Путін у тумані. Навіщо Кремль продає Перший канал
У Москві врахували неприємний досвід ЮКОСа і оцінили вигоди акціонування із залученням іноземних інвесторів. Захист важливих активів тільки перший крок. У недосяжному для будь-якого правосуддя тумані повинна розчинитися вся кремлівська рать на чолі з Путіним
На початку грудня Верховний суд Нідерландів підтвердив рішення Гаазького Міжнародного арбітражу про виплату трьом основним акціонерам колишньої нафтової компанії ЮКОС: Veteran Petroleum Ltd, Yukos Universal Ltd і Hulley Enterprises Ltd рекордної компенсації в $57 млрд (початкова сума $50 млрд плюс відсотки). Правда, від судового рішення до реального отримання чого-небудь з Росії шлях дуже неблизький, оскільки Кремль відмінно вміє ховати своє майно за кордоном, розподіляючи його серед підставних осіб.
Проте, рішення по ЮКОСу доставляє росіянам чимало клопоту і прикрощів. Адже якщо про рішення ЄСПЛ, що відноситься до сфери прав людини, в Москві демонстративно витирають ноги, включаючи, до речі, і рішення про виплату компенсації в 1,86 млрд євро колишнім власникам ЮКОСа (яке в Москві назвали таким, що суперечить російській конституції), то для рішень економічних судів існує механізм їх примусового виконання. Труднощі лише в тому, щоб відшукати російське державне майно, що не записане на чергового зіцвласника, начебто Ролдугіна або Абрамовича, і що не прикрите дипломатичним імунітетом. Проте, мало-помалу таке майно все-таки знаходять.
Про саму справу ЮКОСа писали вже безліч разів, так що переказувати її в деталях немає необхідності. Але у всіх публікаціях одне питання майже незмінно залишається в тіні: чи можна стверджувати, що Михайло Ходорковський — захисник російського лібералізму, гаманець і багаторічний лідер "Відкритої Росії", і, по суті, концептуальний анти-Путін, отримав свій статок більш чесним шляхом, ніж оточення Путіна і угодні Кремлю олігархи?
Неупереджене дослідження історії злету Ходорковського дає на це однозначно негативну відповідь. У плані ж концептуальному різниця між Путіним і Ходорковським полягає в тому, що Путін бажає зберегти "суверенну Росію" як базу свойого ОЗУ, що дозволяє йому говорити з Заходом "на рівних" і робити військові авантюри на власний страх і ризик та за власним бажанням. Ходорковський ж готовий задовольнятися роллю молодшого партнера, вбудовуючись в західну систему і роблячи кар'єру, в тому числі і політичну, за її правилами.
Ці два підходи поділяють російські еліти на дві групи, що були до останнього часу ідеологічними антагоністами. При цьому мова йшла не тільки про суперництво команд, що борються за владу, а й про розбіжності принципового характеру. Проєктуючи ситуацію на події столітньої давності, можна було стверджувати, що прихильники російської автаркії ідейно успадковували монархістів, прихильники ж ліберальної інтеграції — всім немонархічним партіям, які не підтримували радикалізму вкрай лівих, а Захід, як і сто років тому, однозначно підтримував других проти перших.
Але зараз ця межа стала розмиватися. У Кремлі, схоже, починають розуміти, що горезвісна "незалежність Росії", яку московська пропаганда любить протиставляти "колоніальній залежності від Заходу", по суті, обмежується досить умовною незалежністю КНДР, і що ніякий інший рівень незалежності від загальних правил гри, крім незалежності ізгоїв, в наш час недосяжний. Зате вбудовування своїх інтересів і своєї власності в систему глобальних корпоративних зв'язків гарантує захист навіть у найскладніших для власника ситуаціях. Хто згадав би про арештованого Ходорковського, коли б основними акціонерами ЮКОСа, що перераховані вище, не були західні компанії, які постраждали разом з ним? Якби не сталося цього — кого хоч на хвилину схвилювала б доля "батька російського лібералізму" і те, що у нього щось, нібито незаконно, було відібрано?
