Навіщо Путін записався в моджахеди
Звісно, після того, як президент РФ визнав, що іслам є "більш актуальною" релігією для Росії, ніж православ'я, "захист канонічного ісламу в усьому світі" - це лише наступний логічний пропагандистський крок. Для якого просто прийшов час: якщо не втрутитися в конфлікт у Сирії просто зараз, Росія може втратити рештки впливу на ситуацію в регіоні. А втрата впливу на Близькому Сході - це майже гарантоване виключення з клубу світових політичних лідерів.
Росії, яка надає підтримку сирійському диктаторові Асаду, весь цей час не вистачало легітимності для активних дій. Стримувало також те, що Захід надавав підтримку протилежному боку - повстанцям. За прийнятими дотепер правилами гри, ядерні супердержави не можуть вступати у відкрите протистояння. Навіть на території третіх країн. Тому навіть прохання Башара Асада про підтримку було недостатньо для російського збройного втручання. Кінець кінцем, ще свіжа у пам'яті війна СРСР в Афганістані (не зважаючи на те, що про цю війну - на відміну від ВОВ - в Росії намагаються взагалі не згадувати).
Втім, нині ситуація дещо інша: загроза Ісламської держави все змінила. На тлі ІД навіть Асад вже не виглядає потворно. І Росію з її мілітарним поривом непогано би переключити з сусідів у Європі на більш достойну ціль - ІД. Та й те, що на Близькому Сході формуються об'єднана арабська армія - головно зусиллями Єгипту на гроші Саудівської Аравії - не може тішити нікого зі світових політичних лідерів. А менше за всіх - Ізраїль, хоч Єгипет і не є його головним противником. Про те, наскільки серйозно сприймають ситуацію в Ізраїлі, свідчить недавній візит ізраїльського прем'єра у супроводі силової "верхівки" до Москви. Попри дуже складні стосунки між Кремлем - якого вважають за спонсора ХАМАСА та Хезболли - та Тель-Авівом, ізраїльський прем'єр пішов на цю зустріч, бо мав у тому суто практичний інтерес. Тому і почет його складався з високих військових чинів, а не з дипломатичних радників.
Тобто Путін може відправляти війська до Сирії із загальної згоди - нехай і даної крізь зуби. Ніяких проблем з легітимністю більше немає. Але звичка - друга натура: будь-яка війна у виконанні радянського чекіста обов'язково має виглядати "священною".
Росія вступає у війну на Близькому Сході під дуже специфічним лозунгом "порятунку справжнього ісламу". Щоправда, Путін не уточнив, який іслам він вважатиме "канонічним" - шиїтську версію, сунітську чи, може, алавітську. Але тим краще - більше простір для маневру. Звісно слова про "захист ісламу" були сказані перед специфічною аудиторією - мусульманами, які зібралися на відкриття Соборної мечеті. Але російський президент давно нічого не говорить виключно для тих слухачів, які зібралися перед ним. Його аудиторія завжди значно ширша або ж взагалі зовсім інша.
Кому російський президент повідомляє, що залишає за собою право говорити - зокрема гарматами - від імені "канонічного ісламу"?
Навряд чи для "союзників з примусу" на Заході, які такого "небесного мандату" не мають і мати не можуть, ставляться до таких заяв як до літературних троп і воліють не помічати, списуючи на "особливості менталітету". Ці слова спрямовані, швидше, на Схід. Де до питання релігії та чистоти сповідання чутливі, і до ідеї "священної війни" ставляться цілком серйозно. І де саме зараз формуються власні об'єднані збройні сили. Аби захищатися від ісламських радикалів - тобто, поруч із захистом нафтових вишок обстоювати власне розуміння "справжнього ісламу". Адже Саудівська Аравія та Єгипет найближчим часом намагатимуться стати суттєвою силою, яка диктуватиме правила гри у регіоні не лише цінами на нафту.
Тому з Кремля їм шлють "сигнал" про те, що якими б не були їхні наміри - зокрема, їхнє розуміння цілей священної війни, - їх доведеться координувати з Росією. Адже вона так само має "небесний мандат" на участь у "війнах за іслам".
В такий спосіб війна за ресурси та сфери впливу перетворюється ледь не на новітній хрестовий - чи, радше, "півмісячний" - похід. А за віру - на відміну від нафти чи сфер впливу - можна воювати вічно і без будь-яких правил.
