Президенти та еміри. Як поїздка Зеленського до ОАЕ вплине на відносини з Білим домом

За зовнішніми ознаками візит президента в Об'єднані Арабські Емірати викликає змішані відчуття.

З одного боку, новий рік обіцяє бути не легшим за минулий, і по-людськи можна зрозуміти Зеленського, котрий вирушив до теплих морів, тим більше, що Абу-Дабі також відомий як місце неформальних зустрічей.

З іншого боку, підхід "об'єднаних арабів" до справ завжди був двояким — говорити і вражати своїми можливостями вони вміють, в той час як справді робочі угоди готуються і втілюються дуже довго — якщо іншою стороною виступає не Великобританія чи США. Також невідомо, наскільки серйозно можна в принципі ставитися до повідомлень колишнього міністра економіки, а нині радника глави ОПУ з економічних питань Тимофія Милованова, який не втомлюється роздавати дивні заяви.

Краса меморандумів

Втім, зрозуміло, що візит глави держави (не обов'язково Зеленського — він, схоже, скористався можливістю показати зовнішньополітичні успіхи) готувався давно — адже з ОАЕ в України кілька років розвивається довгострокова і серйозна співпраця в авіаційній сфері. Важливий, зрозуміло, і аграрний сектор — ОАЕ критично залежать від імпорту продовольства, а також постійно шукають рекреаційні "прохолодні куточки" по всій планеті — з Україною ця лінія розвивається ще з кінця нульових років.

Так чи інакше, по-перше, за словами глави "Укроборонпрому" Юрія Гусєва, з арабської стороною підписані угоди і договори про розширення військово-технічного співробітництва на $1 млрд. Зокрема, з Tawazun Economic Council і EDGE Group. Перше — щось на зразок агентства промислового розвитку, яке курує, переважно, державну програму переозброєння, тобто, можна сказати, в складносурядній системі ОАЕ це розподільник бюджету місцевого Міноборони. У свою чергу, EDGE Group — це приватний військово-промисловий підрядник з великим технологічним доробком, зокрема в роботизації, нових матеріалах, силових установках, автономних системах. Здається, в подібній площині безвідповідальні заяви не пролунали б.

По-друге, обговорювалося аграрне питання, яке коментував Тимофій Милованов, а саме — збільшення інвестицій і товарообігу в десять разів до $2 млрд. За "кілька років". Це звучить, звісно, дещо розпливчасто. Наприклад, ми бачимо, що вже "кілька років" фірми з країн регіону (таких, як Катар) просто купують ті чи інші українські приватні компанії, зокрема, в сфері енергетики. Наскільки це можна назвати "прямими інвестиціями" — сказати складно.

Однак, схоже, у випадку з Еміратами йдеться про дещо інші механізми. Наприклад, підписаний меморандум про взаєморозуміння між українським Фондом державного майна і інвестиційним фондом Mubadala (активи на 2019 рік — $853 млрд, доходи за ними — більші за український ВВП). Mubadala — це еміратський аналог норвезького фонду національного добробуту, який все швидше диверсифікує свої вкладення, як і у норвежців, це відхід від викопного палива.

Сказано, що меморандуми спрямовані на поглиблення співпраці в рамках розробки перспективних інвестиційних проектів, інновацій та участі еміратської сторони в програмі приватизації держвласності в Україні. Що, загалом, непогано — якщо дійде до участі компаній з Еміратів в українській великій приватизації, оскільки наразі на цьому шляху з моменту останньої великої угоди десятирічної давнини по "Укртелекому" з формально "австрійської" фірмою, через яку працювали "знайомі всі обличчя", інтереси до української держвласності переважно демонструють сумнівні суб'єкти. Це як і українські олігархи через свої офшори, так і росіяни через Білорусь, Латвію, і замасковані юридичні особи в Західній Європі.

По суті, єдиним успішним прикладом приватизації великого промислового підприємства так і залишається "Криворіжсталь", і було це понад 15 років тому. Причому ОАЕ в цьому сенсі куди привабливіші за Китай, адже входить, нехай і зі своєю специфікою, в західний конгломерат — це усвідомлює навіть Тимофій Милованов, який підкреслює важливість "політичної правильності" у виборі партнерів для інвестиційних угод.

По-третє, з цим же фондом Mubadala підписали меморандуми і 18 українських приватних компаній, серед яких Інтерпайп, Dragon Capital, ДТЕК, Unit City, EastOne, UMG, Ufuture, Fortior — по суті, перша лінійка українського бізнесу без Коломойського і Фірташа. У будь-якому випадку, це показує, кого президент взяв з собою, а кого — ні. Що знову стає важливим в більш широкому контексті цього візиту і синхронних процесів, пов'язаних як з Україною, так і з ОАЕ.

Заміни не вийде

Візит глави держави в Абу-Дабі відбувався на тлі припинення роботи місії МВФ в Києві. Цей конфуз пов'язаний з непослідовністю українського уряду в реформуванні судової, правоохоронної, митної систем (щодо останньої досить різко висловився глава виконкому Національної ради реформ Михайло Саакашвілі) і регулювання енергетики. На думку фахівців, до вересня без траншу МВФ доживемо, але це поганий сигнал для Вашингтона та інших інституційних партнерів України, які майже щороку в різній формі "заливають" в неї до $5 млрд. Або близько 3,5% від офіційного ВВП.

