Каналізувати протест. Чому Путін собі на горе навчив Макрона

Активна зовнішньополітична діяльність французького лідера в останні місяці викликана, схоже, не тільки і навіть не стільки тієї гримучої нестабільністю (або, швидше, "стабільністю зла"), в яку перекинута система міжнародних відносин. Цілком ймовірно, що гламурний візит в США і раптово настільки інтегроване участь у "антихимической" операції в Сирії викликані здвоєною внутрішньою проблемою Макрона - очікувано різкою реакцією на курс реформ і позиціонуванням французького президента як своєрідного Трампа в економічній політиці Франції.

Розчарував

14 травня три чверті машиністів, які працюють у Національної компанії залізниць, не вийшли на роботу. В цілому ж у страйку бере участь майже третина співробітників підприємства. Ще у квітні французькі профспілки почали страйковий цикл, визначивши відповідні дати, так що це вже дев'ятнадцятий "день паралічу". Наступні призначені на 18 та 19 травня. Страйкарі протестують проти реформи компанії, яка позбавить її працівників ряду пільг. Але в той же час, ця акція стала черговим індикатором завершення медового року (а не місяця) Макрона з республікою.

Він, варто відзначити, і так сильно затягнувся, тому передбачувано, що велика частина (64%) французів сьогодні незадоволені його діяльністю на посаді президента Франції. Про це повідомляють результати опитування громадської думки, проведеного службою Ipsos/Sopra Steria за замовленням державного медіахолдингу France Televisions.

З цих 64% респондентів 28% вказали, що вони дуже розчаровані", 36% - що вони "радше розчаровані", ніж задоволені. Задоволені діяльністю і політикою Макрона 36% французів, з яких 32% "скоріше задоволені", ніж розчаровані, і 4% - "дуже задоволені".

У тому, що "ситуація у Франції поліпшується", впевнені 27% жителів, причому 17% вважають, що це відбувається саме завдяки діям Макрона. При цьому, однак, 10% не бачать зв'язку між його політикою і спостережуваних ними поліпшенням ситуації.

Втім, рейтинг Макрона далеко не поганий, враховуючи, що йому протистоїть вся "стара" Франція перемешавшихся лівих популістів і правих лобістів.

Навіщо вшановувати Трудовий кодекс

При придушенні заворушень, що виникли на маніфестації 1 травня в Парижі, більше схожих на герилью епохи міських революцій у Парижі поліція затримала 276 осіб.

Але ця історія почалася не вчора.

Ще 12 вересня минулого року у Франції відбулася перша загальний страйк проти політики президента Макрона. Причиною невдоволення стала оголошена реформа Трудового кодексу. Подальша лібералізація ринку праці (розпочата реформою президента Франсуа Олланда в 2016 р.) викликає чимало побоювань у профспілок.

Реформа трудового законодавства стала першою масштабною реформою Макрона, який пообіцяв Франції "повне оновлення соціальної моделі". Змінивши і спростивши систему відносин на ринку праці, президент пообіцяв "надолужити втрачені роки" (без рішучих реформ) після десятиліть масового безробіття". Загалом-то, це був лейтмотив його виборчої кампанії. У великому інтерв'ю журналу Le Point наприкінці серпня Макрон пафосно назвав свою реформу "коперниковской революцією".

Трудовий кодекс Франції змінюють і доповнюють постійно останні десятиліття, за які фоліант розрісся до майже 2000 сторінок (3500 - з примітками і коментарями з правозастосування). Якщо в 2003 р. звід законів про працю налічував 3800 статей, то сьогодні їх більше 10 600.

За Олланда, в серпні 2016 р. набрав чинності т. н. "закон Ель Комрі" (за прізвищем тодішнього міністра праці Міріам Ель Комрі), багато чого змінив у відносинах між працівниками і роботодавцями. Реформа, звичайно, супроводжувалася агресивними маніфестаціями профспілок, а сам закон уряд був змушений "продавити" в парламенті, використавши статтю 49.3 Конституції - вона дозволяє прийняти закон без обговорення при обов'язковому голосуванні парламенту з питання про довіру кабінету міністрів. Не варто забувати, що Франція - президентська республіка, і повноваження глави держави можна порівняти з повноваженнями Леоніда Кучми у 1996-1999 рр. (так звані "перехідні положення Конституції", декретне право).

У серпні минулого року парламент Франції прийняв рамковий закон, який дав право уряду додатково змінювати Трудовий кодекс указами.

Реформа Трудового кодексу, запропонована Макроном, багато в чому продовжує і розширює перетворення, розпочаті Олландом (що красномовно вказує на спадкоємність). Реформи були продиктовані необхідністю спростити Трудовий кодекс, залишивши в ньому лише базові принципи (мінімальний розмір оплати праці, офіційна тривалість робочого тижня до 35 годин, заходи проти дискримінації тощо).

