Бронепотяг Путіна. Як Росія повертається до п’ятирічок

Війна з Україною дедалі більше йде "не так", а санкційний тиск придушує російську економіку попри регулярні бравурні заяви пропагандистів. Санкції настільки не діють, що російське керівництво змушене шукати шляхів її мобілізації та підвищення ефективності в умовах ізоляції, що посилюється.

По-перше, легальні джерела технологій і компонентів для російської оборонки заблоковано, і вона дедалі більше залежить від імпорту побутової електроніки, яка не підлягає ембарго, але може бути використана в озброєннях. Однак ні це, ні "паралельний імпорт" не можуть забезпечити зростання темпів випуску техніки та боєприпасів — російській оборонці дедалі важче компенсовувати втрати, тож про збільшення виробництва просто не йдеться. Навіть із допомогою Ірану чи сервісу Алі-Експрес.

Тут можна навести висновки Міністерства оборони Великобританії, яке у щоденному звіті від 15 лютого констатувало: в Росії виробництво зброї та устаткування сьогодні не відповідає потребам режиму у веденні війни проти України.

Російське керівництво цього, в принципі, й не дуже приховує. Так, британське відомство наводить слова урядовця з незрозумілим статусом і повноваженнями, Дмитра Мєдвєдєва, сказані 9 лютого під час відвідин Омського заводу транспортного машинобудування. Він закликав збільшити виробництво танків, половину з яких, а саме Т-72Б3 і Т-72Б3М, за оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень (ISIS), вже було знищено українськими Силами оборони.

Проте варто зазначити, що колишній весільний президент Росії лише підсилював медійно невдоволення і думку власне Путіна, який вже неодноразово раніше теж вимагав від ОПК більшої ефективності.

По-друге, санкції, передусім ті, що стосуються нафтогазового ринку РФ, позбавили режим левової частки доходів, які йшли на фінансування війни. Тому російські урядовці вимушені шукати шляхи забезпечення реалізації імперських амбіцій за рахунок більшого залучення бізнесу.

Проте це разова "акція щедрості", яка не виправить поточну ситуацію в економіці і, зокрема, в ОПК. Тому уряд РФ зосереджується на остаточному переведенні економіки на воєнні рейки. Звісно, це складний виклик для неповороткої системи управління терористичної держави. І не маючи ані ресурсів, ані прагнення реформуватись, вона дедалі більше занурюється у реконструкцію перевірених часом практик. Зокрема, до планової економіки. Йдеться, серед іншого, про можливість відновлення радянських практик керування економічними процесами та системного демонтажу елементів ринкової економіки.

За інформацією російської газети "Ведомости", яка посилається на джерела в уряді, зараз розробляється система "цифрового держплану" для ключових галузей шляхом об’єднання всіх наявних інформаційних систем Мінцифри, Мінпромторгу, Федеральної податкової служби, Федеральної митної служби, Казначейства.

Розробники сподіваються, що таке цифрове об’єднання сервісів та баз дозволить керувати економікою онлайн. Цей пілотний проект розглядається як відправна точка для повернення до п’ятирічних планів, якщо все працюватиме, як слід. А за допомогою п’ятирічок режим сподівається, передусім, перезапустити військово-промисловий комплекс.

Варто зазначити, що цей сценарій в Москві почали розглядати ще минулого року, після розгрому російських військ на півночі України і впровадження ЄС та США неочікувано болісних для Кремля санкцій. І хоча про це вже в травні як про опцію говорив помічник заступника голови адміністрації Путіна Анатолій Яновський, у листопаді про розгляд цієї моделі заявляв перший заступник міністра промисловості та торгівлі Василь Осьмаков.

Та як казав Леонід Кучма, (хто не пам’ятає, то ці слова стали мемом вже зараз): "Це ж було вже".

І цей мем є актуальним як щодо відповідних ініціатив російського керівництва, так і узагальнено – щодо досвіду такого планування ще за часів Радянського союзу.

Адже насправді варіант з п’ятирічками Росія почала розглядати ще у 2014 р., в ході першого вторгнення на територію України. Зокрема, влітку 2014 р. газета "Ізвестия", теж із посиланням на високопосадовця в уряді, писала про намір перейти на планування економічного і соціального розвитку на п'ять років. З тією, щоправда, різницею, що тоді економіка РФ базувалася на нафтогазових прибутках, і це п’ятирічне стратегічне планування передбачалося до впровадження саме в цій галузі.

