Президентські вибори у Франції. Між "прийнятно" та "погано" для України
Еммануель Макрон переміг у першому турі президентських виборів і ймовірно збереже своє лідерство в другому. І це найкращий з можливих сценаріїв для України
Результати президентських виборів у Франції поки що ніяких особливих сюрпризів не принесли: в другий тур виходять чинний президент-ліберал Еммануель Макрон та дружня до РФ ультраправа кандидатка Марін Ле Пен. Різниця між ними, очевидно, складе близько 4% на користь Макрона. Про це говорять і результати екзит-полів, про які повідомляла "ДС" з посиланням на Le Figaro та BFM TV і попередні результати підрахунку голосів.
Приблизно ті ж результати стали відомі і на ранок 11 квітня з практично остаточного підрахунку голосів згідно з протоколами наданих муніципалітетами (але ще не оголошених як офіційно-остаточні). Еммануель Макрон набрав 27,6% голосів, додавши 3% до свого результату п’ятирічної давнини (24.01 %). Лідерка ультраправої партії "Національне обєднання" Марін Ле Пен, з 23,41 % виборів посіла друге місце. Тут теж спостерігається покращення результату 2017 року (21.30 %) на 2 %.
Третє місце з результатом у з результатом 21,95% (дещо більше, ніж йому прогнозували) посів ультралівий кандидат від "Бунтівної Франції" Жан-Люк Меланшон, який може здійснити чи не найбільший вплив на результати другого туру перегонів. А саме – закликом до своїх виборців не дати 24 квітня жодного голосу ультраправій Марін Ле Пен. З такими ж закликами вийшли до свого електорату і "республіканка"-правоцентристка Валері Пекрес, яка отримала менше 5%, та мер Парижа Анн Ідальго, яка, представляючи іншу "традиційну" французьку політсилу — соціалістів, не набрала й 2% голосів.
Тому політологи за результатами голосування 10 квітня, по-перше, констатують, що партії, які почергово правили Францією останні півстоліття, відходять у політичне небуття. І в це неважко повірити, адже в 2017 році вони так само провально виступили на президентських виборах.
Ну а по-друге, експерти прогнозують, що, скоріш за все, в другому турі повториться ситуація, яку вже не раз спостерігали на змаганнях за найвищу державну посаду у П’ятій республіці. Тобто має повторитися ситуація або 2017 року, коли в фіналі перегонів змагалися Еммануель Макрон та Марін Ле Пен, чи 2002 року, коли тодішній президент Жак Ширак переміг тодішнього лідера французьких радикалів Жан-Марі Ле Пена – батька нинішньої кандидатки (з певним скандалом усунутого дочкою з посади голови партії). Цей прогноз підтверджується і соцопитуванням інституту вивчення громадської думки у Франції Ifop за 8 квітня. У другому турі, згідно до нього, 52% виборців планують голосувати за чинного президента, а 48% — за його конкурентку.
Навіть такий мінімальний розрив (а іноді говорять про результати 50,5% на 49,5% на користь Макрона) в другому турі може породити серйозні труднощі для нинішнього президента у вигляді протестів зі звинуваченнями у підтасовці голосів. Можна навіть не сумніватися, що до їх роздмухування будуть залучені всі ресурси російської пропагандистської машини, які залишилися у Франції. Як це сталося, на думку ряду експертів, під час виникнення руху "жовтих жилетів", які півтора роки протестували у П’ятій республіці, припинивши виходити на акції лише через пандемію коронавірусу. В такому разі Макрону доведеться серйозно відволікатися на внутрішню політику від підтримки України у відбитті російської агресії. Підтримки, хоч і недостатньої, проте поступово збільшуваної.
Гіршою для України буде, звісно, ситуація, якщо не справдиться прогноз про те, що для французів Марін Ле Пен – це лише традиційний вияв способу висловити невдоволення чинною владою. І тому вона, виступаючи в ролі такої ж "дулі в кишені", як і її батько раніше, зазвичай має непогані електоральні показники перед перегонами. Проте перед другим туром потомки галлів все-таки враховують більше аспектів і голосують правильно, "прокатуючи" французьких радикалів (їх все рідше, але все ж таки ще називають неонацистами) повз Єлисейський палац.
Перемозі Марін Ле Пен може посприяти шанс, що електорат Меланшона, попри заклик свого лідера, таки піде до неї. Адже ніби-то права любителька путінських грошей (хоч і отримуваних через чесько-німецький банк у вигляді кредиту) активно використовувала у своїй передвиборчій кампанії ліву риторику, яка сприятливо сприймалася електоратом, занепокоєним, наприклад, черговим зростанням цін на пальне (а саме з цього починався протест "жовтих жилетів"). Тож попри підтримку України, яку французи продемонстрували на чисельних мітингах, обіцянка Ле Пен не впроваджувати антиросійських санкцій, які шкодять французькій економіці, може стати для них тією сорочкою, що "ближче до тіла".
В разі перемоги Марін Ле Пен друга за потужністю країна Європейського Союзу може перетворитися у питанні протистояння російській агресії проти Україні на другу Угорщину, яка буде, як мінімум, вносити розлад у єдину санкційну політику об’єднання. А також перестати бути вагомим стимулом, який "підбадьорював" до більш активних антипутінських заходів першу європейську економіку – Німеччину. В найгіршому ж разі, попри всі засудження російської інтервенції (особливо після викриття воєнних злочинів у Бучі), Марін Ле Пен в якості французького президента може і взагалі поставити питання про перегляд цієї політики чи намагатися блокувати поставки Україні зброї країнами НАТО. Остаточно розвалити антипутінську коаліцію у неї навряд чи вдасться, але може бути втрачено необхідний Україні час.
Та шанси на перемогу у Емануеля Макрона все ж таки вищі. І хоч би яким він не став для нас розчаруванням після своєї перемоги у 2017 році, що супроводжувалася ,серед іншого, й справедливою антиросійською риторикою (згадайте хоча б пару "ляпасів" кремлівським засобам масової пропаганди, завданих під час спільної з ще не бункерним Путіним прес-конференції), зараз його зусилля з посилення антиросійських санкцій є для України необхідними. Й існує також вірогідність що, протягом двох тижнів напередодні другого туру проукраїнська риторика президента Франції буде посилюватися, хоча б на фоні появи нових свідчень звірств російських військ на окупованих територіях. Найоптимістичніші прогнози говорять про можливий візит Емануеля Макрона до Києва найближчим часом (не з порожніми руками, звісно) – та про швидку реалізацію ним після перемоги жорсткіших намірів щодо протидії Кремлю.
