Приємний сюрприз від "Зелених". Чому в Німеччині заговорили про зброю для України

Керівництво німецької партії "Союз 90/Зелені", чиї шанси здобути перемогу на парламентських виборах цієї осені дуже високі, підтримує і розвиває ідею надання Україні оборонної зброї.

Це один з ключових наративів, озвучених співголовою партії Робертом Хабеком під час візиту до Києва.

Інші не менш важливі: підтвердження позиції "Зелених" щодо "Північного потоку-2", проти завершення якого виступає ця партія; а також співзвучна меседжам з Брюсселя і Вашингтона заява про те, що Києву слід запастися терпінням на шляху до НАТО, в тому числі тому, що і сам Альянс нині "дезорганізований"; а також завершити реформи. У Києві Хабек провів переговори з президентом України Володимиром Зеленським та головою української дипломатії Дмитром Кулебою.

І ось у ході бесіди з Кулебою, як розповів пізніше німецький політик в інтерв'ю Deutschlandfunk і Frankfurter Allgemeine Zeitung, він і заявив, що "Україні важко відмовити в праві на отримання оборонних озброєнь". За словами Хабека, Україна "відчуває себе самотньою", її залишили один на один з агресором.

При цьому Україна ж, підкреслює Хабек, захищає безпеку і Європи і в разі, якщо зазнає поразки, то Росія зрозуміє, що зможе діяти аналогічно і в інших регіонах. Тому, на його думку, Німеччині слід надати Україні броньовані машини — наприклад, для транспортування поранених або проведення робіт по розмінуванні території.

Своєю заявою Хабек справив фурор в інформаційному просторі Німеччини, спровокувавши хвилю коментарів від представників усіх ключових партій.

Коментарі, в першу чергу, негативні. Розкритикували Хабека за цю ініціативу, наприклад, депутат від меркелевського ХДС, колишній офіцер Генштабу Родеріх Кізеветтер, а також представниця прокремлівської партії "Ліві" (Die Linke) Севім Дагдален. Депутат від Вільної демократичної партії (ВДП) Марі-Агнес Штрак- Ціммерман, у свою чергу, вважає, що "конфлікт" за допомогою зброї вирішити не вийде.

Загальна же для всіх коментаторів теза — надання зброї Україні, нехай і оборонної, може привести до ескалації ситуації як на Донбасі, так і в стосунках між ФРН і Росією.

Такий вже політичний істеблішмент у Німеччині. Він вкрай нервово реагує на подібного плану заяви. Більшість німецьких політиків, утім, як і в цілому західноєвропейських, максимально обачні і обережні.

Берлін не схвалює озброєння України. Тому експорт німецької зброї в Україні завжди був мізерним, а в останні роки ще й знижувався. Наприклад, в 2018 і 2019 рр. уряд ФРН дозволив експортувати зброю в Україну лише на суму в 2,1 млн євро щорічно. У 2019 р. це лише три сотих відсотка від обсягу всіх експортних ліцензій, виданих на суму 8 млрд євро. Причому в основному Німеччина експортувала в Україну мисливську або спортивну зброю.

Заява Хабека, зауважимо, досить несподівана, що прямо суперечить чинним в Німеччині експортно-збройовим практикам. І подвійно несподівана, оскільки "Зелені" відомі своїєю пацифістикою.

Утім, сам Хабек в інтерв'ю німецьким виданням підкреслив: він не вважає, що надання Україні оборонної зброї суперечить програмі партії. За його словами, хто хоча б трохи розбирається в суті конфлікту, не може блокувати допомогу Києву.

З іншого боку, це не означає, що всі члени партії згодні з Хабеком. Серед них є переконані пацифісти, яким, як і лівому крилу, ця ідея не до вподоби.

Але прямо вони свого лідера вирішили не критикувати. Максимум — дистанціювались. Як, наприклад, член комітету з правових питань та комітету з питань оборони Катя Койль, відома прихильниця Договору про заборону ядерної зброї.

До пацифістів можна віднести і Анналену Бербок, яка виступає за виведення з Європи всієї американської ядерної зброї.

В інтерв'ю все тій же FAZ, опублікованому в кінці квітня, вона як і Хабек "нападала" на "Північний потік-2", але в питаннях НАТО і зброї їхні погляди відрізнялися. Бербок закликала Альянс і Європу хоча б дати Україні перспективу членства, але в той же час зазначила, що зброю Києву краще не передавати.

По суті, це нагадувало потенційний розкол всередині партії. Але ні: через місяць Анналена Бербок, судячи з усього, змінила свою думку. Після слів Хабека FAZ звернулася за коментарем до пресслужби "Зелених", і її представник сказав, що Бербок висловилася на користь надання Україні військової допомоги, наприклад, для розмінування територій.

