Чорна тиждень в ПАРЄ. Знімуть санкції з Росії до виборів Путіна
Як і прогнозувала ДС, нинішня осіння сесія Парламентської асамблеї Ради Європи стала для України однією з найбільш важких. Важче української делегації було, напевно, тільки в кінці 1990-х, коли доводилося відбиватися від звинувачень у недотриманні зобов'язання скасувати смертну кару на тлі процесу над одним з найбільш кривавих маніяків в історії людства - Анатолієм Онопрієнко.
Однак немає лиха без добра. Якщо б з перших днів сесії ПАРЄ проросійські сили в ній не привернули до себе уваги, ще невідомо, як вела б себе українська делегація: активно боролася б з спробами зняти політичні санкції з країни-агресора або тріумфально святкувала відставку попереднього президента організації Педро Аграмунта, до якої доклала чимало зусиль. Але піднятий главою нашої делегації Володимиром Ар'євим скандал навколо спроб генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда повернути в зал засідань російських депутатів змусив українських представників мобілізуватися.
Напевно, вже не настільки важливо, якими аргументами Він намагався переконати делегатів пом'якшити позицію щодо РФ. Їх, по суті, було два. Фінансовий - то є загроза самому існуванню ПАРЄ без російських грошей. І політико-правовий, тобто необхідність допуску росіян до виборів керівництва організації та суддів Європейського суду з прав людини. Керівники російського парламенту, до речі, висловлювали обидві загрози: і внески не платити і ЄСПЛ, обраний без їх участі, ігнорувати (ніби вони раніше сильно до нього прислухалися).
Ще одним передвісником неприємностей став чеський президент Мілош Земан. Який наважився вголос сказати про те, що досі вважалося непристойним для міжнародної трибуни такого рівня: запропонував Україні погодитися на викуп Росією Криму.
Затьмарити цей фон "шестиязычное", як гордо відзначали зациклившиеся на формі оглядачі, виступ Петра Порошенка, так само як і відкриття меморіальної зірки Небесної Сотні (подія, може, й знакова для внутрішньої аудиторії, але мало що дає Україні у вирішенні реальних завдань на зовнішній арені), навряд чи могли. Тим більше, що на підході був і розбір нового освітнього закону (навіть якби він був ідеальний, саме його потрапляння до порядку дня - вже негативний піар). Загалом, тон був заданий.
Незважаючи на запізнілу мобілізацію української делегації, домогтися своїх цілей вона не зуміла. 11 жовтня було прийнято постанову, що передбачає "гармонізацію" роботи делегацій в статутних органах Ради Європи, Парламентської асамблеї та Комітету міністрів (КМРЄ). Головною загрозою цієї постанови є можливість повернення російських делегатів до роботи в ПАРЄ, так як від роботи в КМРЄ їх не усували (КМРЄ з часів диктатури "чорних полковників" у Греції в 60-70-х роках взагалі нікого із свого складу не відстороняв від роботи). Спроби української делегації внести поправки, що виключають таку "гармонізацію", підтримані не були. Обмеженим успіхом стало прийняття з її подачі поправки, згідно з якою залучення до спільної роботи в Асамблеї має базуватися на обов'язках і виконання резолюцій. Теоретично це може значно знизити шанси РФ на повернення до повноцінної роботи в Раді Європи, оскільки Москва досі всі резолюції ігнорувала.
Але це, на жаль, не гарантує провалу спроби бюрократичними "гачками" повернути до роботи в ПАРЄ одного з головних порушників прав людини на планеті (саме їх захист є головною функцією організації, і прикрість ситуації посилюється ще й тим, що постанову було прийнято через кілька годин після того, як Президент України у своєму виступі навів численні приклади переслідування громадян нашої країни на окупованих територіях і в самій Росії).
Для пораженських настроїв, ще, мабуть, рано - активна робота українських та проукраїнських сил в ПАРЄ (особливо робота, спрямована на збільшення чисельності останніх) цілком може припинити спроби "корисних ідіотів" повернути росіян в сесійний зал.
Правда, для цього і української делегації, і Верховної Ради в цілому (та й іншим гілкам влади) необхідно усвідомлення того факту, що МЗС, який через своє представництво в ПАРЄ доклав усіх можливих зусиль, щоб уникнути такої ситуації, повинен не просто обслуговувати політику двох будівель на Грушевського і одного на Банковій, але і повноцінно брати участь у її формуванні. Причому мова йде не тільки про зовнішню політику, як це стає зрозумілим на прикладі резолюції ПАРЄ по нашому освітньому закону (про це нижче). Іншими словами, нинішнє нині стан - хороший привід перестати покладати на дипломатію виключно інструментальні функції (забезпечення візитів, виправдання дурниць і пояснення постфактум). Ця четвертьвековая традиція зіпсувала реноме України не менше, ніж корупційні скандали. Так що хоча б тепер пора включити МЗС в ланцюжок генерації смислів і прийняття рішень.
