Неспокійна планета. Яким буде світ у 2022 році

2021 рік запам'ятався низкою масштабних геополітичних метаморфоз по обидва боки Атлантики, в Азії та на Близькому Сході, які лягли в основу подальшої зміни балансу сил уже в 2022-му. Найважливіший приклад: Росія двічі на рік стягувала війська до українських кордонів, змушуючи таким чином нову адміністрацію США до переговорів.

І Москва далеко не єдиний великий гравець, який прагне кардинально переписати картину світу радикальними методами. Тенденції до ескалації у 2021 р. збережуться і наступного року: порядок денний диктують Росія і Китай, які розглядають компроміс як прояв обопільної слабкості.

Сполучені Штати

46-й президент США Джо Байден у перший рік своєї каденції чітко окреслив пріоритети своєї країни – продовжити протистояння з Китаєм. У зв'язку з цим його адміністрація на початку року перевела КНР із категорії "конкурент" до категорії "головний суперник".

Крок був прогнозованим, оскільки істеблішмент у США давно вже усвідомив, що Китай має на меті стати гегемоном. Чому Вашингтон прагне всіляко завадити. Активно цим почав займатися Дональд Трамп, а Байден лише вніс суттєві корективи до американської стратегії – посилив позиції США відмовою від крайнього егоцентризму на користь відновлення зв'язків із союзниками.

У 2022 р. американо-китайське протистояння наростатиме, насамперед в Індо-Тихоокеанському регіоні. Однією з точок напруги залишиться Тайвань, на чий суверенітет дедалі активніше зазіхає Китай і який водночас отримує більше підтримки, військової й політичної, від США та низки країн Європи.

Суть моделі протистояння, створеної Байденом та його радниками, полягає у розумінні того, що самостійно США ефективно і з меншими витратами стримувати Китай не зможуть. З цією метою адміністрація Байдена активізує і розвиватиме співпрацю з Європою як через НАТО, яка в червні визнала Китай загрозою безпеці Альянсу, так і у форматі двосторонніх угод (Британія, Німеччина, Україна тощо).

При цьому продовжить паралельно створювати й посилювати нові та діючі військово-політичні союзи на кшталт AUKUS (Австралія — Великобританія — США) та QUAD (Австралія, Індія, США, Японія), а також підтримувати ініціативи на кшталт "Міжмор'я", або "Тримор'я", спрямовані на стримування вже Росії у Чорноморському регіоні.

Китай

Пекін, у свою чергу, проводитиме більш агресивну політику щодо США та їхніх союзників, не залишаючи, щоправда, спроб знайти підхід до деяких із них, принаймні до тих, хто на 100% не схильний до ідеї тотального стримування Китаю.

У 2021 р. голова Сі Цзіньпін зняв останні перешкоди безстрокового правління, тобто "обнулився", як президент РФ Володимир Путін.

Сі амбітний — він хоче стояти в одному ряду з Мао і Деном. З цієї причини, а також з метою підкріпити своє право на безстрокове правління він демонструватиме у 2022 р. силу та рішучість. Тому повітряний простір Тайваню регулярно порушуватиметься, а китайський флот, часом разом із російським, кружлятиме біля берегів суперників – Японії та Південної Кореї.

Разом з тим Пекін посилить тиск через свої проєкти м'якої сили на країни, що знаходяться в зоні "Одного поясу, одного шляху", як в Азії, так і в Європі.

Щодо останньої, то ЄС переважно все ж таки прийняв бік США і братиме участь у протистоянні з Китаєм, проте серед європейських країн є ті, які відносяться до Піднебесної значно м'якше, ніж Вашингтон. Це, наприклад, Німеччина, Угорщина і Сербія.