При цьому, то, наскільки законність придбання забраного згодом виглядала сумнівною або, навпаки, безсумнівною, не мало жодного значення. За Ходорковського заступилися рівно в тій мірі, в якій він став частиною західного світу і західних економічних відносин, не більше. Ні з якою іншою точки зору його доля нікого на Заході не цікавила.
І ось, нехай не відразу і поки з застереженнями, але в Кремлі зробили висновки — і почали коригувати лінію поведінки. Так, Путін видав указ про зниження частки державного майна в статутному капіталі Першого каналу з контрольного пакета (51%) до рівня не менше 34%, Додаткова емісія акцій повинна пройти протягом трьох місяців з моменту опублікування указу, а метою цього кроку названо підвищення фінансової стійкості акціонерного товариства "Перший канал". При цьому Перший канал буде виключений з переліку стратегічних підприємств, хоча в уряді і залишиться "золота акція", що дозволяє йому надійно контролювати політику каналу.
Треба сказати, що в останні роки Перший канал дійсно відчуває фінансові труднощі і регулярно затримує платежі своїм партнерам, перш за все виробникам контенту. Виручка АТ "Перший канал" у 2019 р. на тлі падіння рекламних доходів впала на 17,8%, до 27 млрд руб. Але при уважному погляді фінансові труднощі одного з головних інструментів російської пропаганди виглядають штучно. У 2018 р. держава виділила каналу 4,6 млрд руб. субсидій, у 2019 р. розмір субсидій склав 3,8 млрд руб. При цьому сума накопичених боргів балансує в районі 1 млрд руб. Це більше схоже на симуляцію фінансових труднощів заради створення враження про реальну економічну діяльність і економічно обумовленому зниженні частки держави в АТ. Питання тепер тільки в тому, хто викупить нову емісію акцій. Швидше за все, це будуть афілійовані з Кремлем, але формально незалежні структури, що належать приватним особам, які проживають на Заході. Відсутність у російської держави контрольного пакета акцій Першого каналу стане надійним захистом її від значної частки санкцій, питання про які, з урахуванням специфіки його діяльності, можуть виникнути в будь-який момент.
Цей крок цілком укладається в загальну схему дій Кремля, що давно вже стала цілком очевидною. Чекістська держава, а точніше ОЗУ КДБ, що натянуло на себе шкуру держави "СРСР", а потім і "Російську Федерацію", що готується піти в туман, перейшовши в розподілений-дисперсний стан. Невиразно змішавши свою власність з власністю поважних західних компаній, воно стане куди менш уразливим.
"Цілісна" ж Росія, локалізована територіально і майново, в епоху занепаду держав і підйому корпорацій перетворилася в невигідний і маломаневрений актив, від якого прийшла пора позбавлятися. В економічній ролі вона себе вичерпала і може знадобитися тільки в якості території-притулку, що гарантує недоторканність функціонерам кремлівського ОЗУ, які занадто сильно засвітились.
До слова, як повідомляє Newsru, 22 грудня Путін підписав закон про розширення гарантій експрезиденту і його сім'ї, згідно з яким колишній глава російської держави, залишивши свій пост, отримує абсолютну недоторканність, фактично за будь-які дії, вчинені в минулому, під час перебування його президентом, або в подальшому, після відходу від справ.
Вельми цікаву інформацію про те, що між "лібералами" і "монархістами" на рівні ЗМІ останнім часом відбувається зближення опублікував і ТГ-канал Cynic. Посилаючись на інформовані джерела, він повідомив, що ресурс "Відкриті медіа", який належить Ходорковському, взаємодіє з телеканалом "Царьград" прокремлівського олігарха Костянтина Малофеєва. Нібито співробітники двох редакцій регулярно обмінюються матеріалами, що не можуть бути опубліковані у них, не викликавши роздратування цільової аудиторії. Так, "Відкриті медіа" скидають "Царьграду" компромат на умовних "лібералів" в уряді РФ, а "Царьград", в свою чергу, постачає їх матеріалами, які критикують представників силового блоку: ФСБ, СК, прокуратури і МВС. Таким чином, обидва ЗМІ спрямовують свої аудиторії і створюють враження своєю "незалежності" і "критичної позиції".
