Проміжні вибори в США. Як демократам вдалося уникнути краху і чого чекати Україні
Демпартія програє вибори до нижньої палати Конгресу, проте має великі шанси утримати Сенат
Восьмого листопада у Сполучених Штатах Америки відбулись проміжні вибори, що стали своєрідним "референдумом" для президента Джо Байдена перед виборами 2024 р. Чи позитивно пройшов для нього цей референдум наразі сказати важко, оскільки підрахунок голосів у деяких штатах ще триває. Але певні висновки як щодо проміжних виборів, так і навіть щодо референдуму вже можна зробити.
Отже. За традицією перші проміжні після обрання президента вибори правляча партія програє. Тож певні поразки Демпартії (спойлер) не були сюрпризом.
Несподіванкою стали розбіжності у прогнозах та результатах виборів. Прогнози для демократів на ці вибори були невтішними. Так, Республіканська партія, серед якої є політики, що виступають за скорочення або навіть припинення військової підтримки України, мала отримати більшість у двох палатах Конгресу – Сенаті та Палаті представників.
Щодо Палати, то деякі аналітики з провідних американських видань зупинилися на цифрі в 67-100 крісел переваги "слонів" над демократами. Всі сходились на тому, що республіканці отримають більшість (а це 218 мандатів проти 183, або й менше). Що ж стосується Сенату, то тут у республіканців мало бути плюс 5 місць, тобто 55 проти 45.
Однак катастрофи не сталося. Демократи показали кращі результати, ніж прогнозувалося.
Станом на восьму ранку в Києві 10 листопада республіканці взяли 207 місць в Палаті представників, демократи – 184. За прогнозом, наприклад, Politico, "слони" отримають ще 15 крісел, тобто таки матимуть більшість. Втім, демократам обіцяють також ще близько 17 мандатів. Тобто про перевагу у 67, чи, тим більше, у 100 мандатів, вже не йдеться.
Обидві партії наразі мають по 48 місць у верхній палаті Конгресу — Сенаті. Найбільшу увагу було прикуто до чотирьох штатів, що вирішують долю Сенату – Аризони, Джорджії, Невади та Пенсильванії.
"Великий штат" – Пенсильванію – у боротьбі за місце в Сенаті виграв ексгубернатор-демократ Джон Феттерман, який нещодавно переніс інсульт. Саме на здатності "підвестися і продовжити" він вибудував свою кампанію. Феттерман переміг відомого телеведучого і кардіохірурга на пенсії Мехмета Оза – 50,5% проти 47,1%.
В інших трьох штатах ще триває підрахунок голосів.
Але в Джорджії за результатами обрахунку 98% голосів перемагає демократ – пастор Рафаель Ворнок (49,4%), з яким змагався футболіст-республіканец Гершель Вокер (48,5%). Результат буде зрозумілим після другого туру виборів, що було призначено, адже жоден з кандидатів не набрав 50% голосів.
У Неваді опрацьовано 79% голосів, попереду республіканець, юрист Адам Лаксальт (49,6%). Його візаві – теж юристка Кетрін Кортес Масто (47,4%).
В Арізоні підрахували 70% голосів. Лідером наразі є демократ – астронавт Марк Келлі (51,4%). У республіканця — венчурного капіталіста Блейка Мастерса — 46,4%.
Ймовірність, що "слони" виграють в усіх трьох штатах, звісно, є. Але якщо Ворноку (з 98% опрацьованих бюлетенів) і Келлі (з відривом у 5%) вдасться втриматися, то демократи збережуть для себе Сенат, адже на виході отримають ті ж 50 крісел плюс голову палати, тобто віце-президента США Камалу Гарріс.
Скочили в халепу з правами та свободами
Більшість у Сенаті демократам потрібна, зокрема, задля контролю над призначенням суддів. Річ у тім, що одне судове рішення призвело до поразок республіканців у низці штатів.
Йдеться про рішення Верховного суду США від 24 червня 2022 року щодо скасування конституційного права на аборт, яке було закріплено у вердикті 1973 р. у справі "Роу проти Вейда".
Скасування права на аборт безпосередньо афілійоване з ультраконсервативними республіканцями. І зрозуміло, що це рішення не дуже добре позначилось на результатах виборів.
Так, губернатор-демократ Мічигану Гретхен Вітмер виграла другий термін, перемігши республіканця Тюдора Діксона, оскільки її кампанія будувалася на протилежних "слонам" поглядах щодо абортів.
