Приходьте завтра. ЄС знову відклав інтеграцію Західних Балкан

Черговий саміт ЄС — Західні Балкани, що відбувся 6 жовтня в Словенії, не приніс позитивних новин про перспективи вступу країн регіону до Євросоюзу. Європейські лідери заявили, що коли-небудь розширення ЄС продовжиться, але не обіцяли нічого конкретного.

Аморфна позиція Брюсселя створює умови для загострення хронічних хвороб Балканського регіону, про які в Європі, мабуть, почали забувати.

Інтеграція на паузі

Європейська перспектива була обіцяна Брюсселем Західним Балканам ще в кінці 1990-х, коли в регіоні тривали збройні конфлікти. А в 2003 р. на євросаміті в Салоніках усі країни регіону (колишня Югославія мінус Словенія плюс Албанія) були офіційно визнані кандидатами в члени ЄС.

Для вступу першої країни регіону в Європейський Союз знадобилося цілих 10 років — у 2013 р. до ЄС приєдналася Хорватія. І на цьому процес розширення зупинився.

У 2014-му глава Єврокомісії, колишній прем'єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер, заблокував прийом нових членів на п'ять років, мотивуючи свою пропозицію необхідністю дати Євросоюзу час на адаптацію після прийнятих у попередні роки нових учасників.

Коли термін дії 5-річного мораторію закінчився, 6 лютого 2018 р. було оприлюднено Стратегію розширення ЄС, яка підтверджувала європейську перспективу Західних Балкан.

В Україні, пам'ятається, цей факт викликав загальне обурення і образу, але насправді позиція ЄС не містила нічого нового і була декларативним підтвердженням рішення саміту в Салоніках 15-річної давнини.

Ключове слово тут — "декларативним", тому що на ділі чергова заява про європейський шлях Західних Балкан реально не наблизила регіон до вступу в ЄС.

Більш того, хоча на рівні Брюсселя європерспектива регіону знову була підтверджена, окремі країни ЄС почали заперечувати проти розширення союзу, чого 15 років тому не спостерігалося.

Без змін

На саміті ЄС — Західні Балкани в Софії в 2018 р.і президент Франції Еммануель Макрон вимагав введення чергового мораторію на прийом нових членів до проведення реформ ЄС і зміни процедури його розширення.

За наполяганням Франції, нова методологія проведення переговорів про вступ була затверджена ЄС на початку 2020 р. У двох словах суть змін полягає в тому, що прогрес євроінтеграції тепер більш тісно пов'язаний з проведенням реформ, які забезпечують верховенство права.

Новий порядок розширення ЄС повинен був, як очікувалося, розблокувати процес. Але ні.

Як і раніше, сьогодні все ще тривають офіційні переговори про вступ до ЄС з Чорногорією (з 2012 р.), з Сербією (з 2014 р.). Північна Македонія і Албанія залишаються офіційними кандидатами, проте переговори з ними так і не почалися. Боснія і Герцеговина, як і Косово, зберігають почесний статус тільки потенційних кандидатів на вступ.

Черговий саміт ЄС — Західні Балкани теж не став проривом. Хоча міг би.

Господиня форуму, яка нині головує в ЄС, Словенія хотіла включити в підсумкову Декларацію конкретну дату приєднання країн регіону до Євросоюзу — 2030 р. Але ця пропозиція викликала, як стверджують, подив і здивування у деяких членів ЄС і в підсумку була "забанена".

Без конкретики

У прийнятій за підсумками форуму Декларації лідери ЄС нічого конкретного не пообіцяли, а всього лише дипломатично "підтвердили свою беззастережну підтримку європейської перспективи Західних Балкан, яка становить взаємний стратегічний інтерес і залишається загальним стратегічним вибором". Але навіть це обтічне формулювання стало результатом хворобливого компромісу всередині Євросоюзу — відповідну фразу напружено шукали цілий місяць напередодні словенського саміту. В результаті, як зізнався голова Європейської ради Шарль Мішель, 27 країн ЄС не дійшли згоди щодо здатності Євросоюзу приймати нових членів, тому і довелося обмежитися декларацією про "підтримку європейської перспективи".

