Пролог до революції. Як великодержавний сусід розгойдує Чорногорію

Експерти на Балканах вже рік б'ють на сполох, говорячи про загрозу великосербського реваншу і загальної дестабілізації ситуації в Чорногорії.

Захід, тим не менш, випромінював оптимізм, радіючи приходу до влади в Підгориці "нових облич". Однак щось пішло не так ...

Непомітний реванш

Після парламентських виборів 30 серпня 2020 р. — вперше за 30 років — у Чорногорії змінилася влада, і замість екскомуністів, які свого часу стали чорногорськими патріотами і євроатлантистами, в правлячій коаліції виявилися ставленики Сербської православної церкви, Белграда і навіть Москви.

Але Захід, головним чином, Сполучені Штати і Європейський Союз, сприйняли зміну влади скоріше, як позитив, ніж негатив, так як попереднє чорногорське керівництво на чолі з Демократичною партією соціалістів "дістало" значну частину своїх громадян і західних лідерів авторитарним стилем правління і причетністю до корупційних схем. Захід явно не хотів розбиратися, хто там у маленькій балканській країні є чорногорським патріотом, а хто сербським шовіністом, хто євроатлантистом, а хто "русскомирцем", будучи впевненим, що це не має значення, коли йдеться про демократизацію і священну боротьбу з корупцією.

У НАТО — нагадаємо, Чорногорія є членом Альянсу — теж не дуже переживали через зміну осіб у чорногорському керівництві. Навіть якщо і була якась стурбованість, вона практично зникла після того, як новий прем'єр-міністр приїхав до Брюсселя, запевнив, що виходити з блоку країна не збирається і навіть звільнив свого радника, який на антинатовських мітингах палив прапори Альянсу.

Пройшов рік.

За цей час Чорногорія дійсно не вийшла з НАТО, зберегла курс на вступ в ЄС і не скасувала санкції проти Росії через її агресію проти України.

Однак алармісти, які прогнозували реванш "Великої Сербії" та "русского мира", у чомусь все-таки мали рацію.

"ДС" вже писала про те, як Підгориця відмовилася виконувати зобов'язання, взяті раніше в рамках НАТО, — розширювати контингент у Косово, проводити навчання на своїй території і встановлювати натовський радар.

В інших сферах і на інших рівнях прояви реваншу теж помітні. Це і кадрова політика, коли адептів сербського, а іноді і "русского мира" призначають на державні посади, і провокаційні дії місцевої влади, які ніяк не засуджуються з центру, і заяви офіційних осіб ...

Ось тільки один свіжий приклад.

Коли Хорватія на початку серпня відзначала День перемоги і 26-ту річницю військової операції "Буря", чорногорська влада вперше не тільки не взяла участь у святкуванні найважливішої для сусідів і союзників по НАТО дати, але і висловила співчуття сербам.

У Брюсселі, Берліні, Вашингтоні подібні ситуації напевно здаються незначними непорозуміннями, що не заслуговують на увагу.

Але новий виток напруженості на чорногорській політичній сцені все ж змусив Захід звернути увагу на проблеми маленької балканської країни.

Релігійний скандал

П'ятого вересня в історичній і офіційно другій столиці Чорногорії, Цетині, повинна відбутися інтронізація (вступ на посаду) нового Чорногорсько-Приморського митрополита Сербської православної церкви, Іоанникія. Заплановане грандіозне свято за участю Сербського Патріарха з Белграда і чорногорського керівництва.

Опозиційні політичні партії та патріотичні організації Чорногорії закликали відмовитися від цього наміру. Хоча Цетинський монастир контролюється СПЦ, чорногорці все одно вважають його найважливішою святинею Чорногорії і не хочуть, щоб церемонія Сербської церкви проходила саме тут.

Радикальніше всіх висловився колишній керівник чорногорської поліції Веселін Вельович, який 15 серпня в авторській колонці однієї з газет закликав чорногорців зібратися в Цетині на протест, а представників силових структур — не йти проти народу і не підкорятися незаконним наказам. Виглядала заява ексглави поліції, не більше й не менше, як заклик до повстання.

Градус дискусії досяг таких величин, що поліція була змушена заарештувати одного з просербських радикалів, який у соціальних мережах буквально почав погрожувати чорногорцям вбивствами.

Самого Вельовича (який на сьогодні викладає в місцевому університеті) чорногорська прокуратура викликала для надання свідчень, але підстав для затримання не знайшла.

У цей момент західні дипломати, посол Сполучених Штатів, делегація Європейського Союзу виступили із закликом до всіх сторін конфлікту знизити "політичну і етнічну" напруженість.

Крім офіційних звернень були, очевидно, і кулуарні умовляння, тому як чорногорська опозиція підкоригувала свою тактику "під західні стандарти".

"Окупанти" проти "попередників"

22 серпня на багатотисячному мітингу в Цетині (що для Чорногорії, де всього живе 600 тис. осіб, неординарна подія), патріотично налаштовані чорногорці заявили про початок "мирної оборони" Цетинського монастиря. Плани по інтронізації митрополита СПЦ у Цетині учасники акції розцінили як намір отримати "символічний доказ згоди на окупацію" Чорногорії тими, хто не визнає чорногорців нацією, не визнає чорногорську мову, державу, церкву і культуру. Лідери протестуючих (а організаторами акції виступили громадські активісти, не політики) заявили, що п'ятнадцятиденний мирний протест покликаний "не допустити здійснення окупаційного акту" в Цетинському монастирі.

У прийнятій на мітингу декларації підкреслюється: "Чорногорія протягом століть була частиною європейської цивілізації, і ми будемо боротися за європейські цінності секуляризму (відділення церкви від держави), громадянського суспільства і багатокультурної гармонії всіма доступними засобами, тому що ця умова нашого виживання".

З іншого боку, Сербська церква явно не має наміру поступатися.

У день проведення патріотичного мітингу новообраний митрополит як ні в чому не бувало, хоча і без присутності віруючих, відслужив службу в Цетинському монастирі, оточеному поліцейським кордоном. Чорногорсько-Приморська митрополія пізніше розповсюдила заяву Іоанникія, яка починається словами про Божу милість і братську любов, але вже до середини переходить у погано завуальовані звинувачення опонентів у проходженні фашистської (усташської) ідеології і в чорногорському націоналізмі.

Реакція політиків від провладних партій на події в Цетині була прогнозованою — звучали заяви, що за протестом стоїть попередня влада.

Що далі?

Опозиція і патріотично налаштовані чорногорці готові до протистояння (принаймні, на словах).

Сербська православна церква явно не збирається враховувати думку чорногорців, які не підтримують СПЦ і сербський мир.

Влада буде критикувати організаторів протестів і ігнорувати їхні вимоги.

Захід продовжить закликати всіх жити дружно.

Але, очевидно, західним центрам впливу все ж доведеться щось вирішувати з кризою в країні-члені НАТО і кандидатом номер один на вступ в ЄС. Висловленням стурбованості проблеми на Балканах вирішити ніколи не вдавалося.