Аналогічна доля спіткала і Дуга Мастріано – республіканця, який намагався вибороти губернаторство Пенсильванії, однак поступився демократу Джошу Шапіро.
Демпартія висунула питання абортів на перше місце у своїй передвиборчій кампанії, бо для 7 з 10 виборців це питанням стало основним. Річ у тім, що рішення Верховного суду, як і погляди ультраконсерваторів, були сприйняті як наступ на загальні права і свободи людини.
Тож республіканці опинилися у пастці, зробленій власноруч. Адже коли прихильники Дональда Трампа 6 січня 2020 р. вдерлися до Капітолію, чимало "слонів" захищали протестувальників, апелюючи саме до прав і свобод людини, зокрема, права на протест.
За два роки з'ясувалось, що право на аборт нічим не гірше за право на протест. Не можна захищати людей, які вирішили захопити федеральну будівлю (один із символів американської демократії), прикриваючись правом на протест, і водночас позбавляти американських жінок права розпоряджатися своїм тілом.
Тектонічні соціополітичні зсуви
Окрім, скажімо, технічних особливостей кампаній та результатів, ці вибори також чітко проілюстрували вражаючі зміни в американському суспільстві. Йдеться про електоральну міграцію за рівнем освіти та етнічними ознаками.
Ці тенденції спостерігалися впродовж останнього десятиліття, однак під час нинішніх виборів сформувались остаточно. Соціологи, проаналізувавши вік виборців, расову приналежність та рівень освіти, з'ясували: освічені американці, в переважній більшості, надають перевагу демократам (хоча і в Демпартії вистачає не менш скандальних аналогів трампістів), водночас менш освічені американці підтримують республіканців. Не останню роль в цьому процесі свого часу зіграв сам Трамп – бізнесмен з величезними прогалинами у знаннях з багатьох сфер. Який цим, до того ж, ще й пишається.
Другий тренд наразі лише оформлюється – йдеться про певну расову деполяризацію. Ще не так давно Республіканська партія вважалась партією "білої людини", чи то навіть "великої білої людини". Латиноамериканці, афроамериканці, вихідці з азійських країн здебільшого підтримували демократів.
Однак під час цих виборів виявилось, що приналежність до тієї чи іншої етнічної групи втрачає кореляцію з групою електоральною. Зокрема, спостерігається притік голосів до "слонів", наприклад, від латино- та афроамериканців. Розподіл за етнічними ознаками поступився розподілу на прагматиків та тих, кого приваблює правий популізм. Зокрема, трампівський – галасливий, по-голівудські соковитий, але нереалістичний.
Втім, серед виборців, що обрали популізм, є і "романтики" з доволі реалістичними поглядами, чи бодай мріями. Під час президентської кампанії Трампа у 2015 р. новоявлений MAGA-консерватизм (консерватизм, збудований на трампівській максимі Make America Great Again) будувався на протиставленні "пересічних американців" та багатіїв, хоча сам Трам належить до останніх. Втім, під час тієї кампанії саме заможних громадян проголосили винуватцями зубожіння мешканців Іржавого поясу. Між тим молодші республіканці, що пішли за Трампом, воліли б значних змін в економіці, аби стверджувати, що MAGA — це не лише про минуле, але й про майбутнє Сполучених Штатів — успішних і таких, які свій успіх створили самотужки на базі консервативних цінностей і національного егоцентризму.
Не все Трампом мазано
З Трампом, до речі, пов’язаний ще один цікавий тренд. Результати демократів на проміжних виборах, що є репетицією виборів 2024 р. (і референдумом щодо підтримки Байдена), мали стати тлом для тріумфального повернення Трампа на великий політичний Олімп Америки.
Очікувалось, що після голосування 8 листопада він повідомить про намір йти на вибори 2024 р. від своєї партії. Але несподівано анонс було перенесено на 15 листопада. Звісно, це може бути елементом шоу — цілком у стилі Трампа. Однак після провалу Демпартії до елемента інтриги додалися і реальні позиції "слонів" з огляду на президентські амбіції Трампа.
У штатах Джорджія, Нью-Гемпшир, Огайо, Аризона та в деяких інших саме помірковані республіканці (кандидати в Палату, Сенат чи на посаду губернатора), мали вищу підтримку, аніж відверті трампісти чи ультраконсервативні республіканці. І це при тому, що серед цих республіканців є критики Трампа (приміром, губернатор Джорджії Брайан Кемп).
