Східний звичай. Чому Путіна в Стамбулі зустрів не Ердоган, а Шахін
У понеділок, 10 жовтня, президент РФ Володимир Путін прилетів до Туреччини з візитом. Він взяв участь у 23-му Міжнародному енергетичному конгресі, який проходить у Стамбулі, а також провів зустріч з турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом, з яким спілкувався годину і 40 хвилин.
Зустріч Путіна і Ердогана умовно можна розділити на дві частини — на прогнозовану і на ту, яка залишилася в тіні. Тобто на економіко-енергетичну та військово-політичну. Але результати їхніх переговорів у цілому прекрасним чином показують, що майбутнє двостороннє співробітництво неможливо із-за безлічі різночитань в тій чи іншій області. Враховуючи деяку схожість в методі управління державою і зміцнення влади Путіна і Ердогана, новий виток загострення — справа часу.
Однак зараз у виграшному становищі перебуває саме Ердоган, адже Кремль, прагнучи вирватися з світової ізоляції, шукає хоч якісь альянси на високому рівні. І заради цієї мети Путін готовий багато чим пожертвувати, навіть вливаючи кошти, яких у Росії все менше, в турецьку економіку.
Сторони очікувано закрили питання відродження "Турецького потоку". Носять чи домовленості тимчасовий характер чи ні, покаже час. Коли мова заходить про архітекторів "російського" і "тюркського" світів, складно передбачити, на які перешкоди може натрапити цей поновлений союз двох країн. До всього іншого, Анкара, яка змогла останнім часом налагодити відносини з ізраїльтянами, а значить, прикрити газові тили, не настільки потребує російському газі, наскільки Кремлю потрібно знайти споживача цього газу.
З угоди відомо, що будівництво замороженого два роки тому проекту заплановано на 2018 р., а введення в експлуатацію двох ниток газопроводу потужністю 15,75 млрд куб. м в рік в обхід України намічений на кінець 2019 р. Перша нитка віддана турецькому споживачеві, і сухопутної її частиною буде володіти турецька компанія Botas, а сухопутна ділянка другої нитки турки розділять з "Газпромом". Крім того, росіянам відійшли обидва морські ділянки газопроводу. Що стосується третьої і четвертої ниток, про яких колись мріяли в Москві, то в Стамбулі це питання, принаймні публічно, не піднімався.
Росія спокушає Туреччину також будівництвом АЕС "Аккую" і газової знижкою. За словами Путіна, "Аккую" передбачає передачу технологій турецькій стороні, підготовку кадрів для нової високотехнологічної сфери. Що стосується знижки на газ, то її розмір поки невідомий. Як заявили росіяни, його повинен пропрацювати "Газпром". Його голова Олексій Міллер на наступний день після зустрічі у Стамбулі заявив, що механізм знижки буде залежати від обсягу поставок газу в Туреччину.
Цим угодам турецька, російська і західна преса приділила найбільше уваги. Також, як і деяким переміщенням у сфері імпорту-експорту. Зокрема, російські ЗМІ впали в ейфорію від того факту, що на просторах Росії незабаром знову з'являться турецькі цитрусові фрукти.
А днями, якщо бути точніше, то в неділю, міністр економіки Туреччини Ніхат Зейбекчи повідомив, що Анкара дала добро на створення спільного з Росією інвестиційного фонду на мільярд доларів. Фонд, підписання угоди за яким обіцяно до кінця 2017 р., стосується таких галузей, як туризм, енергетика, сільське господарство і транспорт.
Що стосується військового та геополітичного співробітництва, цей вектор двосторонніх відносин сторони вирішили не виставляти напоказ. Президенти обмежилися загальними фразами і деклараціями без натяку на конкретику. Путін заявив, що Москва готова наситити військово-технічне співробітництво з Туреччиною великими проектами. Лідери запевнили, що хочуть спільно розвивати оборонку. І знову. Оборонне співробітництво є елементом торгу між двома країнами.
Ердоган, у свою чергу, зазначив, що відомства обговорять співпрацю у військовій сфері, по лінії розвідки, пропрацюють взаємодія на рівні міністерств закордонних справ і підготують якусь стратегію. В чому її суть, можна припустити на підставі вже інсайдерської інформації.