Нинішня ситуація повинна стимулювати Київ зробити серйозну роботу над помилками, в першу чергу в синхронізації законодавчих ініціатив ВР, які іноді нагадують про наближення чергових виборів, і зовнішньополітичної доцільності. З урахуванням ще й того, що без західної допомоги нам досить важко протистояти агресору на сході. А також з урахуванням того, що дипломатія коштує грошей, і нам необхідно не тільки посилювати роль зовнішньополітичного відомства, але і розширювати його можливості. Тільки з урахуванням цих факторів і з терміновим їх "взяттям в роботу" вже позначене спікером Ради Федерації РФ Валентиною Матвієнко початок роботи з Парламентською асамблеєю РЄ над "поверненням" стане такою ж спрямованої на внутрішнього споживача жартом, як і репортаж телебачення КНДР про перемогу північнокорейської збірної на чемпіонаті світу з футболу в 2014 р.
Робота по виправленню ситуації повинна поширюватися не тільки на Парламентську асамблею, але і на інші органи Ради Європи (і, звичайно ж, інших міжнародних організацій). В першу чергу в нинішніх обставинах - на Венеціанської комісії (ВК). Саме від її вердикту буде залежати не тільки доля нового українського освітнього закону, але й імідж країни та її позиції в ПАРЄ в цілому. І зараз ситуація виглядає досить загрозливою. Адже у своїй резолюції від 12 жовтня з приводу цього закону ПАРЄ висловила стурбованість їм, "жаль з приводу того, що не відбувалося обговорення статті 7 закону з представниками національних меншин" (хоча українська делегація намагалася довести протилежне) і навіть рекомендацію "переглянути питання мов меншин в освіті". Це сталося через переконання делегатів ПАРЄ в тому, що "новий закон приводить до значного скорочення прав раніше визнаних національних меншин щодо їх власної мови в освіті".
Ще більш загрозливим виглядає те, що за резолюцію з рішучою і детально аргументованою критикою закону про освіту в ПАРЄ проголосувала не просто більшість у 82 мандата. Ці 82 людини представляють всі п'ять політичних груп і 33 держави - члена Ради Європи. Серед них - депутати парламентів Британії, Німеччини, Польщі, Франції і навіть всіх країн Балтії. Проти був лише "патріотична" частина нашої делегації і один англієць. Що яскраво продемонструвало не тільки відсутність в Україні грамотної роботи з меншинами і сусідами (за винятком хіба що Болгарії, чия не засуджує освітній закон позиція стала єдиною віддушиною), але і внутрішнього консенсусу. Внаслідок чого намітилася деяка симетрія в резолюціях щодо РФ і по Україні, загрозлива нашій країні ще не ізоляцією, але вже цілком видимої втратою підтримки. Не в останню чергу ця втрата обумовлена недостатньою опрацюванням і очевидною слабкістю аргументації, яку Україна використала в підтримку мовних нововведень. Зрештою, представники нацменшин поголовно не зобов'язані ні вступати в українські вузи, ні ставати українськими чиновниками, і кількість тих з них, хто заради цього здатен скласти іспит з української мови, в масштабах діаспор далеко не критично. Подібні доводи швидше покликані замаскувати страх перед нелояльністю меншин, але насправді лише роблять його помітніше.
І якщо Венеціанська комісія дасть висновки, схожі на висновки ПАРЄ (а таке цілком можливо), на Україну ляже "клеймо" гнобителя національних меншин, що відразу буде використано. Причому не тільки нинішнім головним борцем проти української реформи освіти - угорським урядом, якому навіть вигідна слабка інтеграція закарпатських угорців в українське суспільство. Але і Кремлем, якому дуже хочеться отримати осуд України консультативним органом Ради Європи в грудні (саме на нього призначено засідання ВК). Тобто напередодні можливого прийняття рішення про повернення російської делегації в структурний орган - Парламентську асамблею. А це, нагадаємо, може трапитися в січні і послужити прикладом виходу Росії з міжнародної ізоляції напередодні березневих президентських виборів.
Так що в України мало часу і багато роботи по виправленню ситуації, що виникла із-за неуваги до того, що разом з перемогами на виборах партій Макрона і Меркель у парламентах їх (а також багатьох інших європейських) країн збільшилося представництво популістських і симпатизують російським інтересам партій. Що веде за собою і збільшення представленості путінських "корисних ідіотів" в самих різних органах Ради Європи та Євросоюзу.
Вони цілком можуть використовувати зазначену багатьма (у тому числі і українськими) експертами помилку - спрямування освітнього закону на експертизу у Венеціанську комісію не до, а після його прийняття. Тим більше що цей докір також присутня в резолюції ПАРЄ, що ще раз засвідчило ігнорування керівництвом України принципу, який повинен в першу чергу враховуватися в обставинах гібридної війни з Росією. А саме - оцінки того, як той чи інший крок (як зовнішньо-, так і внутрішньополітичний) може бути обернутий на шкоду Україні. Щоб не намагатися потім судорожно шукати виправдання вчиненим помилкам і тим більше не кричати на адресу сусідів "сам дурень", як це відбувається в ситуації з висуненням їм звинувачень у недотриманні прав україномовного меншини або в роздачі паспортів.