Якщо ж узяти за приклад улюблену трампову Флориду, де розташована його резиденція Мар-а-Лаго, з якої нещодавно федерали вилучали прихоплені Трампом з Білого дому таємні документи, то в цьому штаті перемогу на виборах здобув чинний губернатор, республіканець і потенційний візаві Трампа на номінації у 2023 р. Рон Десантіс (саме на нього робить ставку Ілон Маск, і купівля Twitter дає йому потужний інструмент розкрутки в час, що лишився до президентських виборів). Десантіс отримав перевагу над демократом у 20%, тоді як Трамп у 2020 р. випередив суперника лише на 3%. І збільшення впливу та рейтингу Десантіса свідчить про розкол в Республіканській партії. Свідченням тому, як пише The New York Times, і погрози Трампа Десантісу оприлюднити компромат на нього в разі його номінації на вибири-2024 р.
Наразі постать Трампа радше нашкодила "слонам", хоча це не означає, що партія відмовиться від його риторики. Підтвердження — низка епізодів захисту Трампа в якості президента на шкоду рейтингам та інтересам партії.
Водночас, підтримки Байдена шукали небагато демократів. Фактично Демпартія на вибори йшла, тримаючи певну дистанцію з чинним президентом, який має доволі низький рейтинг (40-41%). Це, вочевидь, і запобігло електоральній катастрофі. Проте ключові наративи Байдена демократи загалом підтримують завдяки партійній дисципліні (на відміну від республіканців).
Ще одна причина "успіху" демократів на виборах – покоління Z (не плутати з російськими адептами війни), народжене з 1997 по 2012 рр. Саме ці молоді люди здебільшого голосували за демократів. Зокрема, виборці у віці 18-29 років забезпечили демократам 28 місць у Палаті представників. Водночас найбільшими прихильниками республіканців були люди віком від 65 років.
Відродження республіканців
Важко пригадати таку радикальну зміну політичного тону від одних виборів до інших. У 2018 і 2020 рр. політики-демократи пропонували широкий погляд на те, як перебудувати відносини між урядом і громадянами; цього ж року риторика передвиборчої кампанії була більш стриманою, політика – більш зваженою. Демократи більше не говорять про неминучу політичну трансформацію, як і не дуже охоче говорять про структурні дисбаланси американського життя — економічну та расову нерівність.
Кандидати від Демпартії дистанціювались від президента, але в унісон з ним розповідали про інвестиції в майбутнє (тут і виплати скороченим під час COVID-кризи, і "велике будівництво" Байдена), протиставляючи свій "здоровий підхід" радикалізму республіканців епохи Трампа.
Сьогодні ж демократи прагматично зайняли глуху оборону: вони утримуються від пропонування виборцям "проривних" ініціатив, боючись наслідків повернення республіканців до влади. Однак невідомо, чи спрацює цей стриманий центризм, в якому демократи виглядатимуть раціональним істеблішментом, а республіканці — революціонерами, без Трампа у виборчих бюлетенях.
Наразі трампісти не в фаворі. І схоже на те, що в Республіканську партію повертається конкуренція. Остаточно це з'ясується під час номінації наступного року. Тож проміжні вибори навряд чи стануть потужним трампліном для нових президентських перегонів Трампа. Та й конкуренція під час номінації обіцяє бути серйозною — узяти хоча б двобій між ним і губернатором Флориди.
Що ж стосується України, то риторика окремих республіканців (та й "прогресивних" демократів) щодо швидкого завершення російсько-української війни, бо фінанси, що йдуть на підтримку Києва, потрібні самим Штатам, нікуди не подінеться.
Республіканці, особливо трампісти, будуть грати на цій темі і надсилати нам неприємні сигнали. З цим слід змиритися і ставитися як до вагомих чинників внутрішньої політики США. Україна, знову — вже втретє — не стала визначальним електоральним подразником. Проте Україна залишилася на порядку денному. Так, деякі республіканці просувають тезу про зменшення та навіть згортання допомоги Україні, проте їх меншість. Решта ж, як і більшість демократів, розуміють, що війна Росії проти України — це цивілізаційний розлом, безпосередня загроза подальшому існуванню міжнародної безпекової системи, а також системі міжнародного права. Якщо автократія — Росія — здобуде перемогу, це розв'яже руки іншій, потужніішій автократії — Китаю. А Китай своїм опонентом і суперником вважають обидві партії. Тому політичний мейнстрім США, незалежно від партійної приналежності, підтримуватиме Україну надалі.