Не виключить Пекін зі свого плану розширення доступу на європейський ринок і Україну, що стала одним із пріоритетних напрямків китайської політики після де-факто поглинання Росією Білорусі, незважаючи на конфлікт навколо "Мотор Січі". Судовий позов покупця, що не відбувся, китайської компанії Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Co, а також неприкриті погрози керівництва КНР через підконтрольну пресу є підтвердженням того, що Україна, як і раніше, становить великий інтерес для Китаю.

Євросоюз

ЄС не вийшов з перманентної політичної кризи, зумовленої різнорідністю, але все ж таки є шанс, що у 2022 р. члени Євросоюзу досягнуть взаєморозуміння у питанні розширення і функціоналу блоку, враховуючи, що Франція, схоже, відкликала вето на вступ Албанії і Північної Македонії до ЄС. На шляху Скоп'є тепер стоїть лише Болгарія, що явно в інтересах Росії.

Що стосується вибудовування власної, більш потужної безпекової та оборонної структури, яка отримала підтримку Байдена, то цей процес протікатиме мляво, що пояснюється як надмірною бюрократизацією ЄС, так і тією самою різнорідністю і національним егоцентризмом.

Утім, у разі перемоги Емманюеля Макрона на президентських виборах велика ймовірність, що Париж надасть імпульс цьому процесу. І, найімовірніше, як і раніше, у тандемі з Берліном. Хоча рівень залучення ФРН стане зрозумілим після оцінки політики уряду Олафа Шольца через кілька місяців. Варто зазначити, що есдеки в принципі традиційно підтримували відмову від "оборонної парасольки" США.

До речі, про Німеччину. Важливо враховувати те, що ФРН зараз входить до нової епохи – епохи без Меркель. Уже спостерігаються спроби нової коаліції вийти з тіні ексканцлерши, котра перебувала при владі 16 років.

Але також постає питання щодо того, чи зможе мирно співіснувати нова коаліція, чи розбіжності її зруйнують і Німеччину чекатимуть нові вибори та ймовірне швидке повернення до влади ХДС/ХСС.

Поки що незрозуміло, чи є в коаліції політик-лідер з талантом Меркель до пошуку компромісів і вирішення внутрішніх конфліктів. Але зрозуміло, що партнери з коаліції дуже відрізняються один від одного. Багато в чому об'єднало їхнє бажання відсунути "християн" від керма. "Ліберали" (СвДП) обстоюють інтереси великого бізнесу; есдеки орієнтовані на соціалізм, "Зелені" частково теж, але з нальотом захисту екології. Водночас есдеки традиційно тяжіли до РФ, ВДП пливли загальноєвропейською течією (засуджуємо і підтримуємо Україну), але якщо інтереси бізнесу будуть превалювати, то можуть і змінити позицію: "Зелені" ж публічно та жорстко критикують Росію, "Північний потік-2" й підтримують Україну.

Чим довше новий уряд ФРН займатиметься формуванням власної політики та принципів, тим довше Європа залишатиметься без вираженого лідера. Цю нішу може зайняти Великобританія, яка демонструє чималі успіхи й бажання у цьому напрямку.

У рамках концепції "Глобальна Британія" Лондон у 2022 р. продовжить займатися відродженням свого впливу у світі, втраченого у минулому столітті. Це, у свою чергу, передбачає інтенсифікацію відносин з тими гравцями, співпраця з якими допоможе британцям досягти статусу одного з акторів, які задають тон у міжнародній політиці. До таких країн, зокрема, належить і Україна, з якою уряд Бориса Джонсона оформив стратегічне партнерство. Отже, наступного року Лондон розвиватиме оборонну й економічну співпрацю з Києвом, також надаючи підтримку у протистоянні з Росією.

Ця підтримка точно не буде зайвою на тлі спроб України перезапустити "нормандський формат", заморожений Кремлем. Хоча поновлення роботи Нормандії залежить від того, чи змусять Банкову піти на поступки Кремлю, а також впливу на рішення Вашингтона групи "умиротворців" в адміністрації Байдена.

