Путін на Валдаї. Що настругав тесляр четвертого розряду
У Сочі із двогодинним запізненням і після скоєння росіянами чергового воєнного злочину – терористичного ракетного удару по мешканцях селища Гроза під Куп’янськом – відбувся виступ президента країни-агресора Владіміра Путіна
З трибуни Валдайського дискусійного клубу він озвучив щось штибу власної "мирної формули" з шести пунктів, що була насичена безглуздими і позбавленими конкретики сентенціями, які лишають Кремлю простір для подальших маніпуляцій. Втім, уся промова і відповіді миршавого диктатора були аналогічно порожніми, сповненими брехні, маніпуляцій і суперечностями.
Отже. Що ж це за шість пунктів, озвучені Путіним:
- Перше. Ми хочемо жити у відкритому, взаємопов'язаному світі, в якому ніхто і ніколи не намагатиметься зводити штучні бар'єри на шляху спілкування людей, їхньої творчої реалізації та процвітання. Повинне бути безбар'єрне середовище – ось чого треба прагнути.
- Друге. Ми хочемо, щоб різноманіття світу не просто зберігалося, а було фундаментом загального розвитку. Нав'язування будь-якій країні чи народу, як їм жити, як почуватися, має бути заборонено. Тільки справжнє культурне та цивілізаційне різноманіття забезпечить благо людей та баланс інтересів.
- Третє. Ми за максимальне представництво. Ніхто не має права та й не може керувати світом за інших або від імені інших. Світ майбутнього – це світ колективних рішень, прийнятих тих рівнях, де вони найефективніші, і тим складом учасників, хто справді здатний зробити значний внесок у врегулювання конкретної проблеми. Не один вирішує за всіх, і не всі навіть вирішують про все, а ті, кого безпосередньо стосується те чи інше питання, домовляються про те, що і як робити.
- Четверте. Ми за загальну безпеку та міцний мир, побудований на повазі всіх інтересів: від великих, великих держав до малих країн. Головне – звільнити міжнародні відносини від блокового підходу, спадщини колоніальної епохи та холодної війни. Ми десятиліттями говоримо про неподільність безпеки, про те, що неможливо забезпечити безпеку одних за рахунок безпеки інших. І справді, гармонія у цій сфері досяжна. Треба просто відкинути гординю, пиха і перестати дивитися на інших як на партнерів другого сорту або як на ізгоїв чи дикунів.
- П'яте. Ми за справедливість для всіх. Епоха експлуатації будь-кого, я вже сказав про це двічі, в минулому. Країни та народи чітко усвідомлюють свої інтереси та можливості та готові покладатися на себе – і це примножує сили. Усім має бути забезпечений доступ до благ сучасного розвитку, і спроби його обмежити для будь-якої країни чи народу мають розглядатися як акт агресії саме так.
- Шосте. Ми за рівноправність, за різницю потенціалів різних країн. Це є абсолютно об'єктивний фактор. Але не менш об'єктивно і те, що більше ніхто не готовий підкорятися, ставити свої інтереси та потреби в залежність від будь-кого, і насамперед від багатших і сильніших. Це не просто природний стан міжнародної спільноти, це квінтесенція всього історичного досвіду людства.
Всі ці шість пункти мають під собою одне підґрунтя – протиставлення Путіним себе і Росії колективному Заходу загалом і окремо Сполученим Штатам. Останні він хіба, як іранські аятоли, "сатаною" не називав.
Примітно, що Путін поводився під час виступу як ображений хлопчисько. Ображений на весь світ. Ну, майже на весь світ. На весь ображатися не можна, адже автаркія в Росії неможлива. Тому, власне, він зосередився на Штатах і Європі, які мовляв з часів Другої світової і холодної війн домінували у всьому світі і диктували всім правила гри. І яких, заявляє Путін, це нічого не навчило, адже вони розв’язали війну проти Росії руками українців.
Цікаво й те, що маленький президент "найбільшої за територією країни" більше фактично не ставить Росію на інший геополітичний полюс. Тобто він не позиціонує РФ як рівносильну, зокрема, економічно країнам Заходу. Ні, в новій парадигмі Росія – це жертва зазіхань США та Європи.
А все чому? А все тому, що вони, себто Захід, свою могутність забезпечили століттями колонізаторської політики. Тобто грабували, грабують і прагнуть грабувати інших й надалі. І це вже з боку Путіна був реверанс перед країнами Глобального Півдня, представники деяких були присутні на цьому сеансі заряджання пропагандистської водички.
Він навмисне ставить Росію на одну сходинку з колишніми колоніями та країнами, що розвиваються, прагнучі залучити Глобальний Південь на свій бік. Принаймні хоча б частину країн. І тому намагається продати їм Росію як якийсь альтернативний шлях навсупір Заходу. Мовляв: "Вони теж хочуть нас загарбати і підкорити, але ми сильні і здатні дати відсіч".
