Просто закінчити війну. Навіщо США капітулювали перед Талібаном
Тонкий розрахунок - чи втеча? Саме це запитують себе сьогодні політичні коментатори, спостерігаючи за рукостисканнями між вашингтонськими емісарами та переможними талібами, на 18-му році війни не просто повсталими з попелу, але і добилися свого. 29 лютого США і радикальний рух "Талібан" підписали історичний мирний договір. А вже 3 березня Вашингтон звернувся до ради безпеки ООН з пропозицією виключити "Талібан" зі списку терористичних організацій.
Світ і халати
Угода, що знаменує собою перемогу мусульманських фундаменталістів над колись домінували в регіоні американцями, підписали багаторічний спецпредставник США по Афганістану Залмай Халілзад і заступник лідера "Талібану" Абдула Гані Барадара. В угоді зазначено, що США і "Талібан" прагнуть до "позитивних відносин один з одним". Це, власне, означає, що Вашингтон був змушений визнати талібів, до створення яких на території сусіднього Пакистану колись доклав руку, не просто рівним собі суперником, але і державотворчим елементом на території воюючою з кінця 70-х років минулого століття країни.
При цьому проамериканський - принаймні, зовні - уряд у Кабулі, по суті, поставили перед фактом. Втім, у нього було багато років, щоб довести свою здатність до стійкості і здобути перемогу над талібами, Аль-Каїдою і ИГИЛ (та кого тільки немає в Афганістані). Але, на жаль, своєрідні афганські демократи - а адже це вже друге чи третє їхнє покоління з моменту інтервенції НАТО і США в Афганістан - давно нагадують гризунів з гарнізонного складу.
Специфічні обертони вчинку США, де Дональд Трамп, схоже, хоче приміряти лаври миротворця, подібно то Річарду Ніксону, то Гаррі Трумена, - це одне, а неприємна правда про кабульських політиків, які воліють перебувати зі своїми сім'ями де завгодно, тільки не на робочому місці, - це інше. І в цих інших місцях підняті хвилею американської експансії з дна суспільного життя політики щедро розсипали з рукавів своїх дорогих халатів американську фінансову допомогу.
Ні Джордж Буш-молодший, ні Барак Обама так і не наважилися покласти край цьому невозбранному паразитарному процесу, так і при Дональда Трампа контингент американських військ у цій безнадійною з точки зору суспільного прогресу країні (якісь ілюзії з цього приводу були хіба що у радянських комуністів) теж збільшувався.
Але - не в ішака корм. Хаос, корупція, гніздування глобальних і регіональних терористичних угруповань, особливо уздовж афгано-таджицького (мається на увазі колишня радянська республіка Таджикистан - таджики становлять другу за чисельністю етнічну групу в колишньому королівстві Афганістан, переставшем існувати в 1973 р.) і афгано-туркменської кордону.
Однак тепер можна бути впевненим, що, незважаючи на заклики американських політиків і чиновників до спільної боротьби з силами, спрямованими на підрив міжнародного правопорядку (особливо - на ліквідацію світських режимів в Таджикистані, Туркменістані, так і самому Афганістані), подальше загострення військових дій цим поки ще нерукопожатним угрупованням аж ніяк не загрожує.
"Талібан", поки що, принаймні, не прагне до експансії за межі визнаних на міжнародному рівні кордонів Афганістану, цілком знаходить з ними спільну мову. Правда, про пакистанській зоні племен і про велику області, населеної таджиками на колишній радянській території, ніхто нічого напевно не стверджував. Безсумнівно, бувають непорозуміння, але не може не забавляти те обставина, що обидві сторони в таких випадках, як правило, воюють американським зброєю.