Росія

Політика режиму Володимира Путіна не зміниться – буде агресивною і гібридною. Чекати на глобальні зміни немає сенсу, оскільки на демонстрацію слабкості Путін ніколи не погодиться. Отже, Кремль буде так само деструктивний, хаотичний і шкідливий, дестабілізуючи Україну, Грузію, Молдову, Балкани, Європу загалом; у зв'язці з Китаєм – Азію, зокрема, Тайвань і Японію.

На політику Кремля безпосередньо впливатиме наближення доленосного 2024 р., коли відбудуться вибори президента РФ. Путіну потрібно вирішити непросте рівняння задля збереження влади: з одного боку, підтримання рівня ура-патріотизму та мракобісся потребує збирання земель і переможних воєн, з іншого – росіяни, як, до речі, підтвердило грудневе опитування "Левада-центру", за Нарву гинути не збираються, вони хочуть величі безкоштовно.

Таким чином, Кремль робитиме ставку на гібридні дії, незважаючи на те, що ЄС посилив санкційний тиск на головну військово-гібридну силу Кремля – ПВК "Вагнер".

Що стосується внутрішньополітичної обстановки в Росії, то Путіна турбуватимуть не так результати виборів і просідання рейтингу, як зростання соціальної напруги "в Замкадії". Прецеденти були (Сергій Фургал, Ямало-Ненецький автономний округ). Отже, режим шукатиме точки стику з регіональними елітами, зокрема, шляхом де-факто підкупу губернаторів, чиї терміни має намір "обнулити" Держдума, тобто подарувати лояльним постатям безстрокове правління.

Якщо консенсусу з елітами не досягнуть, то, найімовірніше, Путін і його оточення зважиться на нову ескалацію зовнішніх конфліктів різних рівнів задля консолідації населення Росії.

Туреччина

Анкара тим часом входить до числа гравців, здатних вставити чимало палиць у колеса Путіну. Що демонструвала у Лівії, Сирії чи на Кавказі.

Ситуативний союз Туреччини та РФ не виключає турецьких амбіцій щодо розширення свого впливу в Магрибі, Середземномор'ї, Чорноморському регіоні, на Південному Кавказі, на Близькому Сході, в Африці та Центральній Азії.

У міру того, як присутність США продовжує зменшуватися в деяких із цих регіонів, місцеві гравці вже адаптуються і ведуть переговори один з одним про створення наддержавних зв'язків і союзів. Навіть Саудівська Аравія та Іран намагаються налагодити діалог. Щоправда, все не так просто, оскільки Тегеран навідріз відмовляється переглядати свою політику. Наприклад, він фактично заблокував поточні переговори щодо ядерної угоди у Відні, вимагаючи скасування санкцій, а потім виконання умов угоди.

Центральна Азія

Афганістан після виведення військ США і НАТО й приходу до влади талібів залишиться дестабілізуючим фактором як для РФ, так і для Китаю і країн Центральної Азії, які орієнтуються на першу чи другу або на обидві одночасно.

Економічна ситуація у цій країні стрімко погіршується. У середині грудня в Афганістані була зафіксована гіперінфляція (валюта подешевшала на 53% за чотири місяці), а це, безперечно, зачепить увесь регіон.

І наостанок…

Пандемія COVID-19 – бич третього десятиліття. І у 2022 р. вона залишиться з нами.

Хоча ряд організацій і відомих фігур (Білл Гейтс), наприклад, все ж таки сподіваються на те, що вона завершиться, принаймні її гостра фаза. Аналогічно JPMorgan вважає, що пандемія завершиться у 2022 р. Всесвітня організація охорони здоров'я менш оптимістична, але закликає всіх зібратися нарешті й докласти максимум зусиль, щоб у 2023 р. про пандемію можна було забути.

Однак водночас COVID-19, безперечно, стане нашим супутником життя на довгі роки завдяки величезній кількості нових штамів. Особливо якщо врахувати, з яким "ентузіазмом" вакцинуються люди по всьому світу.