При своїх. Чому Помпео даремно злітав у Сочі
Візит в Росію держсекретаря США Майка Помпео з точки зору яких-небудь відчутних результатів, судячи з того, що нині відомо, несподіванок не приніс. Схоже, реальним підґрунтям візиту стало щось інше, ніж доповідь спецпрокурора Роберта Мюллера і поки що оптимістичні для президента Дональда Трампа і російського правителя Володимира Путіна наслідки. Притому що в риторичному розрізі саме втручання РФ у вибори в США, яке злочинний режим в Москві продовжує люто заперечувати, стало чи не головною темою обговорень. Але з цього питання у двох сторін спільної позиції без втрати обличчя бути не може (хіба що Путін раптом заявить, що грав на стороні Клінтон).
Тому полеміка на тему втручання (хоча і дратує Кремль чинності незручності існування особистих санкцій), особливо за участю Сергія Лаврова, давно перетворився на персонажа занудного мильного серіалу, носить скоріше ритуальний характер. Мета ж поїздки Помпео - враховуючи те, що в такому статусі вона перша, була окреслена візитом в РФ австрійського президента Олександра ван дер Беллена, який намагався залучити Путіна в відстоювання ядерної угоди з Іраном - адже саме вона для багатьох країн ЄС мала цілком практичний сенс.
Втім, на Близькому Сході Росія вже нічим не може допомогти, їй би свої трубопроводи від нових санкцій захистити. Реально Ірану може якось допомогти Китай, але йому теж не до того. Помпео ж приїхав напередодні набрання чинності антиіранських санкцій і загострення на цьому напрямку в цілому. У будь-якому випадку однієї з цілей США є нейтралізація РФ в якості реального союзника Китаю. В такій площині для Трампа актуально і продовження санкцій - як і вибивання з Москви великих поступок (наприклад, у Венесуелі, КНДР і Сирії) в обмін на ледь помітні послаблення.
З дедалі більшим інтересом США ставляться і до питання мілітаризації росіянами Арктики. Підкреслюється, що українська тема на зустрічі Помпео і Путіна (крім питання про військовополонених) не торкалися, хоча, можливо, вона була просто засекречена - небудь США не вважають за потрібне обговорювати з цілого ряду причин як стратегічних, так і з недавніх пір внутрішньополітичних.
Також, мабуть, обговорювалася можлива зустріч Трампа та Путіна на саміті G20, і тут американському президентові не можна втратити обличчя, оскільки він пов'язав питання таких зустрічей із звільненням українських моряків. За Венесуели РФ буде чіплятися до останнього, рівно як і скидати в КНДР озброєння - і якщо на Китай Заходу все важче вплинути через його багатства й сили, то на Росію - через її самоізоляції, злиднів і "відмороженості". В принципі реалістичні російські питання скоро будуть остаточно вирішувати через Пекін і Берлін, звідки тече в РФ валютна виручка. Нарешті, важко зрозуміти, які ще секрети міг вивідати недавній директор ЦРУ Помпео у Путіна, від якого тільки що втік директор ключового НДІ "Роскосмосу"? Тому, здається, чутки про зраді знову безпідставні, та й самій Україні при новому президенті доведеться самій чітко визначитися, чого вона хоче.
