Путін почекає. Як Сі Цзіньпін робитиме Китай знову великим
В Китаї відбуваються дві події, які матимуть вплив на війну Росії проти України
4 березня в Пекіні розпочався з’їзд Народної політичної узгоджувальної ради (НПКР), дорадчого органу при уряді; а 5 березня – перший після обрання Сі Цзіньпіна на третій п’ятирічний термін з’їзд Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), головного законодавчого органу країни. Сесії триватимуть приблизно два тижні.
Мета конгресів, в яких беруть участь ретельно відібрані особи, — подальше цементування влади Сі Цзіньпіна. У 2018 р. Сі вдалося подолати внутрішній спротив і "зламати" неписане правило двох п’ятирічних термінів. Тоді, п’ять років тому, Сі створив умови для власного довічного перебування на найвищій сходинці влади у КНР. Нині ж фактично завершується процес його канонізації поряд із Ден Сяопіном та самим Мао Цзедуном. Він має остаточно стати центром тяжіння у всій китайській компартії, а отже і в країні. Тобто автократія в Китаї значно посилюється.
З іншого боку, є важливі чинники, які цікаві передусім нам, українцям. Особливо в контексті рішення Пекіну все ж втягнутися у вирішення, чи продовження, повномасштабної війни, що Росія розв’язала проти України.
Економіка, технології, зброя
Перед стартом ВЗНП Сі презентував свою програму постковідного відновлення країни, в якій пріоритетним напрямом є відродження економіки, що зазнала нищівного удару через пандемію і через політику "нульового ковіду" — трирічного локдауну в країні, який боляче вдарив по бізнесу і громадянах. Ці фактори спричинили більш ніж скромне тривідсоткове зростання економіки. Хоча і цей показник багато економістів минулого року вважали завищеним.
Від політики "нульової терпимості до Covid-19" Пекін був вимушений відмовитися, коли в країні спалахнули несподівано для режиму Сі масові акції протесту.
Він відчув загрозу, і уряд КНР почав змінювати підходи з метою заспокоєння громадян, місцевого бізнесу, іноземних інвесторів. Китайцям було обіцяно повернення до нормального життя.
Це і було закріплено у презентованій Сі програмі, де метою визначаються зростання асигнувань на соціалку, освіту і 5-відсоткове зростання економіки. Цей показник не виглядає вельми оптимістичним, оскільки є найнижчим за 30 років. Радше прагматичним. Уряд КНР визнає, що ситуація в країні важка, але пропонує обережний оптимізм з урахуванням реалій – 5% зростання ВВП. Цифра не аби яка висока, але є демонстрацією прагнення уряду створити умови для відновлення бізнесу та повернення інвесторів.
Тиск та ковід
Останній пункт – вкрай важливий для режиму Сі, через відчутний відтік іноземного капіталу. Адже саме популярність офшорінгу з кінця 90-х зумовила масовий захід до Китаю топових світових корпорацій. Якщо взяти окремо США, то американський бізнес з 1980-х до 2014 р. збільшив часту робочої сили за кордоном з 30% до 60%. В переважній більшості випадків вона була саме в Китаї завдяки дешевій робочій силі і стрімкому розвитку відповідної інфраструктури.
Проте пандемія поклала цьому край – постраждали логістичні ланцюжки. Це перший чинник. Другий – демографічний, оскільки знов-таки через перманентний локдаун зменшилась кількість кадрів на підприємствах.
Але існує і третій чинник, лише почасти афілійований з ковідною кризою – це власне посилення автократичних тенденцій у Китаї та його зростаюча агресивність на зовнішньополітичній арені. Іноземний бізнес не бажає ставати жертвою режиму Сі через свою приналежність до тієї чи іншої країни з переліку опонентів чи навіть супротивників Пекіну. Тим більше, що деякі відомі корпорації потрапили під удар Китаю в якості вендетти за рішення урядів країн їх походження: це і шведська Ericsson через заборону устаткування Huawei у цій країні, і японсько-південнокорейські супермаркети Lotte – через розміщення систем ПРО THAAD у Південній Кореї, і звинувачення на адресу автоконцерну Stellantis (Peugeot, Citroën, Chrysler, Opel, Maserati) у недостатній повазі до китайських клієнтів, тощо.
Такий відверто політичний булінг спричинив масштабній вихід бізнесів з КНР до більш "дружніх держав" і, звісно, більш передбачуваних. Новий тренд отримав назву "френдшорінг".
