Скелет у корпоративній шафі. Як французька TotalEnergies заправляє російські бомбардувальники

Керівництво TotalEnergies наразі заперечує всі звинувачення, посилаючись на обставини, від нього незалежні.

Мирний газ

Французька Le Monde, використовуючи інформацію, зібрану організацією Global Witness, виявила, що авіаційне пальне для ВКС РФ виробляється з газового конденсату, який поставляє російська фірма "Тернафтогаз". TotalEnergies володіє 49% часткою "Тернафтогазу", ще 51% належать російській компанії "Новатек", в якій TotalEnergies також володіє 19,4% акцій. Це паливо використовується для заправки літаків, які завдають ударів по Україні.

В принципі, співпраця TotalEnergies з Росією і раніше не становила жодного секрету. Ще наприкінці березня генеральний директор TotalEnergies Патрік Пуянн, пояснюючи цю тему, заявив, що його компанія не має ні фізичної, ні юридичної можливості негайно перервати всі відносини з Росією. По-перше, санкції не перекривають усі контракти, а отже, не завжди можна послатися на них як на форсмажор. Розрив же контракту без поважних причин загрожує великими штрафами. По-друге, TotalEnergies вклала в об'єкти на території Росії близько $13 млрд і що тепер накажете з ними робити? Просто піти, подарувавши їх росіянам? Щоб продати свою частку, хай і зі збитками, потрібно ще знайти покупця, а це, з урахуванням санкцій, дуже непросто. Пуянн пообіцяв, що TotalEnergies надалі не розширюватиме співробітництво з РФ, на яку припадало 5% її грошових потоків і 10% доходів, і припинить до кінця 2022 року закупівлю російських нафтопродуктів. З газом же, транспортування якого прив'язане до газогонів, усе складніше. "Я не знаю, чим його замінити, іншого немає, а я маю 25-річний контракт, від якого не можу відмовитися", — заявив тоді Пуйян. При цьому, за визначенням малося на увазі, що йдеться про газ, який постачається з Росії до Європи. Так, за рахунок доходів від його продажу Кремль фінансує війну з Україною, але сам газ все ж таки мирний, і, оскільки він дуже потрібен Європі, в якомусь сенсі навіть європейський. Тоді, у березні, ця заява пройшла. А тепер спливла неприємна деталь.

Надзвичайно серйозне питання

Заклик Клемана Бона у цій ситуації – грамотна бюрократична гра на випередження: якщо скандал вже неможливо придушити, його треба очолити й керувати його подальшим розвитком, спускаючи, по можливості, на гальмах. І Бон із серйозним виглядом констатував в інтерв'ю телеканалу France 2, що "це надзвичайно серйозне питання, тому необхідно перевірити, чи вільно, чи мимохіть був здійснений обхід санкцій", але не уточнив, хто відповідатиме за розслідування, і додав, що в нього зараз немає остаточної інформації, що дозволяє судити про вину чи невинуватість компанії.

Лінія захисту TotalEnergies також зрозуміла: компанія ховається за статус міноритарного акціонера, який не має можливості впливати на політику "Тернафтогазу". Ба більше, якби вона і могла впливати на неї, то за обставин, що склалися, "Тернафтогаз" як першорядної важливості підприємство, від якого залежить постачання пального для російської авіації, все одно змусили б працювати на війну, навіть вдавшись до конфіскації французької долі. На це могли б піти заходи у відповідь — але не занурюймося в умовні нетрі. Зупинімось на тому, що, маючи лише 49% акцій, TotalEnergies не може заблокувати роботу "Тернафтогазу", хоча це не точно.

Біс у деталях

Що саме не точно? По-перше, як проговорилися коментатори TotalEnergies, 49% все-таки дають можливість блокувати деякі рішення – не уточнюючи, щоправда, які саме. А по-друге, дивимося: ось завод, на якому з газу виробляють авіаційний гас. Ось труба, якою надходить газ. Чи може це бути будь-яка труба із газом? Чи потрібна саме та, що належить "Тернафтогазу"? І, до речі, кому належить сам завод? Ці питання якось загубилися в наступних публікаціях, завалившись у непримітну шпарину, але в початковому розслідуванні Global Witness все чітко розписано: власником заводу теж є "Тернафтогаз".

Трохи погугливши, знаходимо інформацію про якихось "російських науковців", які у 2012 році створили нову технологію виробництва високоякісного бензину та гасу з природного газу. Деталей немає — їх ніде немає, і в якому НДІ розробили технологію — теж незрозуміло. Але, з огляду на реальний стан російської науки, здатної освоїти будь-які суми, представивши на виході зразок, куплений на Алі-експрес, щодо російських учених виникають великі сумніви. Чи точно вони – російські? І чи точно, хай навіть не російські, а якісь запрошені фахівці, скажімо, з тієї ж TotalEnergies, розробили це саме в Росії? Тому що тут така справа: процес Фішера-Тропша, взагалі-то, розробили двоє німців, Фішер і Тропш (якось так співпало) у 1925 році, в Німеччині. Надалі за його допомоги успішно отримували синтетичний бензин і потихеньку вдосконалювали технологію спочатку в Німеччині, а потім — у США. Але саме турбореактивні літаки на синтезованому з природного газу авіагасі почали масово літати лише з 2010 року. І тут, розумієш, зненацька, раптово, 2012 року, російські науковці… Зрештою, ви зрозуміли. Ніколи такого не було — і от знову.