Тому, в 2000-е
Втім, зовсім не очевидно, що влада талібів, переважно - етнічних пуштунів, - визнають ті ж таджики та інші великі народи, які населяють Афганістан. Це, власне, завжди було каменем спотикання: нинішнє обнулення ситуації, по суті, повертає країну у початок 2000-х років. Міжнародна громадськість, наївно хлопаюча помітному і туманним слівцю "світ", благополучно забула, наскільки грізним генератором нестабільності і, природно, трафіку наркотиків - кращого зброї проти невірних, свідомо застосовується талібами, руйнують до того ж пам'ятники культури - був тодішній Афганістан. Сьогодні ж, коли верхівка вільно розгулює по цій країні "Ісламської держави" багато в чому складається з таджиків і туркменів, такі методи боротьби з гяурами можуть здаватися занадто простими.
У свою чергу, Пакистан, чиї позиції при всій його нинішньої бідності, посилює прийняте Білим домом рішення, ніколи не був здатний, та й не горів особливим бажанням контролювати ісламістські угруповання. Хоча, зрозуміло, при нагоді успішно користувався ними. Нинішнє керівництво Пакистану відкрито переслідує проамериканських політиків, начебто живе в ОАЕ екс-президента країни генерала Первеза Мушаррафа, і щільно сіла на кредитну голку Китаю. До якого ми обов'язково повернемося трохи нижче.
Трамп, як і його попередник, обіцяв закінчити цю війну, хоча і не уточнював, що шляхом капітуляції. По-іншому цей формат назвати важко: Вашингтон має намір зняти санкції з членів "Талібану" до серпня цього року. Таліби будуть остаточно легітимізовані, чого не відбувалося ні при Клінтоні, ні при Буші-старшому. Протягом 135 днів США і їхні нечисленні союзники виведуть війська з п'яти військових баз в Афганістані. У відповідь Талібан заявив, що гарантує: країна не стане притулком для терористів і почне мирні переговори з урядом в Кабулі.
Правда, повірити в щось подібне може хіба що сам Дональд Трамп. До ворожки не ходи - ледь останній озброєний американець покине Кабул, різанина незгодних з вченням талібів забезпечена, якщо, звичайно, вони не почнуть чинити опір, як це завжди відбувалося раніше. Що стосується баз терористів з інших угруповань, яким не так пощастило, то механізми активного контролю над цією сферою практично зникнуть з виведенням іноземних контингентів. І видається, що таліби навряд чи побажають випускати з своїх рук такий зручний інструмент впливу на сусідні держави.
Тим не менш варто весь час підкреслювати: на своєму нинішньому етапі розвитку таліби не мають глобальних планів, будучи прихильниками національної теократії. Чого, звичайно, не легше світським диктатурам в Душанбе і Ашхабаді, не кажучи вже про все більш ліберальному правлінні в Ташкенті або все ще хиткої демократії в Бішкеку.
Виборець оцінить
У рамках нинішньої конструкції передбачається поетапне виведення військ. В якості першого кроку кількість військових США буде скорочено на третину: з 13 тис. до 8600 чоловік. За деякими даними, сторони також домовилися про обмін полоненими і ув'язненими: США і уряд Афганістану звільнять 5000 чоловік до 10 березня, таліби у відповідь - 1000 осіб. Дисбаланс вельми рельефен, і він явно в сторону сторони-переможниці.
Але воно того варто - в ході виборчої кампанії Трампу необхідно продемонструвати, як він повертає солдатів додому, і позувати із звільненими з полону американцями. Такі картинки близькі душі обивателя в усіх країнах, а для політичного діяча являють собою нехитрий спосіб набирання очок. Повністю війська можуть бути виведені протягом 14 місяців.
На урочистому підписанні мирної угоди був присутній держсекретар Майк Помпео. Він закликав талібів розірвати зв'язки з "Аль-Каїдою" і підтримати боротьбу проти "Ісламської держави", хоча в душі, мабуть, думав про те, щоб більше ніколи не повертатися в цю країну, яка стала ареною (особливо в світлі нещодавно розсекречених даних Міністерства оборони і Держдепартаменту) однією з найбільш безглуздих воєн в історії США. Якщо, звичайно, розглядати цей конфлікт спрощено. З Афганістану американцям вдавалося стримувати Китай, частково - Росію, а також контролювати ситуацію в інших сусідніх регіонах.
