кілька років тому особисто Володимир Путін розважив публіку демонстрацією анімованих роликів про новітню суперсучасну зброю.

У списку значився гіперзвуковий авіаційно-ракетний комплекс "Кинджал", який нібито ще з 2017 р. стоїть на дослідно-бойовому чергуванні в Південному військовому окрузі (ПВО).

Сам по собі "Кинджал", за твердженнями Кремля, — це гіперзвукова ракета, якій, мовляв, не страшна жодна ПРО. А ще у неї є система самонаведення.

Запускається "Кинджал" зі всепогодного винищувача-перехоплювача дальнього радіусу дії МіГ-31, який позбувся цього статусу через величезну вагу ракети.

У "Кинджал" є щонайменше три проблеми. Це за умови, що виробництво комплексу взагалі вийшло за рамки експериментальних зразків.

По-перше, це перегрів від тертя об повітря. Елементи конструкції американського літака-розвідника SR-71 Blackbird при швидкості 3,2 Маха нагрівалися до 350–500 градусів. Росіянам ця проблема теж знайома з експлуатації розвідників і перехоплювачів МіГ-25. РФ заявляє, що швидкість "Кинджала" досягає 12 Махів. Це більше, ніж у експериментальних апаратів Boeing Х-43, один з яких протягом 10-хвилинного польоту кілька десятків секунд підтримував 9,6 Маха. Ось тільки у американців був вільний доступ до термостійкої кераміки для обшивки, а у росіян з цим проблеми, причому навіть до санкцій придбати цей специфічний товар було непросто.

По-друге, на такій швидкості через іонізацію повітря навколо ракети система самонаведення стає сліпою і глухою. Тобто якусь частину своєї траєкторії "Кинджал" буде некерованим шматком металу.

А третя проблема — це те, що Сполучені Штати просунулися значно далі у створенні гіперзвукової зброї. У червні 2019 р. ВВС США успішно випробували гіперзвукові блоки з системою повітряного запуску ARRW в рамках контракту на створення ракети AGM-183A зі швидкістю в 20 Махів до 2022 р.

Крім того, компанія Lockheed Martin також займається ще одним проєктом гіперзвукової ракети — Hypersonic Conventional Strike Weapon (HCSW) вартістю майже $1 млрд. Хоча питання наведення і зв'язку напевно залишається відкритим і для них.

Паралельно в США ведуться розробки системи ПРО Glide Breaker, здатної перехопити ворожу гіперзвукову зброю. Якщо воно у Росії коли-небудь взагалі з'явиться

Намочили російських журналістів

Вони — російські журналісти — в більшості своїй, звичайно, не могваї, але. коли їх занурюють в пропагандистський басейн, починають терміново створювати армію гремлінів.

Така назва, як не дивно, у нової гіперзвукової ракети "Гремлін", яку ніхто в очі не бачив. Але її випробування заплановані на 2023 р.

"Гремлін", за твердженнями російської газети "Известия", буде меншим, ніж "Кинджал", (близько 1,5 т), але її можна буде застосовувати і на винищувачах на кшталт Су-57, Су-30СМ і Су-35С.

Ну, як можна буде застосовувати. Якщо врахувати, що "Гремлін" — це давно забуте старе, а саме "виріб 70", яким Захід росіяни вже лякали чотири роки тому, то ракета ця в "черево" до С-57 просто не влізе.

Відсік винищувача розрахований на снаряд завдовжки максимум 4,2 м, а зріст цього британського домовика з російських міфів — 6 м.

Та й реальних підтверджень тому, що така ракета існує, не було в 2017-му, нема і в 2021-му.

У0сі характеристики "Гремліна" насправді взяті з доповіді колишнього командувача ВПС РФ Олександра Зеліна 2013 р., в якому він описував, по суті, задумку, а не життєздатний проєкт гіперзвукової ракети такого розміру.

Смердючий "Посейдон"

Аналогічно немає анінайменшої новизни в російському проєкті "Посейдон" 2М39.

"Посейдон" — це нібито безпілотний підводний апарат з ядерною енергоустановкою, тобто "брудна" ядерна торпеда (100-мегатонна), яка повинна досягти ворожих берегів і там вибухнути, влаштувавши цунамі і радіоактивное забруднення.

Про грецького бога морів Путін заговорив уперше в березні 2018 р. Тоді ж ЗМІ заявили, що для Тихоокеанського і Північного флотів вже замовили по 16 таких торпед. Ну, щоб вдарити і по обох побережжях США і Канади, і по Європі, і по Японії.

Насправді ж "Посейдон" — це витягнутий зі схованки проєкт "Статус-6", який, у свою чергу, є наступником проєкту Т-15, запропонованого Андрієм Сахаровим в 1950-х роках.

Тобто виходить, що Росія під виглядом новітньої зброї пропонує напрацювання 70-річної давнини, які застаріли і морально, і технічно.

"Посейдон", якщо він насправді оснащений якоюсь ядерною енергоустановкою, буде залишати такий ізотопний шлейф, що його "пронюхають" незабаром після старту.

Якщо його будуть запускати з підводних човнів, що найімовірніше, то про це американцям та їхнім союзникам стане відомо практично відразу, враховуючи, що, користуючись відставанням РФ в акустичних системах, субмарини країн Заходу без особливих проблем можуть висіти на хвості у російських підводних човнів.

Ну і питання швидкості. Даних конкретних знову-таки немає. У Росії на це або багатозначно дмуть щоки, або обмежуються мінімумом даних.

Є, наприклад, інформація про те, що "Посейдон" нібито здатний розвивати швидкість до 200 вузлів (370 км/год), тобто, щоб дістатися до берегів США, наприклад до Нью-Йорка, у нього піде не одна година. А значить — див. пункт про шлейфі енергоустановки.

Зброя терору настільки ж грізна, як і вразлива. Втім, не так вже безглуздо продукувати історії про власне "вундерваффе". Вони працюють. Недовго, але працюють.