Наприклад, Volvo відкриє перше за 60 років підприємство у Європі — у Словаччині. Проте найбільше виграють все ж інші азійські державі, які можуть запропонувати те, чим колись "взяв" корпорації Китай – порівняно дешевою і достатньо кваліфікованою робочою силою, розвинутою інфраструктурою. Передусім це В’єтнам та Індія. До В’єтнаму вже переїжджають Apple, Samsung або Adidas. А відомий американський виробник іграшок Hasbro виробництво з Китаю переніс одразу і до Індії, і до В’єтнаму.
Згідно ж з опитуванням, що Торгівельна палата ЄС у КНР провела минулого червня, покинути Китай планують 23% західних компаній. Вони, зокрема, розглядають ті ж В’єтнам та Індію, а також Туреччину й Сербію. Віднедавна почали придивлятися і до України.
Російський фактор
Втрата Китаєм економічної і політичної привабливості для іноземного бізнесу призводить також до послаблення його позицій в плані регіонального впливу. І водночас надає шанс іншим гравцям посили власний вплив у регіоні, та й на міжнародній арені. Це і В’єтнам, який має багату історію територіальних суперечок із Китаєм. І знов-таки Індія – давня регіональна супротивниця КНР.
Експорт цих двох країн у 2021-2022 фінансовому році вже істотно збільшився: В’єтнаму на 19% (до $327 млрд), Індії – на 43% (до $418 млрд).
На політичні позиції Китаю мала вплив і його незрозуміла позиція щодо російської війни проти України, яка радше була підтримкою, аніж нейтралітетом.
І що примітно, Індія, яку, правда, теж критикували за надто вже велику зацікавленість в російських енергоресурсах, дозволила собі вдарити по Китаю у цьому питанні. За інформацією Bloomberg, під час саміту міністрів фінансів та очільників центробанків країн "Групи двадцяти" індійська сторона тиснула на Росію та Китай, аби вони в комюніке заходу визнали війну війною. Ті не погодилися, і Індія, як головуюча сторона, оприлюднила власне резюме із відповідними формулюваннями.
Характерно, що і цей випад Індії як свідчення ослаблення впливу Китаю, і загалом вище згадана програма Сі, відбуваються на тлі заяв європейських лідерів про те, що наразі доказів наміру Китаю все ж надати Росії зброю, про який раніше стало відомо Вашингтону, немає. Штати та Європа доволі чітко дали зрозуміти Пекіну, що це рішення матиме наслідки. І, цілком імовірно, що КНР все ж вирішила поставити це питання на паузу, якщо не відмовитися від ідеї.
Тобто внутрішні кризи в Китаї виявилися набагато сильнішими і актуальнішими для Сі в контексті збереження влади за його геополітичні ігри у виснаження США та Європи руками Росії. І все через те, що як глобальна (колись) фабрика Китай потребує західних ринків і західних інвесторів задля досягнення мети у 5% ВВП пістковідного відновлення країни. І, звісно, задля подальшого конкурування із Штатами, але з униканням прямої конфронтації.
Принаймні зараз. Оскільки від місії посунити США Сі не відмовляється. Про це свідчать інші два блоки з програми лідера КНР.
Перший – це акцент на технологіях і на досягненні незалежності у науці. У Пекіні на прикладі Росії ще раз впевнилися у надважливості технології: сучасна техніка і устаткування у меншій кількості ефективніші за застарілі, хай і численні зразки попередніх поколінь. І згідно з дослідженням, що на замовлення Держдепу США провів Австралійський інститут стратегічної політики (ASPI), Китай вже випереджає Штати у 37 з 44 технологій у сферах оборони, космосу, робототехніки, ШІ, квантових технологій, енергетики, тощо. Програмні установки Сі свідчать про те, що рух в цьому напрямку продовжиться.
Момент другий – це збільшення військових витрат. Китайський уряд заклав 7%, а це значне збільшення військового бюджету КНР — до $225 млрд, хоча і все одно він в чотири рази менший за військовий бюджет США.
Якщо ж підсумувати, то ймовірна орієнтація Сі Цзіньпіна на врегулювання внутрішньокитайських проблем – це погані новини для Росії, і непогані для нас. Однак перспектива відкладеного зіткнення США та Китаю не дає приводу для оптимізму. З іншого боку, остаточна поразка Росії позбавить Китай одного з інструментів тиску на США та ЄС, тому, є сенс припустити, що Пекін і надалі підтримуватиме Москву, але як і раніше – політично та через різні тіньові схеми.