А чому це раптом такий великий розрив: 1925-2010? А тому, що прийнятної вартості виробництво якісного гасу за процесом Фішера-Тропша — штука тонка. Воно потребує серйозної супутньої хімії, зокрема каталізаторів. Чутливих, між іншим, до домішок у газі, що варіюються від родовища до родовища. Тобто, сам принцип, начебто, й давно відомий, і не бозна-який складний, але масова, якісна й недорога продукція на виході — це вже вкрай складно. А російських науковців, а також російських інженерів та робітників природа забезпечила дуже специфічними, анізотропними головоруками, здатними з будь-якого "Феррарі" зробити "Ладу-Гранту" буквально одним рухом. От тільки назад із "Лади" у "Феррарі" — вже ніяк. В інший бік головоруки не працюють — ну, а чого ви хочете, вони ж анізотропні!

Іншими словами, все вказує на те, що у 2012 році російські гопники рішайла банально купили та адаптували до своїх умов уже готовий, не ними розроблений процес. Купили разом із обладнанням та каталізаторами, а адаптували, швидше за все, запрошені фахівці. Вони й прив'язали його до конкретної труби з конкретним складом газу, на кінці якої побудували завод для виробництва гасу. І от у цьому виробничому ланцюжку раптово виявилося 49% акцій, що належать TotalEnergies. Збіг? Ну так, мабуть, збіг. Такий самий разючий збіг, як те, що процес, винайдений Фішером і Тропшем, називається "процес Фішера- Тропша". Так буває. Але момент незручний — особливо, якщо згадати, що в березні Пуйян клявся-божився, що спільна діяльність TotalEnergies та росіян "цілком не пов'язана з проведенням Росією військових операцій в Україні".

І вже зовсім цікаві речі можуть початися, якщо копнути глибше, поцікавившись, наскільки легальним був продаж процесу. Скільки каталізаторів було закуплено та коли саме? Як дати їх поставок співвідносяться з санкціями проти Росії? Хто конкретно продавав "Тернафтогазу" нові каталізатори замість використаних? Тут із шаф TotalEnergies і можуть полізти різноманітні скелети.

Наш вусатий друже…

У ніч з 20 на 21 жовтня 2014 року, коли Крим було вже захоплено й питання про санкціонування Росії помалу набирало обертів, у московському аеропорту "Внуково" при зіткненні зі снігоприбиральною машиною, що виїхала на злітно-посадкову смугу, розбився джет із президентом концерну TotalEnergies Крістофом де Маржері та трьома членами екіпажу. Усі, окрім водія снігоприбирача, загинули. Слідство очолив старший слідчий з особливо важливих справ СКР Михайло Гуревич, який до того вже розслідував загибель Леха Качинського. В результаті провину було філігранно розмазано між причетними, дозволивши їм відбутися легким переляком.

Російські ЗМІ оплакали "гірку і безглузду загибель друга Росії та противника США, який закликав відмовитися від долара та зняти санкції з нашої країни" – але то була офіційна версія. Жодним чином "другом Росії" Маржері, звичайно ж, не був. Він був топ-менеджером нафтового гіганта TotalEnergies, четвертого за об'ємом видобутку у світі після Royal Dutch Shell, British Petroleum та ExxonMobil. Це й тільки це визначало всі його дії, включаючи відносини з російськими партнерами.

А ще Маржері був спеціалістом з обходу санкцій та співпраці з різними людожерськими режимами. Він чудово лагодив з президентом Екваторіальної Гвінеї Нгемою, Уганди — Мусевені, Ємену — Салехом, Туркменістану — Бердимухамедовим, Конго — Сассу-Нгессо, з віце-президентом Анголи душ Сантушем і з багатьма іншими, такими ж яскравими політиками — і, зокрема, Владіміром Путіним. У 2007 році Маржері був навіть заарештований за співпрацю з Іраном в обхід санкцій, але благополучно вийшов сухим з води і був виправданий паризьким судом. Його загибелі безпосередньо передувала якась зустріч, що проходила в заміському будинку прем'єра Дмитра Медведєва, де обговорювали інвестиції в Росію на тлі західних санкцій.

Після загибелі Маржері його крісло спочатку розпиляли на два, розділивши функції голови ради директорів та виконавчого директора. А тепер увага: гендиректором та президентом виконавчого комітету було призначено згаданого Пуяна, а головою став Тьєррі Демарест. Але лише через рік, 2015-го, обидві посади знову об'єднали під Пуянна, а 70-річного на той момент Демареста відправили на відпочинок.

Складене в загальний паззл, все це дуже схоже на ліквідацію впертого партнера, який дав задню і став небажаним свідком у зв'язку з цим. А наступні маневри – на домовленість Кремля з керівництвом TotalEnergies, яке, посумнівавшись, все-таки вирішило продовжувати співпрацю, яка стала поганою, але створила для Пуянна страхову версію на випадок, якщо неприємні факти спливуть на світ.

І, от, майже через вісім років після загибелі Маржері, його скелет з гуркотом вивалився з шафи. Як розвиватимуться подальші події, залежить від того, на яку глибину дозволять копати слідчим, призначеним французьким урядом, і наскільки глибше за них копнуть незалежні розслідувачі.