Інша справа, що вихід американських військ здатний ускладнити життя зайнятого своїми проблемами, але не забывающему втихомирювати своїх мусульман у межує з Афганістаном Сіньцзяні Пекіну. Тепер, коли американці йдуть, у релігійних лідерів країни будуть розв'язані руки щодо захисту одновірців, яких сусід піддає як мінімум этноциду. Тому як би виглядав світ між талібами і США, попсувати кров Пекіну в Кабулі зможуть. Притому що КНР сьогодні зовсім не до цього.
Що стосується Росії, то, статут аплодувати сама собі, вона незабаром побачить, що постачання палива талібам зовсім не гарантують Москві місця в новому розкладі сил. Домовилися-то, незважаючи на численні спроби в минулому, без неї. А ось ті ж Таджикистан і Киргизстан знову зажадають збільшити контингенти і військово-технічну допомогу, причому цілком можливо, що в грубій і істеричній формі, яку обрали для себе у цій сфері відносин в Душанбе. Відхід американців з Афганістану, який передбачався ще шість-сім років тому, завжди розглядався аналітиками як безпосередня загроза безпеці РФ - терористична, логістична та фінансова.
Документ - мірило всього
В Європі вважають угоду США і "Талібану" важливим кроком для миру в Афганістані
Цей договір дозволяє європейцям щасливо видихнути і забути про Афганістан назавжди (якщо, звичайно, він сам не завітає в їх будинку, але на тлі сирійського кризи афганські ризики виглядають далекими і несерйозними). Для європейців і частини інших союзників підписаний документ знаменує собою завершальний крок в афганській війні та в русі до мирного, так би мовити, вирішення конфлікту (принаймні, пристойності дотримані), адже ці конкретні переговори тривали більше півтора років. Але зазначається, що активні переговори з внутриафганскому мирного процесу будуть продовжені - якщо, звичайно, у цього процесу залишаться боку.
На тлі підписання угоди між США і талібами в Кабул несподівано прибув генсек НАТО Йенс Столтенберг. Він заявив, що Північноатлантичний альянс вітає перші кроки на шляху до мирного врегулювання в Афганістані, чекає початку переговорів і також має намір скоротити військову присутність сил альянсу в цій країні. Чому б не записати заслугу Халілзада і у власне резюме? При цьому неважко припустити, що для НАТО афганська операція майже два десятиліття була серйозним бізнесом.
Як відомо, США ввели війська в Афганістан після теракту 11 вересня 2001 р., хоча сам "Талібан" утворився в 1994 р. під час громадянської війни. У 1996-2001 рр. таліби перебували при владі в країні, але після повалення в 2001-му вели партизанську війну з урядовими військами і силами НАТО (до речі, не варто забувати, що організатор терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні Усама бін Ладен переховувався в Афганістані, а згодом був ліквідований в сусідньому Пакистані). У підсумку через Афганістан пройшли 98 тис. солдатів США. За час війни вбито понад 1900 американських військових і понад 20 тис. поранено.
Втрати були і в партнерів по НАТО. Причому, за даними Пентагону, вартість операції в Афганістані з 2011 р. склала $776 млрд, хоча деякі дослідження говорять, що ці цифри занижені. Екс-міністр оборони США Дональд Рамсфельд з цього приводу зберігав загадкове мовчання і, як нещодавно з'ясувалося, писав вірші в стіл. Що напише з цього приводу Дональд Трамп - невідомо, але якщо на цьому шляху не станеться якихось форс-мажорів, то він як мінімум увійде в історію як президент США, повернув війська з Афганістану. А в кращому разі - як маккиавелист, зіткнув великі держави Євразії у війні за американську спадщину в Афганістані. І дозволив хмари згуститися над колишньою кордоном СРСР в центральній Азії.
