Путін, Сурков та інші канібали. Як Росія виправдовує свою агресивність

Як повідомив глава військової розвідки України Кирило Буданов, Росія планує напад на січень-лютий, щоб військовий удар був посилений енергетичним колапсом в українському тилу. Загалом усе готове: нитка "Північного Потоку-2", коли буде запущена, не дасть замерзнути ЄС, що, на думку Москви, обмежить його реакції глибоким занепокоєнням. Стрибок цін на газ залишив Кремлю додатковий простір для торгу та підкупу європейців – принаймні тих французьких та німецьких політиків, які давно готові пожертвувати Україною заради вигод дружби з Путіним. Влада в Україні вкрай слабка, ситуацію посилюють шпигунські скандали, між владою та елітами йде холодна війна, у суспільстві наростає напруга. Протести антивакцинаторів та постраждалих від зростання комунальних тарифів, напевно, враховуються при плануванні наступного раунду агресії. Більш сприятливого моменту для нападу навряд чи можна дочекатися.

Росія готова воювати

За словами Буданова, РФ розмістила навколо України понад 92 тисячі військовослужбовців. У планах Москви потужний удар на Сході, з істотним розширенням зони окупації, висадка десантів в Одесі та Маріуполі та вторгнення через білоруський кордон, який ЗС РФ поки що розглядають як другорядний напрямок. Але дивимося на карту – на відстань до Києва.

Аналогічну інформацію поширив і Bloomberg із посиланням на розвідслужби США. Його сценарій включає також удар із окупованого Криму. Як повідомляє Bloomberg, не менше половини з приблизно ста батальйонно-тактичних груп уже зайняли вихідні позиції та готові до війни у зимових умовах. Крім того, у Росії без оголошення про мобілізацію призвали кілька десятків тисяч резервістів, яким відводиться роль окупаційної армії.

У самій Росії патріотичний чад та ненависть до України та Заходу вже доведені до крайніх меж, і це теж змушує Кремль не зволікати, оскільки фанатизм та ненависть схильні видихатися. Режим Лукашенка максимально скомпрометований в очах ЄС, що дозволить Москві не залишити мінському диктатору шансів відсидітися осторонь.

У Зоні ОРДЛО ситуація дуже загострилася. У відповідь на наростаючий тиск московських ордлопроксі, ЗСУ, слідом за "Байрактарами", були змушені вперше застосувати "Джавеліни".

Російська пропаганда цілодобово мовить про неминучу війну, природно, звинувачуючи в усьому Захід та Україну та водночас погрожуючи переростанням локальної війни у глобальну ядерну.

Ситуація посилюється тим, що Кремль, по суті, загнаний у кут. Економічна та демографічна ситуація в Росії близька до катастрофи, і лише чергова військова авантюра, що завершилася успіхом — захопленням та розграбуванням ще однієї частини України, та реакцією ЄС, обмеженою ще більш глибоким занепокоєнням, дасть путінській команді шанс продовжити своє існування на одне, можливо, і два десятиліття. А там, сподіваються у Кремлі, підвернеться нове вікно можливостей.

Як додатковий чинник тиску на ЄС Кремль сподівається використати потік біженців, — уже з України.

НАТО, ЄС та США опрацьовують варіанти стримування та відповіді на агресію, але попередній досвід не вселяє особливого оптимізму. Про силове стримування поки не йдеться, а бравурні повідомлення ЗМІ на перевірку виявляються далекі від істини.

Щодо санкцій, то в короткостроковій перспективі (а бліцкриг передбачає саме швидкоплинність) Кремль санкцій не боїться, оскільки розглядає їх як неминучу ціну своїх амбіцій. І потім, канали обходу та саботування санкцій відпрацьовані. Москва створила достатню кількість тіньових механізмів, здатних забезпечити їй технологічні, сировинні та фінансові зв'язки із Заходом. Є також Китай, здатний закрити істотну частину життєво необхідних РФ технологічних поставок. Таким чином, навіть формальний статус повного ізгоя не завдасть Росії надто серйозних незручностей.

Drang nach Ukraine. Історичні паралелі

Зрозуміло, що майбутня агресія не може обійтися без теоретичних обґрунтувань, які крок за кроком конкретизуються, обґрунтовуючи російське природне право на окупацію України вже відкрито.

Слідом за Лук'яновим і Бордачовим, які написали про неминучість поглинання відродженими імперіями країн, що "виникли насамперед через кризу імперій", і тому позбавлених "власного ресурсу виживання" — зокрема, України — Росією, як "держави, яка не відбулася, і вирішити цю проблему не можуть жодні угоди чи угоди між великими державами", на світ знову виліз наш старий знайомець Владислав Сурков. Взявши поправку щодо минулої, надто абстрактної статті, присвяченої перспективам "безлюдної демократії", Сурков цього разу гранично конкретний.

