Розміну не буде. Кримська декларація США заборонила Трампу торгувати півостровом

25 липня Держдепартамент США опублікував заяву за підписом свого шефа Майка Помпео. Документ, озаглавлений "Кримська декларація", став черговою заявою офіційної позиції Сполучених Штатів у питанні захоплення півострова: Росія потоптала основоположні принципи міжнародного права, анексія незаконна, визнана не буде і окупація повинна бути припинена.

Здавалося б, нічого нового. Як глумливо прокоментував на своїй Фейсбук-сторінці посольства РФ у Вашингтоні, "з деклараціями і заявами по Криму Держдеп виступає щокварталу". Але, тим не менш, це заява заслуговує найпильнішої уваги відразу з кількох причин. Які, до речі, в Москві аж ніяк не викличуть захоплення і з цієї причини вона буде багато і багатослівно грубити (власне, почала відразу. Зокрема, речник російського Мзс Марія Захарова відповіла: "ми Знаємо ціну цим "доленосним декларацій"). Втім, хамство вже давно є візитною карткою російської дипломатичної культури.

Отже, по-перше, варто відзначити, що декларація була опублікована за лічені години до того, як Помпео постав перед сенатським комітетом у закордонних справах, члени якого влаштували йому формений прочухана за те, що не зумів приборкати шефа — президента Дональда Трампа, особливо в ході недавньої зустрічі з Володимиром Путіним у Гельсінкі. Помпео патрона самовіддано захищав, зокрема, заявивши, що адміністрація Трампа зробила більше двохсот санкционных дій стосовно Росії. Це не дуже в'яжеться з іміджем "завербованого" президента.

Хоча, з огляду на триваюче розслідування російського втручання у вибори 2016 р., путінське хвастощі цілком можна називати в числі причин, що роблять Трампа самим антиросійським лідером США з початку століття. Просто тому, що йому доводиться доводити, що у Путіна немає можливостей керувати ним. З іншого боку, як мінімум на російському напрямку американський істеблішмент демонструє таке згуртування рядів, якому навряд чи міг би протистояти і Штірліц. Не кажучи вже про авантюриста, який, якщо і прийняв допомогу Москви, оплачувати послугу безумовно не має наміру. Так от, в цьому контексті Кримська декларація — таке собі "Та невже?!" у відповідь на заяву-визнання Путіна: "Ми вважаємо, що провели референдум в суворій відповідності з міжнародним правом". І взагалі, багато разів повторена мантра "питання приналежності Криму закрито", виявляється, не працює.

По-друге, в тексті Кримської декларації є дуже примітний пасаж: "Як у Декларації Уеллса в 1940 році, Сполучені Штати знову підтверджують свою політику щодо відмови у визнанні претензій Кремля на суверенітет над територією, захопленої силу в порушення міжнародного права".

Згаданий документ за підписом тодішнього в.о. держсекретаря Самнера Уеллса містив офіційне засудження анексії прибалтійських республік і відмова визнавати її. І відмова Москви сприймати відсилання до нього всерйоз свідчить або про неуцтві, або про гру на публіку. Тому що мова йде про одного з священних корів американської дипломатії. Декларація Уеллса була розвитком доктрини Стимсона, яка передбачала відмову Вашингтона визнавати законність анексій і окупацій, що проводяться Німеччиною, Італією і Японією, а згодом і силовий перекроювання кордонів як такої. Ідеї, що містилися в декларації, лягли в основу післявоєнного міжнародного права яким би великим і сильним було ні держава, вона не має права, застосовуючи силу або погрожуючи її застосуванням, відбирати територію іншої держави, яким би маленьким і слабким воно не було.

Тут, до речі, є ще одна актуальна паралель з Кримом: сам Уеллс у розмові з британським послом лордом Галифаксом називав плебісцити в підтримку анексії актуальним нині словом "фейкові". А власне анексія була "не тільки непрощенна з будь моральної точки зору, але також надзвичайно дурна".

Будучи символічним документом, Декларація Уеллса, тим не менш, подвязывалась до президентських указів, які закріплювали недоторканність активів і фінансів балтійських республік, які перебували в рамках американської юрисдикції, виключно за ними і визнавали уряду у вигнанні в якості єдиної законної влади. Країнам Балтії довелося чекати незалежності 51 рік, але весь цей час США підкреслювали тимчасовий характер окупації. І навіть в роки антигерманского альянсу Вашингтон навідріз відмовлявся переглядати цю позицію.

Тепер він робить те ж саме, говорячи: скільки б не тривала окупація Криму, Росія не стане його господинею. Причому не тільки в очах США — як мінімум враховуючи довжину рук американських фіскальних органів і той факт, що долар, на відміну від рубля, має статус світової резервної валюти. Як сказав на слуханнях сам Помпео, "ми разом з союзниками, партнерами і міжнародною спільнотою залишаємося прихильні Україні та її територіальної цілісності. Пом'якшення санкцій, пов'язаних з Кримом, не буде, поки Росія не поверне контроль над Кримським півостровом Україні. Кримська декларація формалізує політику невизнання з боку Сполучених Штатів". І можливість її перегляду не залежить від особистої думки і бажань кого б то не було, хоч би й розташувався в Овальному кабінеті.

Нарешті, по-третє, згадка Декларації Уеллса є, по суті, не чим іншим, як ототожненням путінського і сталінського режимів. Російському суспільству, враховуючи змінений стан його свідомості, це порівняння напевно буде приємно. Ось тільки здорові товариства не міряють велич морями крові.