Яструб від Маккейна. Призведе спецпредставник США Волкер Україну в НАТО
Серед коментарів під повідомленням Politico.eu про призначення Курта Волкера спецпредставником по Україні на тлі гамбурзького саміту G20 був один, заслуговує не меншої уваги, ніж сама новина: "Довелося почекати, поки Трамп виїде з країни, перш ніж дорослі, нарешті, змогли зробити шматок серйозної роботи. Росія повинна заплатити важку ціну за загарбницьку війну на європейській землі".
Іронія іронією, але факт, що вакансію, що відкрилася після відходу Вікторії Нуланд, закрив саме він, свідчить про те, що американський істеблішмент (або, якщо завгодно, глибоке держава, про яку йдеться все частіше) вживає дієві заходи для страховки президента від необачно і безпідставно дружніх кроків на російському напрямку.
Великої радості Москві призначення Волкера безумовно не доставить: російські ЗМІ вже характеризують його як одного з найяскравіших "яструбів" американської політики - принаймні в тому, що стосується відносин з РФ. У минулі часи його прозвали б "печерним антисовєтчиком". Як, до речі, і сенатора Джона Маккейна - благо Волкер очолює Інститут міжнародного лідерства його імені, створений на платформі Університету штату Арізона.
Приналежність до команди Маккейна дійсно говорить про певному світогляді. Тим більше, що на сайті інституту прямо сказано: він керується "цінностями, які надихали кар'єру" батька-засновника ІМЛ - авторитетної в міжнародних питаннях сенатора і невпинної критика Путіна.
Це, напевно, можна розцінювати як комплімент, але в даному випадку красивий штамп затьмарює суть. А суть полягає в тому, що ставлення Волкера до Росії диктується зовсім не емоціями, а досвідом і вмінням робити висновки. Хоча питання, коли його почнуть обзивати фашистом, напевно, варто вважати риторичним: прізвище Волкер (Volker) - явно німецька, хоч початкове "Ф" і озвончилось в Америці.
Державну службу він розпочав у 24-річному віці, прийшовши в ЦРУ. До того часу він встиг отримати ступінь в Школі міжнародних відносин Еліотта при університеті Джорджа Вашингтона і пройти стажування в посольстві США в Стокгольмі. Коли він заступив на посаду аналітика, йшов 1986-й: в Афганістані тривала війна, радянська влада брехали про Чорнобиль, а Горбачов затіяв перебудову, дбайливо охороняючи при цьому владні повноваження керівної і спрямовуючої КПРС. Так що нинішні потуги Москви відродити колишню велич аж ніяк не викликають його співчуття - швидше навпаки.
Два роки потому Волкер почав професійну дипломатичну кар'єру, що складалася на рідкість вдало. До кінця дев'яностих він встиг попрацювати з командою Маккейна в підготовці ряду законопроектів, стати першим секретарем місії США при НАТО, а потім і заступником директора особистого офісу його генсека Джорджа Робертсона.
До моменту празького саміту НАТО в 2002 р. він встиг взяти участь у налагодженні діалогу з Угорщиною під час балканської кризи та розробки програми її вступу в альянс, а також попрацювати над розвитком планів трансформації і розширення організації. До речі, у нього в активі французька, угорська та шведська мови.
Два роки потому в ролі в. о. директора з європейських та євразійських справах Волкер готував і стамбульський саміт. Потім була посада другого заступника держсекретаря сша по Європі і Євразії - якраз тоді, коли особою американської дипломатії була незабутня Кондоліза Райс. Тому навряд чи хтось здивувався, коли в липні 2008-го Джордж Буш-молодший призначив Волкера постійним представником Сполучених Штатів в НАТО натомість пішла на підвищення Вікторії Нуланд. Так що він, по суті, двічі наслідував її пост. Проте списувати таку іронію долі на збіг не варто - втім, про це нижче.
По завершенні каденції Волкер очолив міжнародний напрямок у вашингтонській лобістської компанії BGR Group. Цікаво, що після президентських виборів 2016 р. її послугами скористався Київ - очевидно, щоб згладити "незручність" у стосунках з новою адміністрацією. Тим більше що засновник фірми, республіканець Хейлі Барбур, колишній губернатором Міссісіпі, коли штат постраждав від урагану "Катріна" і прославився завдяки своїм рішучим діям, вхожий в ближнє коло Трампа.
Все це вказує на те, що Волкер точно відомий тим, хто приймає рішення" і в Вашингтоні, і в Києві, і в ЄС, і в Москві.
Так що припущення про можливе відновлення занедбаного при Обамі прямого контакту між Білим домом і Кремлем у форматі спецпредставників небезпідставно. Ймовірно, з прицілом на відновлення цього каналу комунікації американці без ентузіазму поставилися до ідеї офіційного розширення нормандського формату.
У той же час, роль "другого посла США в Україні аж ніяк не зводиться до спроб пресувати Москви на предмет виконання Мінських угод. Функція контролю за діями Києва на цьому терені теж напевно передбачена, але в силу очевидних обставин тим більше не пріоритетна. На відміну від функції "куратора" реформ. Адже він відразу ж висловився на тему посилення України шляхом зміцнення її демократичних інститутів і недоторканності свободи слова.
Український прогрес (ідея не нова, але стартова позиція заявлена), на думку Волкера, буде сприяти реінтеграції сепаратистських анклавів (яка, нагадаємо, є формальною метою Мінських угод).
Тим не менш головний посил у призначенні наступний - у 2000-х роках Курт Волкер був одним з архітекторів масштабного кидка НАТО на Схід, зокрема, того самого празького саміту, на якому сім країн Східної Європи було запрошено до альянсу, а ще три отримали гарантовану перспективу членства. Можна, до речі, ще раз згадати і про роль, яку зіграв Волкер у приєднанні до організації Угорщини. І якщо людина такої кваліфікації став спецпредставником по Україні, це, вочевидь, означає, що робота над Планом дій щодо членства в НАТО - незалежно від того, як він буде представлений, - почалася.
Прийняття з цього приводу певного рішення у Держдепартаменті та Білому домі стало очевидним після спільних заяв генсека НАТО Йенса Столтенберга і президента Порошенко. Вже не заради цього Волкер залишився в Києві "ще на кілька днів", за його власними словами?
План дій багато в чому є формальністю (існуючий сьогодні "Інтенсифікований діалог" і то більше наповнений "м'ясом"), але до 2020 р. Київ явним чином виконає певну програму перетворень. Україні, схоже, дають новий шанс опинитися під парасолькою колективної безпеки замість відібраного на бухарестському саміті 2008 р. Втім, не поступися тоді Берлін і Париж путінському шантажу, світу не довелося б розрулювати нинішня криза.