Треба сказати, що і минула його стаття, "Безлюдна демократія та інші політичні чудеса 2121 року" була б цілком конкретною, наважившись Сурков вже тоді назвати описане ним явище на ім'я: маніпуляцією натовпом, і спертися на Mein Kampf як на працю, що лягла в основу кремлівських політтехнологій. З підходящою цитатою з покійного класика, наприклад, у тому, що " ідеалом сучасного демократичного парламентаризму є зібрання мудреців, а натовп ідейно залежних нулів, керувати якими у певному напрямі буде легше, що обмеженішими є ці людишки " .

Але місяць тому Сурков ще не ризикнув на таку відвертість. Зате зараз, вловивши дух часу і запит моменту, що вже настав у Росії, наважився, і прямо написав у статті під назвою "Куди подівся хаос? Розпакування стабільності", що вийшла, як і минула, в "Актуальних коментарях", що лише "імперські технології" "здатні протистояти хаосу, витісняючи його на периферію, хоча "імперії і перейменовані в наддержави"; що "кримський консенсус — яскравий приклад консолідації суспільства за рахунок хаотизації сусідньої країни" ; що "врегулювання значущих конфліктів по всій земній кулі без російської участі" неможливе, — і оскільки хаос загрожує обрушити світ, а "викиди соціальної ентропії політичними системами великих держав так само, як викиди їх економіками двоокису вуглецю, в принципі можна контролювати", Росія неминуче "отримає свою частку в новому всесвітньому збиранні земель, підтвердивши статус одного з небагатьох глобалізаторів, як бували в епохи Третього Риму або Третього Інтернаціоналу" і "розширюватиметься не тому, що це добре, і не тому, що це погано, а тому що це [соціальна] фізика".

"Протягом століть Російська держава з її суворим і малорухливим політичним інтер'єром зберігалася виключно завдяки невпинному прагненню за власні межі. Вона давно розучилася, а швидше за все, ніколи і не вміла виживати іншими способами. Для Росії постійне розширення не просто одна з ідей, а справжній екзистенціал нашого історичного буття", — пише Сурков. Пряміші асоціації з Третім Рейхом вже навряд чи можливі.

Отже, теорія, яка виправдовує агресію, створена та впроваджується у суспільну свідомість. Пропаганда підготувала росіян до війни з "українським нацизмом", технічна та військова частина підготовки до удару по Україні завершена, а сама Україна перебуває у стані найбільшої вразливості. Але якими є шанси Путіна на успіх – і які наші шанси відбитися від російської агресії?

Ордир

Безперечно, ситуація, в якій перебуває Україна, дуже серйозна. Але наш противник не такий могутній, яким хоче здаватися, намагаючись зламати нашу волю до опору. Зробивши ставку на війну, Росія вклала в її підготовку практично всі ресурси — ще не розкрадені, не розпродані і не виведені на зарубіжні рахунки, — переважно, до речі, західні. Іншими словами, російська агресія фінансується лише за остаточним принципом. А за спиною імперців-завойовників розкривається прірва, від краю якої вони готові тікати, куди очі дивляться.

Наскільки дуже готові? Згідно з вересневим опитуванням, проведеним на замовлення сайту Superjob.ru, у 522 населених пунктах у всіх федеральних округах РФ, 59% росіян негайно поїхали б з Росії, якби у них така можливість. У п'ятірці лідерів країн: США, Канада, Італія, Швейцарія та Німеччина. У Росії хотіли б залишитися лише 41% опитаних. Втім, є і деяке зростання російського патріотизму: у 2010 році охочих залишитися було лише 23%, у 2016 – 40%. Чи можна витлумачити це як "встання з колін" — чи вся справа у відсутності можливості та у приведенні своїх бажань у згоду реаліями? Ось цифри та факти, які допоможуть оцінити ситуацію.

Сьогодні у Росії швидко падають темпи житлового будівництва. Число міст, в яких немає новобудов як явища, досягло 812, у них мешкає 24,2 млн осіб. У списку є міста з населенням, що перевищує 100 тис. осіб, включаючи Мурманськ, Орськ, Братськ, Сизрань, Солікамськ – колись процвітаючий порт та промислові центри. Причин дві: немає землі (це в Росії!) і платоспроможного попиту. А де земля? Розкуплена великими власниками, часто зарубіжними. Самим же росіянам мало що належить. На першому етапі все цінне було приватизоване жменькою бандитів та функціонерів, на другому – розпродано та закладено. Наприклад, Росія – найбільший прихований позичальник Китаю, який лише за 2000-2017 роки позичив їй $125 млрд. Позики були отримані переважно державними нафтогазовими компаніями під ринковий, тобто високий відсоток під заставу майбутніх поставок нафти і газу.

Натомість у Москві оренда житла різко подорожчала: на 20-50% у різних сегментах ринку. Причина теж очевидна: Москва — одне з небагатьох міст Росії, де можна без особливих проблем знайти роботу — щоправда, майже все зароблене доведеться віддати, винаймаючи житло. Як тут не згадати роман Войновича, де комунізм був збудований у межах Москви, яка стала окремою комуністичною республікою (скорочено МОСКОРЕП) і жителі якої благоденствували в порівнянні із Замкадьєм – Першим Кільцем ворожості, харчуючись супом із лободи та вегетаріанськими відбивними з пресованого буряка.

