Після вибуху. Чи повернеться Ліван під протекторат Франції

Після тижневих спроб збити хвилю обурення і вирішити політичну кризу, викликану катастрофою в порту Бейрута, кількома відставками другорядних міністрів і депутатів уряд Лівану в повному складі пішов у відставку. Перед тим як піти, прем'єр-міністр Хасан Діаб озвучив пропозицію розпустити також і парламент, призначивши дострокові вибори. Але і дострокові вибори не вирішать головної проблеми Лівану, який стає розмінною монетою у боротьбі зовнішніх сил. Населення ж, яке втомилося від вічних негараздів, балансування на межі громадянської війни і перманентної напівреволюційної ситуації, протестує, вимагаючи, по суті, одного: хоч якоїсь визначеності.

Вибух і його відлуння

Увечері 4 серпня в порту столиці Лівану Бейрута вибухнуло 2750 т аміачної селітри, що можна порівняти з вибухом невеликої атомної бомби. В сусідній Йорданії вибух відчувався як землетрус з магнітудою 4,5 бала. У самому Бейруті зруйновано багато будинків, а практично всі, які встояли, серйозно пошкоджені. За офіційними даними, на 9 серпня число загиблих становило 220 осіб, завали продовжують розбирати. Поранено щонайменше 5 тис. осіб та не менше 300 тис. залишилися без даху над головою.

Загальні збитки від катастрофи коливаються в межах від $3 млрд до $15 млрд, причому зростають кожного дня. Злостивці вже стверджують, що влада Лівану вирішила перетворити катастрофу в золоту жилу й витребувати якомога більше міжнародної допомоги. В усякому разі, коли президент Франції Емманюель Макрон прилетів до Бейрута після вибуху, місцеві жителі негайно звернулися до нього з закликом "не давати грошей корумпованому уряду", який все одно їх розкраде.

І ось уряд пішов у відставку. Чи є надія на краще та менш корумповане?

Новий уряд, коли він буде сформований, чекає непростий старт. Втрата порту, зруйнованого повністю, для Лівану, який і без того переживає важкі часи, дійсно справжня катастрофа. Вся логістика країни була зав'язана на порт Бейрута, тому загроза голоду в країні зараз справді реальна. Євросоюз поки що готовий виділити на ліквідацію прямих наслідків вибуху лише 33 млн євро.

Версії про навмисний вибух не підтверджуються. Очевидно, що його причиною стало неналежне зберігання вибухонебезпечного вантажу, а детонацію, найімовірніше, викликали зварювальні роботи. За підозрою в причетності до вибуху вже заарештовано близько 20 осіб.

Але катастрофу таких масштабів складно списати на просту недбалість – вона неминуче стає чинником політики. І тому слідство вже розривається між очевидністю справи та політичною доцільністю, а в інформаційному полі увага публіки старанно розсіюється на третьорядні деталі.

Чиста політика

Зараз як виправдання бездіяльності влади в обіг вкинута версія про те, що нібито покупці селітри в Мозамбіку були підставними, а насправді вона призначалася для "Хезболли". Таким чином, несплата портового збору, через яку судно залишилося в порту, була інсценуванням, щоб затримати судно в Бейруті, а наступні варіанти продажу незмінно вели до "Хезболли". Що не знімає питання про те, чому не були знайдені прийнятні способи позбутися селітри. Можливо, що перешкоджала вивозу "Хезболла", впливова в Лівані, а її потраплянню до рук "Хезболли" — впливові антиіранські сили. Це і створило рівноважну ситуацію, затримавши небезпечний вантаж в порту Бейрута на шість років, що в решті-решт завершилося катастрофою.

Безперечно, це цікава версія, і вона заслуговує на увагу, так само як і можливий російський слід у поставках вибухових речовин "Хезболлі". Але всі ці теми не знімають з порядку денного головного: до катастрофи призвела некомпетентність влади Лівану. Намагаючись приховати її, ліванська влада розмиває тему вибуху в ЗМІ, вкидаючи десятки версій, які прямо її не стосуються. При цьому вона категорично проти міжнародного розслідування причин вибуху. Прес-служба президента Мішеля Ауна вже пояснила відмову тим, що у встановленні винних у вибуху в порту Бейрута потрібно діяти "негайно і без поспіху".