Турецький телеканал NTV, посилаючись на джерела в дипломатичних колах, поінформував про те, що в Стамбулі активно обговорювалася розробка турецької системи ПРО за участю Росії. Цього проекту вартістю $3,4 млрд уже сім років. У 2009 р. тендер виграла китайська компанія CPMIEC, обійшовши американців Raytheon&Lockheed Martin, франко-італійців Eurosam і "Рособоронекспорт". Все складалося непогано, адже китайці готові були будувати частина комплексів у Туреччині і навіть поділитися технологіями, але сторони запнулись про ступінь участі Анкари, а перш за все із-за тиску НАТО.
Зараз Ердоган знову подумує над запуском власної ПРО — T-LORAMIDS. Ця інформація крім турецького телеканалу була опублікована виданням Defense News, який посилається на джерела в дипколах, і в сфері оборонних закупівель. В Анкарі поспішили спростувати цю витік. Як повідомляє Anadolu, за словами директора Секретаріату оборонної промисловості Ісмаїла Деміра, участь росіян у створенні ПРО не було в порядку денному, а мова йшла про оборонне співробітництво в цілому, і, мовляв, ЗМІ перекрутили.
У 2013 р. російську З-300ВМ "Антей-2500" в Туреччині визнали надмірно дорогою, але на догоду розвитку співпраці або перша, або друга сторона може піти на деякі поступки. Знову-таки, дивлячись, що на кону, і у скільки оцінюється об'єкт або об'єкти майбутніх угод. Експерти у сфері оборони заявили Defense News, що російська система ПРО в Туреччині, як і китайська, буде мати автономну архітектуру. Тобто Анкара, відштовхуючись від погіршення відносин з США, Європою і НАТО, все ж обмірковує урізаний проект створення ПРО.
Знову-таки погодитися на те, що в свій час пропонував Пекін і від чого турки відмовилися, в Анкарі могли при отриманні певних "плюшок" від Москви. Тут або значна знижка, або політичні поступки. Останній аспект стосується в першу чергу Сирії, на півночі якої зараз проводиться турецька операція "Щит Євфрату". Формально турецькі танки і авіація знищують бойовиків ІГ, але основна мета — нівелювати курдську загрозу, відокремити сирійських курдів від турецьких.
Кінцевою завданням в Анкарі бачать створення безпольотної 90-кілометрової буферної зони на сирійському кордоні, яка серед іншого могла б стати свого роду резервацією для трьох мільйонів біженців. Туреччина домагається згоди від США та Росії. Путін публічно не підтримав цей план, але, як пише The Wall Street Journal з посиланням на джерело, знайоме з ситуацією, під час кулуарних переговорів не було відмови. Значить, буферна зона та, очевидно, є предметами торгу, як і ставлення Анкари до режиму Башара Асада.
З іншого боку, погляди на сирійську проблему та інтереси двох держав у цій близькосхідній країні сильно відрізняються. Максимум, що світить за підсумками тривалих переговорів, — це розподіл зон впливу і відповідальності. Ердоган закриває очі на закріплення росіян в західних регіонах і Алеппо, а Путін віддає курдів на "поталу" туркам.
Прийдуть Росія і Туреччина до спільного знаменника з цих питань, стане ясно в найближчому майбутньому. Однак факт, що контакти виглядають як явний ситуативний союз, який не позбавлений внутрішнього напруження і невдоволення. Саме тому, наприклад, Путіна в Міжнародному аеропорту Ататюрка зустрічав не один Ердоган, і навіть не прем'єр Біналі Йилдирим, а віце-прем'єр Нуреддін Джаникли і губернатор Стамбула Васип Шахін. Співробітництво Москви й Анкари життєздатне до тих пір, поки Путін може щось запропонувати Ердогану.
Ще одна важлива складова дрейфу Анкари в напрямку Москви — це чергова спроба маніпуляції союзниками по НАТО і в ЄС. Від Брюсселя, як відомо, Ердоган хоче гарантій євроінтеграції Туреччини та безвізового режиму, ну і, цілком ймовірно, нової порції асигнувань в рамках стримування міграційного потоку і боротьби з джихадистами в Сирії. Раніше Ердоган вже давав зрозуміти Вашингтону, що хотів би брати участь з американцями у спільній операції проти ІГ.