Жертва богу виборів

У чому ж причини такого раптового перегляду ставлення керівництва "Зелених" до пацифізму з визнанням права на самооборону, а також швидкої зміни поглядів самої Бербок?

У кінці квітня "Зелені" міцно закріпилися на перших шпальтах ЗМІ, коли вперше обійшли в рейтингах правлячий альянс "Християнсько-демократичного союзу" і "Християнсько-соціального союзу" відразу на 7%, хоча ще в середині квітня відставали від ХДС-ХСС на 4%.

Зрозуміло, що довго і так високо планку вони утримувати не могли. Почалися типові для будь-яких виборів соціологічні гойдалки.

З 1 по 20 травня, згідно з результатами соцопитувань Emnid і Forsa, вони випереджали ХДС-ХСС лише на 2%.

І ось днями, 23 травня, Інститут нових соціальних відповідей (INSA) опублікував дані свого дослідження, що проводилося в період з 17 по 21 травня: ХДС випередила "Зелених" — 24% проти 23% у партії Хабека і Бербок.

Обидві партії поки в лідерах. У "бронзового" претендента — Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) лише 14%, потім йдуть ВДП (11%), прокремлівська ультраправа "Альтернатива для Німеччини" (11%), і аналогічно прокремлівська партія "Ліві" (7%) .

Нехай розрив між "християнами" і "Зеленими" становить лише один процентний пункт, загальна тенденція може вказувати, що останні на вибори в Бундестаг можуть піти все-таки з другого рядка в опитуваннях.

Відповідно, керівництву партії треба було не допустити цього сценарію. І воно прийняло рішення знову опинитися в трендах німецької політики, коли заявило про необхідність поставити зброю Україні.

Технологія спрацювала. "Зелені" змогли задати тему дискурсу в Німеччині. З огляду на те, як болісно на тему відреагували, інші політсили, дискусія буде гострою.

А значить, в її ході очікуються зіткнення ідеологій, світоглядів і різного роду скандали. Що, в свою чергу, є благодатним грунтом для ведення електоральної війни на полі конкурентів. "Зелені" можуть спробувати залучити на свою сторону лібералів і консерваторів, які не приймають загравань Берліна з Москвою, яким також може припасти до смаку новий, більш зважений підхід "Зелених" до питання захисту від агресії і забезпечення безпеки.

Новий електоральний баланс може впливати на майбутній уряд вже після виборів.

З великою часткою ймовірності "Зеленим" або ХДС-ХСС не вдасться самостійно сформувати уряд. Отже, лідери гонки будуть домовлятися і опрацьовувати фундамент для нової коаліції.

Якщо "Зелені" увійдуть в уряд з ХДС-ХСС, який, до слова, вже не зможе ховатися за спину Ангели Меркель, і не відмовляться від ідеї надання зброї Україні, то у Києва в Берліні з'явиться серйозний союзник, чиє ставлення до Росії багато в чому ідентичне українському.

До того ж, не можна сказати, що і в самому ХДС всі без винятку на 100% підтримують російську політику Меркель, у тому числі по "Північному потоку-2" або з експорту зброї.

Наприклад, знову-таки в кінці квітня посол України в Німеччині Андрій Мельник повідомив, що депутат від ХДС Норберт Реттген, який також є головою комітету у закордонних справах, підтримав цю ідею.

Реттген також вважає, що Берлін повинен відмовитися від "Північного потоку-2".

Це говорить про те, що у "Зелених" принаймні з деякими однопартійцями Меркель є точки дотику, що може стати непоганим початком для спільної роботи в рамках однієї коаліції.

Досить висока ймовірність, що після осінніх виборів новий федеральний уряд Німеччини займе жорсткішу позицію по відношенню до Росії і "Північного потоку-2". Точніше — якщо він з великою часткою ймовірності буде добудований до того часу — щодо умов його функціонування.

На тісну співпрацю з "Зеленими", в свою чергу, може розраховувати і адміністрація Джо Байдена. Поки ж Білий дім активно шукає підходи до Кремля, паралельно приймаючи "половинчасті" рішення щодо санкцій проти СП-2, щоб не зіпсувати відносини з Берліном, що ледь почали налагоджуватися після Трампа.

Робить він це в надії на те, що режим Путіна все ж хоча б частково можна повернути в цивілізоване поле і знизити загрозу, конкретно, для Сполучених Штатів.

Ну, і звичайно, в тому числі і для того, щоб висмикнути Росію з-під впливу Китаю.