Ідеальний соціалізм

На думку ліберала Макрона, максимальне число питань організації праці і її оплати має вирішуватися на переговорах між роботодавцями та працівниками і визначатися колективними угодами на самих підприємствах. Або галузевими договорами (притому що реформа Олланда вже змінила ієрархію норм, поставивши договори підприємств вище угод, укладених у галузях). А ставку Макрон і його партія роблять на гнучкі малі і середні підприємства.

Причому неминуча ворожість величезних, вертикальних і забюрократизовані профспілок до ідей і рішень Макрона була відверто запрограмованою. Адже реформа кодексу про працю спрощує профспілкову структуру на підприємствах. Зараз у французьких компаніях існує кілька інстанцій, в яких засідають захисники прав трудящих, а їх обирають терміном на три-чотири роки.

Природно, що найбільші суперечки викликала оцінка економічних труднощів транснаціональних корпорацій. Спочатку пропонувалося брати в розрахунок лише показники їх підприємств у Франції. Навіть якщо в цілому по світу група показувала прибуток, проблеми її французьких філій могли стати законною причиною для скорочення штатів. Противники реформи Олланда виступили проти такого обмеження. Вони закономірно вважали, що корпорації будуть не надто зацікавлені в збереженні своїх підприємств у Франції, якщо прибуток простіше і дешевше одержати в інших країнах.

У підсумку міжнародним компаніям дозволили скорочувати штати у Франції, тільки якщо їх оборот і обсяг замовлень впали в цілому по всьому світу. Але Макрон повернувся до початкового задуму Олланда: план звільнень компанії можуть відтепер обґрунтувати поганими результатами, отриманими тільки на території Франції.

Правда, в ході переговорів з указами Макрона профспілкам вдалося домогтися від уряду підвищення розміру вихідної допомоги на 25%, а також багатьох інших поступок. Але, природно, професійні захисники робочих прав не могли задовольнитися такими поступками.

Тому в цьому році профспілки не стали чекати дня праці і вже 18 квітня вивели на вулиці своїх підопічних. У Парижі на акції проти реформ Макрона сталися зіткнення. Працівники лікарень, пошти, державні службовці та студенти оголосили загальнонаціональний страйк, а в самому Парижі пройшов марш, в якому взяли участь декілька тисяч осіб.

Акція прогнозовано для Франції переросла в безлади, активісти, за своїм звичаєм, почали громити вітрини банків і ріелторських агентств - яке відношення вони мають до реформи Трудового кодексу, не дуже ясно. Люди в масках кидали в поліцейських каміння і пляшки. Поліція у відповідь застосувала сльозогінний газ.

Опоненти реформ побоюються, що зміни призведуть до масових скорочень працівників бюджетної сфери. І, можливо, не даремно - у світі високої конкуренції втілена французька модель повної зайнятості не тільки, як не дивно, не вирішує проблему безробіття, яка в країні вище, ніж в середньому в ЄС, але й гальмує економічний розвиток.

Не можеш перемогти - розвернися

Цілком очевидно, що взаємно прийнятного рішення, тобто повернення в болото десятиліть слабкого зростання економіки і поглиблення соціально-політичних протиріч - не існує. Переможуть або бізнес-інтереси, або інтереси профспілкової бюрократії, яка у Франції сильніше, ніж де-небудь у Європі, якщо не в усьому розвиненому світі. Як не існувало цього рішення при Шираку і Саркозі, але їм було чим розважати товариство, від антиамериканізму до кризи та операції в Лівії, так і за Олланда, який врешті-решт відмовився від тиску у внутрішній політиці.

Разом з тим ясно, що Макрону тепер як повітря необхідна зовнішня політика - європейська та світова, де він цілком здатний блищати, поки його однопартійці-міністри і поліцейські комісари роблять невдячну роботу по боротьбі з соціальним паразитизмом і неухильного виконання нових законів, незважаючи на погроми.

Звідси і просто-таки картинне участь французьких моряків в ударі по Дамаску, і зміцнення союзу з Америкою, оскільки французькому лідеру все одно не вдасться уникнути поношений в "трампизме", захист інтересів багатих (хоча це зовсім не так). Якщо доля буде прихильною Макрону, позитивні ефекти перетворень проявляться раніше, ніж чотири роки, коли йому доведеться знову йти на вибори.

Треба, проте, ураховувати, що французький виборець злопам'ятний - але в підсумку раціональний. А поки що та ж доля просто штовхає офіційний Париж на захист свободи в усьому світі, участі у відродженні колективного Заходу і його звільнення від чорних хмар з Північно-Східної Азії і глибин Сирії, незважаючи на давні симпатії до Ірану і недовіра до Ізраїлю.

Така ситуація, звісно, на руку і жертвам російської агресії, торкнулася своїм "радіоактивним попелом" і кар'єри самого президента Макрона. Стиль компенсації внутрішніх політичних поразок зовнішніми перемогами характерний для Путіна. І Макрон виявився його гідним учнем.