До речі, в якості аргументу на користь тези про силу Росії, окрім путінських казок про зміцнення економіки (в той час як Європа бідує, бо США на ній заробляють зараз), рекордно низький рівень безробіття (звісно: скільки вже росіян було утилізовано в Україні) чи нові ринки для російських енергоносіїв, Путін знов кволо помахав ядерною пуцькою, коли визнав, що днями було проведено випробування російської вундервафлі "Бурєвєстнік" (крилатої ракети з ядерною силовою установкою, концепція якої ровесниця Карибської кризи). Хоча ще два дні тому Кремль це заперечував.
А ще одним підсиленням сигналу Заходу у вигляді цих випробувань, довкола яких дуже своєчасно гайпонула Маргаріта Сімоньян, є де-факто обіцянка Путіна відкликати ратифікацію Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань.
Все це сукупно, на його думку, мало б переконати Глобальний Південь в життєздатності пропонованої ним нової моделі "світоустрою", що по суті не має чітких меж чи правил, а лише абстрактний напрямок і мету. А правил вона не має, тому що Путін – противник існуючих міжнародних правил. Він їх не визнає і все намагається дізнатися у всіх, хто його слухає, хто ж ці правила вигадав і нав’язав усьому світу. І одразу ж натякає на "Вашингтонський обком". І це знов-таки ще один реверанс перед Глобальним Півднем.
Втім, кумедно, але виявилося, що насправді Путіну достеменно відомо, як саме сформувалася діюча система міжнародних правил і законів. Вже відповідаючи на питання з зали, він згадав про Устав ООН і прямо заявив, що той є базою для всієї цієї глобальної системи. Мало того, він ще й виступив проти якихось глобальних змін у паралізованій ООН, а тим більше проти відмови від Уставу ООН…Ну бо, інших правил і немає. Тож маємо черговий епізод шизофренії Путіна, який в одній ситуації фактично закликає Глобальний Південь разом з Росією зруйнувати поточний світоустрій (бо Захід взагалі неадекватний) і кляне нав’язані кимось правила; а в іншій, коли вже йдеться про гіпотетичний ризик втрати впливу на міжнародний майданчик – ООН (пункт третій його "мирної формули), він перетворюється на захисника існуючих правил, попри численні їх порушення Росією.
Аналогічно і з його ставленням до України. З одного боку, відповідаючи на питання про вторгнення СРСР до Угорщини у 1956 р., він каже наступне: "Я глибоко переконаний, що немає жодного сенсу за допомогою військ придушувати внутрішні тенденції у тій чи іншій країні, у народі, у досягненні тих цілей, які він вважає собі пріоритетними".
З іншого боку, це його глибоке переконання не поширюється на Україну, та й на інші держави, які Росія вважає своєю зоною впливу.
Погрожуючи Заходу, він вимагає, аби той не втручався у справи Кремля, в тому числі не переймався через агресію РФ щодо сусідніх держав, зокрема України.
Проте знов-таки, аби погрожувати і вимагати чогось від США і Європи, однієї ядерної зброї точно недостатньо. Саме тому весь валдайський балаган, як і низка інших дипломатичних маневрів Кремля за останні роки (і найбільш активно – з 2022 р.), було влаштовано задля пошуку інших маргіналів, які б погодилися взяти участь у створенні, разом з Росією, багатополярного світу. І для цього у Путіна є ще одна "замануха" — множинність цивілізацій.
При цьому задля виправдання майбутніх втручань у справи інших "цивілізацій" (і знов протиріччя) він прямо заявив, що цивілізація – це не територія. Тобто Росія має кордони, а от унікальна "Російська цивілізація" кордонів не має; рускій мір кордонів не має, бо "наші люди" є по всьому світу. Тому Росія і полізла на Донбас у 2014 р., щоб захищати "традиції, культуру і свої людей".
Але й це ще не все. Адже заглибившись у цивілізаційну філософію російський автократ або навмисно, або через власне невігластво змішав в один абсурдно суперечливий коктейль історико-культурологічне тлумачення терміну "цивілізація" і термін "цивілізація" як протиставлення варварству і дикунству.
І коли модератор поцікавився у Путіна, чи є війна проти України цивілізаційним конфліктом, Путін так і не дав прямої відповіді. Не дав, адже тоді довелося б визнати, що й Україна – теж унікальна цивілізація, втручатися у справи якої, за твердженнями ж Путіна, — зась. Та й все це його філософське цивілізаційне попурі просто тоді посипалося б.
Попурі, яке йому конче потрібно продати по-перше Глобальному Півдню як якусь утопію; а по-друге Заходу – як пропозицію миру, що не містить жодної конкретики.
Якщо ж підсумувати, то маємо "тесляра четвертого розряду" (як він похвалився гостю з Японії), який шарахнув собі по пальцях молотком раз, другий, третій, в звинуватив в усьому сусідів – близьких і тих, хто взагалі живе в іншому, більш благополучному районі; і пропонує не дивитися на свої посинілі пальці, бо ними він таким чином, виявляється, будує світле майбутнє для всіх цивілізацій.