Хаос і можливості. Хто і як використовує протести у Казахстані

Майже через 10 років у казахстанському Жанаозені знову спалахнули протести, які перекинулися на всю країну. І знову камінь спотикання – нафтогазова галузь. Якщо у грудні 2011 р. нафтовики вимагали справедливого підвищення зарплати, то з 2 січня 2022 р. каталізатором протестів стало рішення влади скасувати держрегулювання цін на скраплений газ. Що одразу спровокувало дворазове його подорожчання – з 60 до 120 тенге.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв не тягнув кота за хвіст. Мабуть, врахував досвід Білорусі та спробував збити полум'я протестної активності. Тому до демонстрантів почали виходити представники влади на місцях, а в ніч на 5 січня у відставку пішов прем'єр Аскар Мамін, а разом з ним, згідно з конституцією, і весь уряд.

Токаєв усі шишки скинув на прем'єра, міністра енергетики та дві компанії — "Қазмұнайгаз" і "Қазақгаз". Мовляв, не врахували, не подумали, що скасування держрегулювання призведе до стрімкого стрибка ціни на скраплений газ.

Президент поклав "особливу провину за допущення протестної ситуації" у зв'язку із підвищенням цін на скраплений газ на уряд, зокрема, на міністерство енергетики. А також на компанії "Қазмұнайгаз" і "Қазақгаз".

"Не передбачено механізмів обмеження зростання цін у ході електронних торгів. У результаті міністерство енергетики не змогло оперативно зреагувати та призупинити електронні торги", — пояснив Токаєв.

В загальному. Держрегулювання цін на паливо (скраплений газ, бензин, дизель) повернули, хоча Токаєв і наголосив, що казка довго триватиме: "постійно продавати собі на збиток не буде".

Але крім заходів щодо палива, влада спробувала спокусити співгромадян "плюшками" у вигляді держрегулювання цін на соціально значущі продукти харчування; мораторію на зростання тарифів ЖКГ; підготувати субсидування орендної плати на "вторинці" для вразливих категорій населення.

Щедро? Так. І Токаєв міг би святкувати перемогу. Тільки протести не завершилися. Ні батіг у вигляді надзвичайного стану та комендантської години, ні перелічені вище пряники не змогли нівелювати протести повною мірою. Спочатку чисельно скоротилися. Але вже за кілька годин спалахнули з новою силою.

На момент написання матеріалу з Казахстану приходить лавина повідомлень про те, як протестувальники штурмом беруть акімат в Алмати, вступають у зіткнення з правоохоронними органами по всій країні. Щоб хоч якось завадити координації дій, провайдерам надали команду відключити інтернет. При цьому паралельно з'явилася інформація про масову втечу чиновників на бізнес-джетах за кордон.

Зважаючи на ту стрімкість, з якою розгортаються події, складно спрогнозувати, як діятиме влада в найближчі кілька днів. Чи спробує Токаєв знову заспокоїти протестувальників новими поступками, чи зіткнення між поліцією (із застосуванням спецзасобів, включаючи водомети), що спостерігаються нині, набудуть справді масового характеру з летальними випадками. Аж до повторення сценарію у Жанаозені.

Хоча варто зазначити, що і до сьогоднішнього загострення у низці міст силовики переходили на бік протестувальників, а в Алмати, де демонстранти взяли штурмом мерію, як повідомляється, відбувається своєрідна "втеча" правоохоронців.

Правда, все одно аналогічно поки що неясно, як буде в такому разі поводитися основна протестна маса. У них немає зараз відомих і "розкручених" лідерів, а опозицію Єлбаси роками притискав до нігтя. Тому цілком можливо, що в обох сценаріях – примирення та примус – вони можуть піти назад.

Інше питання — як це вплине на регіональну політику. І хто може виграти та програти у підсумку.

Москва спостерігає. І все?

Спочатку акції протесту в Казахстані мали виключно соціально-економічний характер. Потім у коктейль замішали політичні вимоги – ту саму відставку уряду.

Поточну ситуацію складно назвати стабільною чи хоча б прогнозованою. Вона швидше близька до улюбленого в Росії стану хаосу, що відкриває безліч можливостей. Було б дивно, якби Кремль просто пройшов повз. Повз Казахстан, який надто енергійно вибирається із зони впливу Росії.

Офіційно Москва заявляє, що проблеми Казахстану той має вирішувати самостійно.

У той же час деякі російські голови з числа кишенькових політтехнологів зі стійким спецслужбистським душком і не менш "ароматних" пропагандистів вже насичують інформаційний простір (на руку їм грає відключений інтернет у Казахстані) потрібними Кремлю наративами, що виправдовують потенційне втручання Росії.