В умовах охолодження відносин з Китаєм Україна ризикує бути "незрозумілою" і Штатам, своєму ключовому союзнику. Звідси і відверта спроба компенсувати інформаційний ефект того, що сталося в суспільній свідомості, величезними цифрами, "привезеними" з Абу-Дабі, але які поки що залишаються на папері.

Втім, арабські шейхи, безумовно, не здатні компенсувати Україні її зволікання і капризи на західному напрямку зовнішньої політики, оскільки відносини з ними не носять і не можуть в найближчому майбутньому носити системного характеру. Хоча б тому, що Україна — не мусульманська країна. А також, що, ймовірно, важливіше, зокрема для ОАЕ — поки не є ані членом ОЕСР, ані членом ЄС (або його загального митного простору). Що дозволило б — як це почасти намагається зробити в різних країнах Європи Китай — використовувати її як "аеродром підскоку" на ринки західноєвропейських країн і їх систему стандартів.

В найближчому майбутньому (за умови зразкової поведінки, чого не спостерігається) Україні світить тільки або багатостраждальний ПДЧ НАТО, що саме по собі нічого не означає, або, якщо дуже пощастить, статус союзника США поза НАТО. Це може — за умови чіткого дотримання лінії Джозефа Байдена у зовнішній політиці — дозволити увійти до кола країн, таких як Австралія, Японія, Південна Корея, Ізраїль, Єгипет, Йорданія, Нова Зеландія, Аргентина. І ще дев'яти цілком пристойних держав, за винятком Афганістану, який виявився в цьому списку лише завдяки розташуванню американських баз. Відзначимо, що ОАЕ в цей "союз прямої дії" без консенсусу, як і в НАТО — не входять.

Емірати проводять багатовекторну політику і самі претендують на лідерство в своєму регіоні. При цьому право "називати" такі країни-союзники належить президенту США. А який сьогодні його близькосхідний курс?

Фактор Вашингтона

Ну ось, наприклад, 16 лютого держсекретар Блінкен скасовує рішення попередньої адміністрації про визнання єменського руху "Ансар Алла" терористичною організацією.

Таким чином, американські війська будуть виведені з безглуздого конфлікту в Ємені. А Саудівській Аравії з союзниками натякають (зокрема, й ОАЕ), що час самим розбиратись зі своєю локальною проблемою, оскільки єменська війна — не стільки антитерористичний, скільки територіальний та історичний конфлікт.

Розумне це рішення чи ні — покаже час, але воно лежить в новому руслі близькосхідної політики, яка повертається до знайдених за Обами контурів. Сенс її в тому, щоб знизити рівень відносин США з близькосхідними монархіями і з Ізраїлем, підвищивши, відповідно, рівень відносин з Іраном.

Це очевидний американський пас Тегерану, який зачіпає і інтереси ОАЕ. Але при цьому американська військова присутність навколо Саудівської Аравії поки лише наростає. Це пов'язано з посиленням активності терористів на її власній території. Так що етика — етикою, а відпускати регіон на всі чотири боки не можна, оскільки в іншому випадку фундаменталісти створять там базу для нових атак проти Америки.

При цьому двома тижнями раніше припинена 23-мільярдна угода на поставку Еміратам 50 новітніх винищувачів-бомбардувальників F-35 Lightning II і 18 бойових дронів MQ-9 Reaper. Президент заявив, що має уважно вивчити умови контрактів, укладених в останні дні Трампа при владі. Це рішення ще не означає, що нафтові монархії зброї не отримають, хоча того хочуть багато впливових демократів. Але заради ревізії відносин з Іраном Вашингтон може з ним і почекати.

Нагадаємо, що угода з Іраном, з якої вийшли США, стосувалася тільки його атомної програми, а не військово-політичної діяльності, яка, як і схожа діяльність Саудівської Аравії, викликає у Вашингтоні тривогу. Зрозуміло, що зміна цієї ситуації — завдання на кілька років. Складність такого рівняння, яке влаштувало б всі сторони (крім Росії, чия зовнішня політика стала повним аналогом поведінки сомалійських піратів) надзвичайно висока.

Сказане не означає, що Києву раптом треба налагоджувати відносини з Іраном, забувши про збитий "боїнг" — це глобальна гра, а Іран продовжить залишатися закритою країною ще довгі роки. ОАЕ потенційно — хороший партнер, і ні до якого Китаю або, тим більше, відсталої Росії від Заходу (в першу чергу — США і Великобританії) не втече.

Однак це питання пріоритетів для зовнішньої політики Києва, оскільки на відміну від байдуже-безтурботного Трампа, у якого на першому місці були гроші і світські скандали, ухилятися від виконання домашнього завдання при Джозефі Байдені Україні, як і будь-кому іншому, не вдасться.

Якщо меморандуми перетворяться на контракти і реальний потік грошей з Затоки дійсно піде до України — чудово, але випускати з уваги пріоритети довірчих відносин з США, євроатлантичної та європейської інтеграції — не можна. Від'їзд місії МВФ в українські дні святкування Валентина в Абу-Дабі — виразне нагадування про це.