Зараз ідея втратила сенс у зв'язку із катастрофічним падінням нафтогазових доходів унаслідок санкцій. Тому і актуалізувалася тема п’ятирічок, тобто повноцінного косплею радянських практик керування економікою. Причому з акцентом саме на ВПК. Відтак нинішня кремлівська версія "Назад до майбутнього" зберігає принципову рису радянської: пріоритет військової промисловості над рештою галузей, що, вочевидь, поверне такі радощі розвинутого соціалізму, як черги, дефіцит, дрібний блат та масштабна корупція як стратегія радше виживання, аніж наживи. Реконструкція радянської величі стане повною.

Загалом у СРСР було 13 планових п’ятирічок, під реалізацію яких було створено окремий орган – Держплан СРСР під керівництвом Компартії, який автори поточного проекту теж мають на меті відтворити.

Радянська пропаганда презентувала "п’ятирічки", перша з яких була офіційно візована у 1928 р., як тотальну відбудову СРСР – тисячі підприємств, розвиток галузей і добробуту "громадян".

Подекуди про дострокове виконання "держплану" режим звітував ще до завершення п’ятирічного терміну. З багатьох причин. Але об’єднувала їх сама сутність тоталітарного режиму СРСР – розхлябаність як у виконанні плану, так і викривлення реальної інформації через страх надати верхівці невтішні дані.

І, так, реальна доцільність будівництва заводів та інших підприємств, почасти, поступалась доцільності політичній та ідеологічний. Передусім, йдеться про акцент на відбудові та розвитку східних регіонів СРСР. Прикладом може слугувати мета першої п’ятирічки, коли Москва вирішила коштом УРСР збудувати Урало-Кузнецький комбінат, тоді як УРСР прагнула зосередитися на розвитку власної промисловості. Проте "Центр" аргументи Києва відкинув і наполіг на своєму.

Якщо провести аналогію між СРСР та РФ, то в складі останньої досі є низка "нетитульних" республік. Або, якщо простіше, — провінція. І ця провінція аналогічно повністю керується інтересами і працює саме на "Центр", себто на Москву. Особливо зараз, в умовах браку коштів на війну, яку вже дали вказівку регіонам фінансувати з власних бюджетів.

І ще один момент: повернення п’ятирічок лише посилить залежність регіонів від федерального центру, який повністю замкне на себе фінансові потоки. Звісно ж, все це буде старанно замовчуватися. Підконтрольний Кремлю медіаресурс, як і за СРСР, буде звітувати про грандіозні успіхи і ігнорувати невиконання п’ятирічок в тих чи інших галузях. Як це було у Радянському союзі, і про що дуже докладно ще у 2013 р. писав Ігор Сондюков у газеті "День", коли нагору йшли спотворені цифри, що мали свідчити про виконання і перевиконання "Держплану", подекуди, дострокове. Але, по-перше, про це заявляли, орієнтуючись лише на деякі з галузей. А по-друге, потім чомусь виявлялось, що чавуну під час першої "п’ятирічки" виплавили майже втричі менше, аніж було заплановано; тракторів випущено 50,8 тис. замість 170 тис., автомобілів – майже 24 тис. замість 200 тис. тощо.

Мілітаризація економіки дозволила СРСР стати світовим лідером із випуску озброєнь. Та кількість, як продемонструвала і Друга світова, і наступні війни, не є синонімом якості. До того ж, на відміну від Другої світової, Москва не має ані підтримки Заходу, ані доступу до його технологій та ресурсів. Тому перебудова економіки не виправить ситуацію для Кремля.

З іншого боку, вже очевидно, що реставрація тоталітарного режиму відбулася в повному обсязі. Сталінізм 2.0 — оцифрований, але такий же людожерський — побудовано. П’ятирічки повертаються. Агресивне протистояння із Заходом – галочка. Глобальна ізоляція – галочка. Чистки та утилізації – подвійна галочка. Елементи ГУЛАГу — зокрема, залучення зеків до роботи на військових підприємствах, — теж успішно впроваджено. Плюс, тотальне стеження: задля захисту режиму Путіна запустили глобальну систему моніторингу соцмереж та інших веб-ресурсів "Окулус" вартістю 57 млн рублів. І довершив образ "нової" країни особисто Путін, адаптувавши досвід найуспішніших серед фанатів сталінізму — північнокорейських товаришів Кімів. Зокрема, пересівши з літаків на броньований потяг, який курсує спеціально збудованою секретною донедавна залізничною мережею до путінських резиденцій. Іронічно, але перший свій спеціальний вагон для свого бронепотяга Кім Ір Сен отримав у подарунок від Сталіна. Нині коло замкнулось.