Так, пропагандист Андрій Медведєв заступився за сенатора Володимира Джабарова, якого розкритикували за те, що не вважає події в Казахстані "політичною кризою". За словами Медведєва, це не просто "не політична криза", а ціла "громадянська війна": "Коли армія переходить на бік мітингувальників, коли у силовиків стріляють, коли уряд у відставці, а глава держави не розуміє (очевидно, це так), що робити, це не криза. Це, повторюся, війна. Якщо не вже зараз, то завтра. Не буде Казахстан вже колишнім".

Пропагандист явно перебільшує. Але робить це навмисно. Зараз завдання Кремля виразно полягає у максимальній демонізації того, що відбувається, що відкрило б перед ним деякі двері до Центральної Азії.

"Громадянська війна" у Казахстані як концепт – чудова причина запропонувати братньому Казахстану свої миротворчі послуги, якими вже скористався Олександр Лукашенко, розплатившись за це власною незалежністю. Приводами для втручання може послужити захист двох об'єктів — космодрому "Байконур" і орендованого МО РФ полігону протиракетної зброї Сари-Шаган.

Про що, власне, пише "опозиціонер" і колишній політтехнолог "опозиціонера" Ксенії Собчак (дочки покійного шефа Путіна) Станіслав Бєлковський, який пророкує появу в Казахстані загонів ПВК "Вагнер", підконтрольній "кухарю Путіна" Євгену Пригожину.

Вкрай сумнівно, що Назарбаєв погодився б піти стопами Лукашенка і прийняти таку "допомогу" від Росії, яка спорадично піддавала сумніву незалежність і право Казахстану на суверенітет. Для цього потрібний менш сильний лідер. І Токаєв, який після уявного відходу Єлбаси зі сцени підходить ідеально, не був повністю самостійним гравцем, оскільки Назарбаєв залишався де-факто главою країни; але при цьому має формальну владу, яка, судячи з усього, вже не формальна.

Відносини між Назарбаєвим та Токаєвим, якщо вірити публікаціям у пресі, останнім часом стали натягнутими. Журналіст Дмитро Гладко, наприклад, писав, що між ними "пробігла чорна кішка" і обидва лідери навіть на саміт СНД літали окремо.

Підтвердженням тому може бути заява Токаєва щодо компаній "Қазмұнайгаз" і "Қазақгаз", які він звинувачує в стрибку цін на зріджений газ.

Що стосується "Қазақгаз", то про неї взагалі мало інформації у відкритих джерелах. Вона ніби була ліквідована в 1997 р., але, виходячи зі слів Токаєва, існує і нині.

А з "Казмунайгаз" – все куди цікавіше, адже де-факто довгий час була "годівницею" для чоловіка Дариги Назарбаєвої, старшої доньки експрезидента, Кайрата Шаріпбаєва, який побудував, згідно з розслідуванням місцевої філії "Радіо Свобода", досить потужну бізнес-імперію.

Фактично випад Токаєва на адресу структур, на яких заробляло оточення Єлбаси, говорить про майбутній переділ всього ринку на користь нових еліт, які підтримують Токаєва.

Президент уже анонсував "повний перехід на реалізацію зрідженого газу через електронні торгові майданчики та біржі" та "оперативне розслідування щодо цінової змови та інших антиконкурентних дій".

Так що, так, Токаєв та Назарбаєв, швидше за все, побили горщики. Якщо це все не гра в імітацію, яка покликана зняти з Назарбаєва відповідальність за кризу.

Але вишенька на торті – усунення Токаєвим Назарбаєва з посади голови Ради безпеки країни, доки протестувальники вже починають зносити пам'ятники Єлбаси.

Позбавлення Назарбаєва важелів впливу в Казахстані та його остаточна політична пенсія – це не лише вікно можливостей для Токаєва, який навряд чи наважився б зазіхнути на престол Єлбаси без підтримки сильних друзів ззовні, зокрема Росії; але й Кремля теж.

Якщо режиму Путіна вдасться прибрати Назарбаєва зі сцени, а Токаєв буде досить поступливим партнером, то Росія зможе звернути весь рух Казахстану до тотальної незалежності від впливу РФ.

Єдина перешкода для реалізації цього плану – це самі протестувальники.

Справа в тому, що білоруський сценарій у Казахстані поки що здається малоймовірним, тому що казахи зараз – не білоруси під час протестів 2020 р. Вони не лише готові до активної боротьби з силовиками, які, до речі, і не всі бажають боротися; але й не мають таких же теплих почуттів до Росії. Що може послужити Назарбаєву якоюсь втіхою.

Мабуть, тому, судячи з останніх даних, російське ГРУ надіслало спецназ, а ФСБ – консультантів з придушення протестів. Очевидно, на допомогу Токаєву.

Чи будуть вони ефективні, побачимо найближчим часом. Але Кремль в принципі здатний посилити свій вплив у Казахстані, а отже, і в Центральній Азії, де після виходу військ США з Афганістану для інших гравців, наприклад для Туреччини, відкрилися нові можливості.