Путін у колесі та Аль-Каїда. Чому російська опозиція не скористалася подарунком ЗСУ

У Росії відбулися загальнонаціональні вибори, що тривали, залежно від регіону, з 9 по 11 вересня. Обирали (нібито) росіяни губернаторів та депутатів регіональних рад, в тому числі незаконі в Криму. У 14 регіонах обирали губернаторів, у шести – депутатів, у Москві – муніципальних депутатів у 126 районах із 145.

Результати голосування Центральна виборча комісія ще не озвучувала, хоча з огляду на багаторічні "традиції" і поточний ще жорсткіший режим цензури в Росії вони легко прогнозовані. За попередніми даними тієї ж ЦВК, очікувано лідирують всюди "єдинороси". 12 із 14 потенційних переможців виборів губернаторів – висунуті цією партією. Ще двоє – самовисуванці, яких підтримала "Єдина Росія". Аналогічно і на виборах до регіональних парламентів – "ЄР" у дамках.

Навіть якщо вибори мали б електоральні сюрпризи, то росіяни про це і не дізнаються. Не дарма голова Центрвиборчкому Елла Памфілова "рекомендувала" регіональним виборчкомам не поспішати, збільшивши термін підрахунку голосів на три дні – до 14 вересня. І це при тому, що явка на виборах була рекордно низькою – близько 25-30%. Тобто часу на підрахунок голосів більш ніж достатньо. Свою ж повільність у ЦВК виправдовують дезою про втручання у вибори країн колективного Заходу.

Це свідчить, очевидно, про крайню ступінь невпевненості режиму. Бо запропонувати виборцю Кремлю просто нема чого. Для росіянина у нього є лише війна з похоронками та подальше погіршення добробуту внаслідок масштабних санкцій та збільшення витрат на власне війну та репресивний апарат.

Чим у принципі могла б скористатися опозиція. Але ні. Вибори були відверто бляклі навіть для російських реалій. Жодної боротьби, свіжих ідей та демонстрації сили потенційних нових осіб у політиці. Так звана російська опозиція, незважаючи на війну і всі негативні її наслідки, була ще більш беззубою та пасивною, ніж зазвичай.

А заклик Олексія Навального користуватися давно скомпрометованим сервісом "Розумне голосування" (на минулих виборах силовики якимось чином заволоділи персональними даними виборців із цієї бази), як і думка, що у виборах потрібно брати участь навсупір режиму, тим самим демонструючи свій протест проти його політики — говорять або про чергову спробу головного "опозиціонера" Росії завуальовано зіграти на користь чинної влади, допомагаючи їй легітимувати вибори шляхом створення ілюзії демократичності, прозорості та політичної конкуренції; або ж про непрохідну наївність м'якотілої опозиції, для якої пік опору – це закидати сніжками поліцію або висловити своє "фе" у бюлетенях на виборах, які, як усім відомо вже давно, будуть сфальсифіковані на користь чинної влади.

Хоч як сильно горіла земля під ногами росіян, вони не визнають публічно, що організовані Путіним вибори – фарс, а тому участь у них – теж фарс. Зміни в Росії, що стала одночасно заручницею та годувальницею путінської агресивної ідеології, без кардинальних дій давно вже неможливі. Однак вони вимагають рішучості, якої у опонентів чинної влади немає у належному обсязі.

І саме війна проти України з перманентними провалами ЗС РФ могла б стати каталізатором цих змін. Особливо якщо врахувати, який подарунок ЗСУ зробили російській опозиції, коли потужно і швидко провели контрнаступ у Харківській області, що став сюрпризом для далекого від військової справи військово-політичного керівництва Росії.

Подарунок – не стільки звільнення українських територій від росіян, скільки повне ігнорування того, що відбувається, самим Путіним, який поки його солдатня спішно відступала, безтурботно відкривав колесо огляду з нагоди Дня Москви.

Інформаційного вакууму в Росії, всупереч старанням агітпропу, немає. Повідомлення про втрату за лічені дні Балаклії, Куп'янська, Ізюма та фактичний відхід росіян з Харківської області в рунет просочилися. І поки Путін відкривав цар-колесо, яке, за чутками, наступного дня вже зламалося, як свого часу цар-дзвін із цар-гарматою, "яструби" та "голуби" активно все це обговорювали в мережі. І, переважно, обговорення це було аж ніяк не компліментарним для Путіна чи Шойгу.

І заява штатного брехуна МО РФ Конашенкова про плановий тактичний "атріцатєльний" наступ російських окупаційних військ (РОВ) лише підлила олії у вогонь.

Провал РОВ на Харківщині загострив полеміку всередині Росії про цілі війни та можливості росармії під керівництвом Путіна та Шойгу. "Голуби" відкрито зловтішалися, "яструби" сходили піною, критикуючи владу, і вимагали ядерних ударів по Україні.

І справді Путін та його весільні генерали опинилися у дуже непростій ситуації. З одного боку, очікувано виграли вибори, з іншого — вторгнення в Україну стало цілковитим провалом. Не йдеться ані про захоплення України, ані навіть про статус-кво. Наразі йдеться вже про те, що Кремль втратить захопленое як у 2022 р., так і у 2014 р.

Водночас, незважаючи на мовчання Путіна і байки Конашенкова, на Червоній площі все ж таки розуміли, що мають якось відреагувати на марш "орди, натасканной на Западє", щоб знизити градус обурення в середовищі найбільш агресивних "яструбів". Щоправда, єдине, що вони змогли придумати – це старий "добрий" удар ракетами "Калібр", більша частина яких була збита над Дніпропетровщиною.

Але значно важливіше, що ціллю вони обрали ТЕЦ — об'єкти цивільної критичної інфраструктури — у результаті частина українських регіонів зазнали серйозних проблем зі світлом.

Удар був демонстрацією безсилої злості та навіть розпачу. І, в принципі, за своєю суттю не є продуманою акцією придушення супротивника.

Причин тому кілька.

По-перше, як раніше попереджали військові експерти, Росія може почати бити по ТЕЦ, щоб залишити українців без світла та тепла з метою спровокувати панічні настрої та хаос, але очікувалися ці удари взимку — для "максимального ефекту". Фальстарт тепер цілком може прискорити передачу Україні систем протиракетної оборони: оскільки з 23 лютого її енергосистема синхронізована з європейською, взимку наслідки російських ударів по нашій інфраструктурі можуть відчути і в ЄС.

По-друге, режим, який болісно прив'язаний до символізму дат, у здоровому глузді та за тверезої пам'яті, навряд чи зважився б на чергову атаку, спрямовану проти цивільних, 11 вересня – у той день, коли більша частина світу вшановує пам'ять жертв терактів 2001 р. Удар по харківській ТЕЦ-5 як символічний клон тарана нью-йоркського ВТЦ виглядає даниною поваги Аль-Каїді.

Тим самим Кремль продемонстрував не лише слабкість, що для Путіна — один із ключових тригерів, а й підтвердив справедливість характеристик нинішньої Росії як терористичної держави.