Щоб заспокоїти розлючених громадян, у відставку спочатку відправляли окремих міністрів і депутатів. Це не допомогло — в Бейруті почалися масові протести. Про їх масштаб можна судити вже з того, що кількість постраждалих під час сутичок з поліцією і кинутою їй на підмогу армією перевищила 700 осіб. Іншими словами, будучи не в змозі організувати роботу порту, влада не відчуває проблем з організацією побиття протестувальників, що теж, безсумнівно, було відзначено і оцінено ліванцями.

Обурені люди почали штурмувати будівлі ряду міністерств і банківської асоціації. Армія, викликана на допомогу поліції, відбила була постраждалу від вибуху будівлю МЗС, але демонстранти, серед яких знайшлося чимало відставних військових, під час повторного штурму повернули її собі, оголосивши "штабом революції".

Проте з вимогами у революціонерів все поки складається не дуже вдало. Так, уряд під їх тиском пішов у відставку. Так, дуже ймовірні дострокові парламентські вибори. Але чи будуть новий парламент і уряд кращими за попередні? Чи зросте якість управління країною?

Відповідь тут швидше негативна, і це пов'язано з початковими особливостями Лівану, скроєного з шматка французької підмандатної території, яка раніше була частиною Османської імперії. Конструктори ліванської незалежності винайшли систему неписаних, але яких суворо дотримуються, конфесійних квот, у межах яких президентом країни може стати тільки християнин-мароніт, прем'єром — мусульманин-суніт, головою парламенту — мусульманин-шиїт, а в уряді повинні бути майже порівну представлені християни і мусульмани. Чи до компетентності тут при підборі кадрів — чи то мова про міністрів, політиків або чиновників? Зрозуміло ж, що в кадровій політиці такої держави, на всіх її рівнях, неминуче превалюють конфесійні та кланові зв'язки, даючи поживний ґрунт для корупції.

Більше того, кожна з таких груп шукає підтримки за межами Лівану, неминуче опиняючись пішаком у чужих іграх. І дострокові парламентські вибори якраз і стануть в черговий раз полем для таких ігор.

Насамперед мова піде про боротьбу за ослаблення (збереження) впливу Ірану, що означає атаку на політичні позиції "Хезболли". З цією метою США, Франція й аравійські монархії будуть підтримувати нинішніх опозиціонерів з антисирійського і антиіранського блоку, куди входять "Ліванські сили" Саміра Джаджаа, Прогресивна соціалістична партія Валіда Джумблатта і рух "Аль-Мустакбаль" Саада Харірі. Але у США, Франції і нафтових шейхів в Лівані істотно різні інтереси, і кожен з гравців продавлюватиме саме їх.

Проіранські сили, в основному "Хезболлу", крім Ірану, підтримають Росія і Китай, причому і тут усі три країни будуть грати в своїх інтересах, розгортаючи ситуацію на себе. Окремим гравцем тут виступає Туреччина, у якої немає поки свого інструменту для гри на ліванському полі, але яка, безсумнівно постарається ним обзавестися. Ердоган має намір суттєво посилити турецький вплив у Східному Середземномор'ї, і політичне перетасовування в Лівані дає йому хороший шанс для цього.

Що залишається тут від власне ліванських інтересів? І що таке взагалі "ліванські інтереси", без прив'язки до окремих груп, якщо йдеться про сучасний Ліван, такий, який він є? Кого в цьому котлі високої політики хвилює те, як будуть жити рядові ліванці?

І рядові ліванці чудово розуміють суть того, що відбувається. У соцмережах вже з'явилася петиція про повернення Лівану під протекторат Франції, яка зібрала десятки тисяч підписів.