Вважається, що всередині Європейського Союзу на сьогодні існує дві групи країн, які дотримуються діаметрально протилежних поглядів щодо розширення ЄС. Словенія, Хорватія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Австрія і Німеччина однозначно підтримують прийом нових членів. Франція, Нідерланди, Данія і Бельгія, що нещодавно до них приєдналася, скептично або навіть негативно ставляться до ідеї розширення. Однак останні висловлювання європейських лідерів показують, що позиції більшості членів ЄС приблизно однакові — вранці реформи, ввечері нові реформи, вранці знову реформи… а потім Брюссель подивиться, що там з євроінтеграцією.

Євро замість гармат

Противники "швидкого" приєднання Західних Балкан переконані, що потенційні ризики від розширення Євросоюзу для нього самого дуже великі, щоб приймати нових членів у поспіху, без перевірки наявності та якості всіх необхідних реформ і відповідності кандидата всім заданим критеріям.

Здавалося б, ця точка зору досить твереза і прагматична. Але ось біда: з поля зору прихильників "повільного розширення ЄС" випала мотиваційна складова, на підставі якої взагалі приймалося рішення про початок процесу зближення Західних Балкан з ЄС.

Насправді, євроінтеграція Західних Балкан замислювалася її ідеологами не як "шлях до мрії" або "досягнення європейського ідеалу", а як чисто прикладний інструмент побудови в регіоні демократичних держав замість поставторитарних і — що ще важливіше — для забезпечення на Балканах міцного і тривалого миру .

Передбачалося, що бажання жити у "великій, єдиній Європі" стимулює всі народи, які нещодавно воювали, — сербів, хорватів, боснійців, македонців, албанців — припинити чвари і зажити в дружбі і злагоді. Відповідно, гальмування євроінтеграційних процесів за визначенням створює умови для реанімації колишніх конфліктів.

Назад у майбутнє

Зміни, що штовхають назад балканську дійсність на тлі припинення євроінтеграції, вже помітні.

У Боснії і Герцеговині серби відмовилися визнавати повноваження представника міжнародного співтовариства, в завдання якого входить контроль за дотриманням мирної Дейтонської угоди. Крім того, вони бойкотують роботу центральних органів влади через заборону на заперечення геноциду в Сребрениці.

У Чорногорії другий рік триває протистояння просербських сил і чорногорських патріотів через Сербську православну церкву, що нещодавно призвело до масових заворушень і зіткнень з поліцією.

У Косово у вересні ситуація так загострилася (сербські барикади на прикордонних переходах, косовський спецназ…), що Сербія приводила свою армію в бойову готовність.

Нестабільність на Балканах наростає, і відсутність конкретних дедлайнів євроінтеграції підливає масла у вогонь. До того ж, в той час як ЄС перестав обіцяти щось конкретне, відсуває "головний приз" — євроінтеграцію, або зовсім замовчує його, відбувається посилення регіонального впливу інших геополітичних гравців — в першу чергу, Китаю і Росії. Особливо яскраво цей процес проявляється в Сербії, яка в останні роки налагодила найтісніші зв'язки з Китаєм в економічній сфері і з Росією — у військовій.

Євросоюз намагається компенсувати відстрочку євроінтеграції і зберегти свій вплив на регіон фінансовою допомогою та інвестиціями — на саміті в Словенії були названі рекордні плани вливань в економіку Західних Балкан. Протягом найближчих семи років в регіон буде вкладено 20 млрд. євро інвестицій і передано 9 млрд. євро грантових коштів. Але гроші — це не зовсім те, що було обіцяно регіону 20 років тому і зовсім не те, що може зупинити "сповзання" Балкан в епоху нових конфліктів і надійно захистить від неєвропейського геополітичного впливу. Адже якщо мета — потрапити в ЄС — стає дуже далекою, практично недосяжною, балканці, взявши попередньо європейські гроші, підуть займатися своїми звичними справами і, паралельно, неодмінно займуться пошуком нових друзів — таких, які тримають слово.