Залежність Росії від імпорту перевищила 75% загального товарного обсягу, включаючи близько 90% автомобілів та запчастин до них, одягу та взуття, а також 86% електроніки. Остання цифра вражає: хтось бачив електроніку російського виробництва? Що входить у ці 14%? Радіолампи?

Глава Росстату Павло Малков минулого тижня оголосив закінченим перепис населення, який і так ніхто не помітив, і повідомив, що в ньому брало участь 99% росіян. Але, за незалежними опитуваннями, понад 75% росіян не брали участь у переписі. Це означає, що Росстат просто переніс у 2021 рік, з деякими правками, дані перепису 2010 року, дописавши цифри, що бракують, шляхом екстраполяції, або взявши їх зі стелі. Виділені для проведення перепису $555 млн банально вкрали, що з РФ звичайна справа. Втім, Кремлю і не треба реальних переписів, оскільки вони б підтвердили оцінки незалежних експертів: жодних 144-149 млн. населення давно вже немає, а є, у кращому разі, 95-98 млн, з яких 17 млн "нові громадяни" з Центральної Азії, 3 млн — китайці, а з решти – половина пенсіонерів. Росія давно вже виробляє лише пропаганду, приховуючи за нею країну, що вимирає, де половина працездатного населення збилася до Москви, в якій ще хоч якось теплиться життя, а половина виживає в умовах, максимально наближених до XVII століття. Тож із мобілізаційним ресурсом, якщо бліцкриг забуксує, у Кремля виникнуть проблеми. Жодної "країни величезної", здатної після пропагандистського накачування "встати на смертний бій", вже немає. Є лише жаркі мрії Суркова про "відроджену Імперію" та заяву патріарха РПЦ ФСБ Кирила про те, що "Росія — лідер вільного світу", оскільки вона "вільна від впливів ззовні". Але як тоді $125 млрд одних лише китайських запозичень і 75% імпорту?

Кирило також заявив, що Росія "розвивається своїм власним шляхом", який "може бути прикладом для інших" — і ось із цим важко не погодитися. Росія справді може стати негативним прикладом розвитку в безнадійний глухий кут.

І, нарешті, як вишенька на торті – новини з "культурної столиці" Росії, Санкт-Петербурга, що останніми роками міцно закріпив за собою прізвисько "Расчленінград", на згадку про ленінградське минуле (область досі Ленінградська), і про любові його мешканців до розчленування трупів. Один із таких, крайніх за часом, але, безумовно, не останніх випадків сплив у річці Смоленка 16 листопада, у вигляді сумки з останками якогось Олександра Генералова, 66 років, у вбивстві та розчленуванні якого підозрюють його сина. Що ж, і така справа в Розчленінграді цілком собі життєва.

Але випадок дводенної давності незвичайний поки що навіть для Розчленінграда. З багажника автомобіля, що потрапив у ДТП, випало тіло 50-річного Аркадія Казиняна, якого вбили його знайомі під час спільної випивки в гаражі. Казінян за кілька днів до цього побив одного з них, 26-річного "новороса" з Луганської області, а той разом з другом убив його, після чого вмовив третього учасника цієї історії допомогти вивезти тіло, щоб закопати за містом.

Сам по собі цей випадок для Пітера рядовий, але друг луганчанина, 23-річний петербуржець Єгор Комаров, виявився ще й канібалом. Вже після його затримання з'ясувалося, що у вересні 2020 року він убив у парку 38-річного перехожого, бажаючи скуштувати людське м'ясо. Відрізавши від тіла кілька шматків, приготував їх удома і з'їв.

Що можна сказати, підсумовуючи ці російські новини? Україні справді загрожує орда, огидна та дика. Вона вивалюється на нас із хворої країни-дірки, населення якої вимирає і втрачає людську подобу. Але ресурси в орди вкрай обмежені, вона розраховує лише на хапок, на переляк та "цап-царап". За рівнем авантюризму це навіть не гітлерівський бліцкриг, а щось набагато безрозсудніше і відморожене. Втім, у запасі у Кремля напевно є і план "Б": капітуляція, видача кількох винуватців, на яких звалять усі, а, швидше за все, їх трупів, і період картинного каяття та "конструктивної співпраці із Заходом — все, як завжди і буває в Росії після чергового провалу, але це вже окрема розмова.

Ми ж, устоявши, і відбивши перший тиск орди, можемо перемогти в цій війні. Наше становище зовсім не безнадійне. Колективний російський патріот-канібал хворий і слабкий, він ледве тримається на ногах. Тут теж напрошується історична паралель: безсила Російська Імперія 1917 року, що вигнила зсередини. Щоправда, на зміну влади, як і тоді, прийдуть нові, ошаленілі більшовики. Але, зробивши вірні висновки з нашої історії, ми здатні повторити шлях Польщі 1920-21 років, котра відстояла свою незалежність у битві з кремлівською ордою сторіччя тому.