Орбанів глобус. Як угорський прем'єр румунів закошмарив

Піарники угорського премʼєра Віктора Орбана (державні мужі рідко знаходять час вести акаунти в соцмережах, і Дональд Трамп тут — спорадичне виключення) вже вкотре показали клас у міжнародному інтернет-тролінгу. Вчора на фб-сторінці Орбана зʼявився чудовий пост: "56. Випускники пишуть історію. Дерзайте!". Все б нічого, якби не ілюстрація: глобус, на якому Трансильванія включена в межі Угорщини.

Румун, які отримали Трансильванію за результатами Тріанонського миру в 1920 р., це, зрозуміло, дуже обурило. До того ж картинка підлила масла у вогонь внутрішньополітичного скандалу в самій Румунії. Наприкінці квітня нижня палата парламенту — Палата депутатів — проголосувала за так званою "мовчазної процедурою" за закон про автономію Секейського краю (територія Трансильванії), де компактно проживає угорська національна меншина. Проєкт передбачав підтвердження статусу автономії на референдумі, введення поста президента з терміном повноважень на чотири роки, присвоєння угорській мові статусу офіційної, вільне використання символіки угорської нації".

Мовчазна процедура — цікавий механізм, який передбачає, що якщо до встановленого терміну ініціатива не обговорювалася і не виносилася на голосування, то вона вважається затвердженою. Так сталося і тут: бомбу, яка суперечить конституції, депутати "не помітили" — чи то надто зосередилися на боротьбі з коронавірусом, чи мала місце політична змова: Соціал-демократична партія (PSD), що має за підсумками виборів 2016 р. найбільшу фракцію в парламенті, на ножах з успішно перевибраним президентом Клаусом Йоганнісом, який не пропускає нагоду притиснути її за тяжіння до корупційних схем. Та й націонал-ліберали, які контролюють уряд, докучають. Тому есдеки цілком могли домовитися з Демократичною спілкою угорців Румунії: парламентські вибори мають відбутися цього року, рейтинги PSD пробивають дно, а Трансильванія — серйозне електоральне поле, і вона віддала більшість голосів Йоганнісу. Чому б тепер не спробувати їх перетягнути шляхом маніпуляції настільки ж простоїй, наскільки і безпечної (про це — нижче)?

Реакція не змусила себе чекати. Президент у прямому ефірі поцікавився, скільки есдеки отримали від Орбана (зараз їх у регіоні двоє — і обидва премʼєри, але мова, природно, не про румунського Людовіка, а про його угорського "оригінала" Віктора). Будапешт, зрозуміло, не міг залишитися осторонь, і глава угорського МЗС Петер Сіярто, який нажив своєю полумʼяною риторикою чимало фанатів і в Україні, закликав Йоганніса виявляти більше поваги до громадян, які забезпечили йому перемогу. Румунські колеги не залишилися в боргу, звинувативши Сіярто в неправильній інтерпретації слів Йоганніса, розпалюванні ворожнечі і втручанні у внутрішні справи шляхом підтримки антиконституційного законопроєкту.

У підсумку Сенат ініціативу зарізав, причому есдеки проголосували "як треба", тим самим виправивши "непорозуміння", але зробивши незручно президенту і уряду. Ті, у свою чергу, підтримали реноме державників, продемонструвавши ворожість до прав меншин. Секеї ненавʼязливо нагадали центральній владі, що не забули про автономію, що існувала в 1952-1968 рр. Будапешт вчергове показав, що про своїх не забуває. У Братиславі нервово засовалися. У Києві чи то не подали виду, чи проігнорували.

І тут на сцену вийшов Віктор Орбан зі своїм постом.

12 тис. реакцій і понад шість тисяч коментарів за один день — результат, варто зазначити, більш ніж гідний. Цікаво, однак, що, зациклившись на сучасному дискурсі, румуни не помітили іншого приводу для образ. Отже, Бухаресту пора починати обурюватися, Братиславі варто посоватися більше, Києву саме час нервувати, Варшаві — напружитися, балканським столицям — панікувати, Відню, Петербургуі і Стамбулу — аплодувати.

Тому що нічим іншим, як закликом до реваншу і відкоту назад у минуле, це фото бути не може. Бо на карті ми бачимо, що Османська імперія повністю контролює Балкани, Галичина і Буковина, а також Силезія перебувають під австрійським пануванням, а решта території Польщі та України — під російським. Банат, як і Трансильванія, — угорський, а Італія вже єдина. Але на території майбутньої Румунії ми бачимо начебто обʼєднані, але розділені адміністративним кордоном Дунайські князівства — Валахію і Молдову. І що ж це у нас виходить? А виходить, що на картці, нехай і з деякими неточностями, зображено розташування десь після 1861 р., але перед 1878 р. Можливо, румунам це і неприємно, але проти фактів не попреш: коли право Угорщини на самовизначення було визнане всіма — нехай і в рамках дуалістичного компромісу з Габсбургами, румуни (ну ті, які валахи та молдавани) все ще йшли, спотикаючись, до свободи, ловлячи випадок. Утім, їх реакція може бути обумовлена і низьким рівнем викладання історії в школі — на жаль, це бич будь-якого сучасного суспільства.

Однак пост Орбана має ще кілька цікавих шарів. 56 — це день карантину (позначати почали відлік з дня 50, тобто з 30 квітня), але також і дуже символічне для угорців число, що викликає конотації з революцією 1956 р. Плюс публікація припала на 6 травня. Усе це дозволяє припустити, що збіг був швидше розрахований, ніж випадковий. І нарешті, ще одна шпилька, яку прогавили румуни, які шукали зраду, але які копали занадто дрібно: пост був опублікований саме напередодні річниці Бухарестського договору 7 травня 1918 р., згідно з яким Румунія уклала на кабальних умовах сепаратний мир з Центральними державами, які програвали Першу світову війну : втративши регіон Добруджі, вона позбулася виходу до Чорного моря і дуже здала позиції на Дунаї, натомість отримавши лише Бессарабію.

А до чого це все? Та до того, що іноді, як казав старина Фрейд, сигара — це просто сигара. Але в сенсі психоаналізу Орбанів глобус виявився для Румунії свого роду тестом Роршаха. Тому тролінг вийшов відмінний.