Пристайко на замітку. Яке було хорватам в патрулі з ворогом

Володимир Зеленський вважає, що безпека на період підготовки і проведення місцевих виборів на Донбасі може забезпечити спільне патрулювання, спільний контроль кордону, який забезпечать "як українці, так і представники тимчасово окупованих територій, так і ОБСЄ". Про пропозицію, яка вже обговорювалося в нормандському форматі і в Мінську, він розповів під час Мюнхенської конференції з безпеки.

Джерело в українській делегації пояснив журналістам, що "мова йде про спільне патрулювання на окупованих територіях української поліції, ОБСЄ та територіальної поліції".

Пізніше міністр закордонних справ україни Вадим Пристайко повідомив, що в процесі обговорення ідеї створення спільних патрулів на Донбасі буде враховуватися досвід Хорватії.

Що ж говорить нам хорватський досвід?

По-перше, відразу потрібно розуміти, що, так, хорвати і серби у складі патрулів "перехідною поліції" забезпечували безпеку на території хорватського Подунав'я (район знаменитого Вуковара) під час мирної реінтеграції регіону. Проте це не були "бійці хорватської армії", з одного боку, і "солдати Сербської Країни" - з іншого. У хорватському Подунав'ї тоді діяла перехідна адміністрація ООН, яка повинна була забезпечити реінтеграцію колишньої сербської республіки" до складу Хорватії, і "перехідні поліцейські" були частиною оонівської програми. Тобто, по суті, це була "поліція ООН". У спільних патрулях завжди було три патрульних - хорват, серб і представник ООН. Хорватські і сербські патрульні розрізнялися тільки національності в етнічному сенсі цього слова, статус у них був однаковий - співробітники "перехідною поліції" під егідою ООН. Ніяких окремих знаків розрізнення не було, тільки один загальний символ ООН на однаковій формі.

Спільні патрулі відповідали за безпеку "всередині" території регіону, який Хорватія повертала мирним шляхом. Контроль над хорватсько-сербської кордоном був забезпечений з допомогою ООН, і межа була наглухо закрита для будь-яких поставок зброї, живої сили і техніки з Сербії.

"Перехідні поліцейські" були озброєні тільки пістолетами. Ніяких інших озброєних людей, крім миротворців ООН, на цій території вже не було і бути не могло - регіон був повністю демілітарізован.

Демілітаризація була першим кроком мирної реінтеграції - власне, з неї процес і починався. На цьому етапі були

• виведені всі югославсько-сербські військові частини,
• було закрито кордон для переміщення військ, техніки і зброї,
• роззброєні місцеві парамілітарні формування,
• було вилучено (викуплено) зброю у населення.

Якщо ж говорити про наступні кроки мирної реінтеграції, то другим після демілітаризації і було якраз впровадження "перехідною поліції", тих самих "спільних патрулів".

Для "перехідних поліцейських" проводилися спеціальні тренінги на нейтральній території, в Угорщині. Але все одно дуже багато людей звільнялося з морально-етичних причин. Учасники процесу розповідають, що мало хто зміг переступити через себе і вийти на патрулювання рука об руку з колишнім ворогом. Однак такі люди все ж знайшлися - проект був реалізований. Головне, чому це стало можливим: обидві сторони знали, що питання вирішене, мирної інтеграції бути й тепер потрібно просто технічно забезпечити цей процес.

Контроль кордону, демілітаризація, "перехідна поліція" - це, звичайно, не вичерпний перелік реінтеграційних заходів. Після запуску "спільних патрулів", тобто після забезпечення безпеки місцевих жителів, в регіон повернулися біженці. На наступному етапі були проведені вибори в місцеві органи влади. Місцеві серби теж брали участь у голосуванні, і навіть деякі колишні керівники сепаратистської республіки прийшли проголосувати.

До речі про вибори. Під час поїздки по хорватському Подунавью ми з колегами запитали у колишніх керівників процесу мирної реінтеграції: "А що якщо провести вибори на Донбасі до висновку російський військ і роззброєння незаконних проросійських формувань?" "Навіщо? - запитали хорвати у нас, сильно здивувавшись. - Навіщо це потрібно Україні?" Ми не знайшли що відповісти.

Після виборів була впроваджена хорватська національна валюта - куна. Потім була проведена так звана конвалидация - часткове визнання документів, що видавалися під час окупації. Це стосувалося, наприклад, свідоцтв про народження, смерть, шлюб, атестатів і дипломів про освіту.

Заключним етапом стало "перехідний правосуддя". Підозрюваних у злочинах відправляли в Гаагу - в прямому сенсі цього слова. Ордер на арешт мера Вуковара під час окупації, серба Славко Докмановича, був першим, виданими Гаазьким трибуналом. Заарештували і доставили до Гааги екс-градоначальника з допомогою складної операції за участю спецагентів різних держав.

Однак у той же час Хорватія відмовилася від переслідування осіб, які брали участь у бойових діях, але не вчинили доведених убивств, військових злочинів або злочинів проти людства. Був прийнятий спеціальний "закон про прощення" (не плутати з амністією).

Учасники процесу мирної реінтеграції розповідають: було неймовірно складно, і вони ніколи б такого не повторили ("хотілося повернутися додому на танку"). Тим не менш все було не дарма - за два роки роботи Тимчасової адміністрації ООН для Східної Славонії, Баранячі і Західного Срема (місія UNTAES), з 15 січня 1996 р. по 15 січня 1998 р., хорватське Подунав'ї стало повноправною частиною Хорватії. "Республіка Сербська Країна", хорватський варіант ДНР-ЛНР, припинив своє існування.

Власне, в цьому і був сенс мирної інтеграції по-хорватськи: раніше окупована територія поверталася до складу Хорватії без якогось особливого статусу. Лише сербам були гарантовані особливі права як національної меншини, але захист меншин поширюється і на інші регіони і стосується не тільки сербів, але й представників інших національностей (наприклад, угорців та українців).

Мирна реінтеграція хорватського Подунав'я - рідкісний приклад деокупації території без бойових дій. Однак навряд чи окремі елементи, запозичені з в цілому успішного кейса, гарантують такий же успіх.

"Спільне патрулювання" НЕ ЗМОЖЕ забезпечити безпеку без попередньої та повної демілітаризації регіону і НЕ ЗАМІНИТЬ адміністрацію ООН з 5 тис. миротворців, бюджетом в $435 млн і американським генералом в якості керівника. А без цих кроків ідеї про "спільних патрулях з міліцією ОРДЛО" викликатимуть - як зараз і сталося - лише недовіра і підозра в зраді.