Біженці-депутати. Чому Європарламент позбавив імунітету вождя каталонських сепаратистів

Трійця бунтівних каталонських лідерів — ексглава Женералітету Карлес Пучдемон, колишні міністри охорони здоров'я Ентоні Комін і освіти Клара Понсаті — з легкої руки колег в Європейському парламенті втратили недоторканність.

Рішення, прийняті щодо Пучдемона, Коміна і Понсаті за запитами Верховного суду Іспанії, підтримали 400 законодавців, 248 виступили проти і ще 45 утрималися.

Імунітет депутата Європарламенту, куди їх обрали в 2019 р. від сепаратистського політичного альянсу Junts pel Sí ("Разом за "Так"), був своєрідною парасолькою, за якою вони ховалися від іспанської Феміди, що мала на них зуб через референдум про незалежність Каталонії, проведений в 2017 р.

З незалежністю у каталонських сепаратистів, що діяли під егідою Пучдемона, як відомо, не зрослося. Дехто з верхівки отримали солідні терміни, а сам Пучдемон і його міністри встигли втекти з країни.

Пучдемон осів у Бельгії, як і Комін. А Клара Понсаті поновилася на посаді професора в шотландському Університеті Сент-Ендрюса наприкінці 2017 р. і вже в 2018-му перебралася до Шотландії, де, нагадаємо, теж досить сильні сепаратистські настрої. Перемога на виборах дозволила їй возз'єднатися з друзями по невдалому "путчу" в Брюсселі під прикриттям мандата.

Тепер у них відібрали недоторканність. Що важливо: комітет ЄП з правових питань у своїх висновках щодо запитів іспанського суду зазначив, що не виявив ознак можливого збитку для політичної діяльності всіх трьох каталонців, оскільки, власне, запити стосуються подій 2017 р., тобто вони подані не з метою перешкодити їх роботі в Європарламенті.

Чи означає це, що Пучдемону, Понсаті і Коміну все-таки доведеться відповісти перед центральною владою Іспанії?

Ні.

Принаймні не відразу. По-перше, це далеко не перша спроба Мадрида висмикнути політиків з Бельгії або Шотландії. Ще в 2018 р. Верховний суд видав міжнародний ордер на арешт Пучдемона. Ексглава Женералітету був затриманий в Німеччині, однак Вищий земельний суд в Шлезвігу погодився на екстрадицію Пучдемона, якщо тільки його судитимуть за розтрату держкоштів, а не за підбурювання до заколоту. Мадрид умову визнав неприйнятною і відкликав ордер. Новий був виданий у жовтні 2019 р., і знову невдача — Пучдемон стає євродепутатом.

Аналогічним чином врятувалася і Клара Понсаті, яка навіть добровільно здалася шотландській поліції і чекала рішення суду щодо екстрадиції, а точніше, безпосередньо виходу Британії з ЄС і отримання місця в Європарламенті.

Повернення на батьківщину

На руку каталонцям з "чорного списку" Іспанії і прецедент з ексміністром культури автономії Луїсом Пуїгом, якого не було екстрадовано з Бельгії навіть з урахуванням того, що у нього немає мандата європейського парламентарія.

Місцевий суд просто постановив, що Верховний суд Іспанії не є компетентним органом для подачі запитів про екстрадицію.

Маючи бекграунд у вигляді незговірливості європейських судів, Пучдемон і його соратники, зрозуміло, будуть опиратися всіма силами.

Він уже почав це робити, розуміючи і приймаючи заздалегідь майбутнє рішення Європарламенту. Результати голосування йому були відомі до голосування, оскільки Пучдемон, за даними іспанської преси, листувався з багатьма європарламентарями.

Тому він активізувався і в медійному просторі. Як пише El Pais, за кілька днів він дав уже 18 інтерв'ю ЗМІ з декількох країн.

До того ж його адвокати відразу заявили, що подаватимуть апеляції на можливі рішення про екстрадицію, а також, за словами самого Пучдемона, будуть шукати справедливості в Суді ЄС в Люксембурзі.

Загалом, процес може затягнутися на місяці і навіть роки. Тому колишній президент Женералітету Каталонії може ще довго у відносному комфорті жити в Брюсселі.

І в разі потреби, якщо раптом бельгійські суди все ж таки приймуть доводи Мадрида, змінити місце проживання — втекти до країн, у яких немає договорів про екстрадицію з Іспанією. Або ж до країн, які їх успішно ігнорують. Ну, наприклад, до Росії, яка демонструє непідробний інтерес до каталонського сепаратизму.

Водночас для Мадрида горезвісне рішення Європарламенту — це більшою мірою все-таки проблема, ніж досягнення. Проблема нагальна, вона є тут і зараз, а успіх в питанні екстрадиції Пучдемона і Ко примарний.

Чому?

З одного боку, може здатися, що вся ця історія є спробою купірувати триваючу ескалацію політичної кризи в Каталонії, приводом для якої послужили, по-перше, перемога прихильників незалежності на лютневих виборах до парламенту автономії; по-друге, масові акції протесту з погромами і сутичками у зв'язку з вироком для репера і фаната ЛДНР Пабло Хаселя за образу корони і вихваляння тероризму.

Однак Карлес Пучдемон, хоч і присутній в інформаційному і політичному полі Іспанії, фізично на батьківщині відсутній. Пальму першості після його втечі підхопили інші політики з числа сепаратистів. Той же Кім Торра, який змінив Пучдемона на посаді президента Женералітету, але також втратив посаду через свою діяльність, спрямовану на підрив суверенітету й територіальної цілісності Іспанії.

Парламентські вибори показали, що ідея незалежності замкнута не на Пучдемона. Вона самодостатня, і її з легкістю використовують інші фігури, які навіть можуть представляти абсолютно різні за ідеологією політсили.

Коаліцію намагаються сформувати три партії: "Ліві республіканці Каталонії" (ERC, 33 мандати), "Разом за "Так" (32 мандати) і "Кандидатура національної єдності".

Усі вони виступають за незалежність Каталонії. Вони партнери і союзники, однак погляди на те, як цього добиватися, у них різняться. І якщо "Разом за "Так", які поступилися в популярності ERC, готові навіть до неправових методів, то ліві хочуть все зробити, дотримуючись закону.

Тому коаліція може вийти далеко не така міцна, як їм хотілося б. І легальний механізм виходу зі складу Іспанії в рамках правового поля їм створити поки що не вдалося. Тому якщо ERC раптом не радикалізується, то всі розмови про незалежність залишаться розмовами.

І ось тут може потужно зіграти карта Пучдемона — забутого лідера Каталонії. Тому що якщо після зняття недоторканності його затримають, то він цієї ж миті знову стане іконою каталонського сепаратизму. І не без допомоги іноземних гравців, у цьому кровно зацікавлених. Так, російські пропагандисти вже топчуться по темі каталонських втікачів, називаючи всіх трьох — Пучдемона, Кімона і Понсаті — жертвами переслідувань.