Зрадники і параноя. Як Путін бореться за лояльність вертикалі

Згідно з опублікованою днями доповіддю сенатського комітету з розвідки, у людей, яких Дональд Трамп вибрав в якості партнерів для ведення бізнесу в Росії, шафи повні скелетів.

Чумні гроші

Фелікс Сатер, керуючий директор Bayrock Group, який працював над будівельними об'єктами президента США в Нью-Йорку, Флориді та Арізоні, мав великі знайомства в російському розвідтоваристві. Власник компанії Тевфик Аріф, "згідно з інформацією, отриманою комітетом, був залучений в російську організовану злочинність, відмивання грошей і торгівлю людьми щонайменше з 2000 року". Московські знайомі самого Трампа — мільярдер Арас Агаларов і його син Емін мають "серйозні зв'язки з російською організованою злочинністю", а батько — ще й "серйозні зв'язки в російському уряді, включаючи осіб, причетних до операцій по впливу на вибори 2016 року в США. У нього є доступ до президента Путіна і путінського близького помічника Дмитра Пєскова". У списку значаться також менш публічні люди з оточення згаданих осіб, але висновки американських сенаторів в загальному і цілому співзвучні опублікованій наприкінці минулого місяця доповіді Комітету з розвідки і безпеки Палати громад Великобританії про російський вплив і свідчать про те, що Захід сприймає приплив російського олігархату і гроші сумнівного походження, які вивозяться ним в Європу, як одну з головних загроз власної безпеки.

Комітет зазначає, що Лондон використовувався як "пральня" для відмивання брудних грошей, завдяки чому російські олігархи, чиновники і організації "вибілювали" свою репутацію і просували найнепривабливіші інтереси Москви. За словами авторів документа, в цей процес були залучені багато британських юристів, бухгалтерів, піарників, агентів з нерухомості та представників приватного охоронного сектора, багато в чому обслуговуючого інтереси російських еліт. Аналогічна картина вимальовується і з американської доповіді.

Тим часом, схоже, що сама російська влада далеко не завжди розглядає звичку власних олігархів і чиновників мати активи за кордоном як безпечний канал лобіювання своїх інтересів. Більш того, за окремими ознаками можна припустити, що десятиліттями вибудовуваний механізм корумпування західної системи, неодноразово описаний в великих розслідуваннях про зв'язки російських силовиків і міжнародних кримінальних груп, сьогодні стає ще однією з причин конфронтації всередині російських еліт.

Повертаючись до Скрипаля

Автори опублікованої в минулому році в "Нових вістях" статті, присвяченій феномену зради в сучасній Росії, стверджують: "Ціанідом зради" буквально просякнуті структури російської влади, вся культура сучасного політичного життя, а зрада — це "самий швидкісний соціальний ліфт російської еліти". Очевидно, що цей ризик усвідомлює і сам Володимир Путін, розуміючи, що багато хто з його оточення навряд чи збережуть йому лояльність, якщо виникне реальна загроза їхньому майну на Заході.

Ці побоювання знайшли своє відображення навіть в пропагандистських програмах на російському ТБ. Так, ще 4 березня 2018 р. на каналі РЕН-ТВ з'явилася передача під назвою "Мед, батіг і пряник: як агенти зарубіжних спецслужб вербують чиновників". Весь 14-хвилинний сюжет був присвячений тому, що наявність дітей або майна за кордоном є чудовим гачком для вербування, а тому російському чиновнику чи політику неприпустимо мати активи в Європі або США.

Швидше за все, адресатами цього відео були особи, згадані в так званій " Кремлівській доповіді" міністерства фінансів США, але на той момент ще не потрапили під американські санкції. Фрагмент доповіді був представлений Конгресу і опублікований 30 січня 2018 р. Він включав список з 114 високопоставлених чиновників і 96 олігархів, близьких до російського режиму. У доповіді були згадані всі російські міністри, помічники і радники президента Володимира Путіна, глави Москви і Санкт-Петербурга, а також бізнесмени зі статками понад $1 млрд, включаючи Михайла Фрідмана, Сулеймана Керімова, Алішера Усманова, Олега Дерипаску, Євгена Касперського та інших.

Кремль і російські спецслужби справедливо розсудили, що фігуранти списку не бажали втрачати свою закордонну власність і саму можливість виїжджати за кордон. Як відзначав колишній співробітник Держдепартаменту США Олексій Собченко, "для цих людей немає страшнішої речі, ніж бути відрізаними від Заходу і його благ", а тому ймовірність, що вони зроблять все, щоб не опинитися в новому списку санкцій, дуже велика. Саме для них, швидше за все, і була підготовлена зазначена передача на РЕН-ТВ, що оголює головний страх Кремля: закордонні вілли і замки будуть набагато важливішими для російських еліт, ніж путінські секрети.

До слова, передача була показана прямо в день отруєння колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля, отже вона готувалася і монтувалася заздалегідь. Після спроби вбивства Скрипаля більшість експертів схилялися до версії, що основною метою замаху було застереження іншим потенційним перебіжчикам, до того ж не тільки з числа співробітників спецслужб, але також чиновникам, олігархам і всім, хто обізнаний про непривабливі справи Кремля. Як би там не було, дата замаху і вихід передачі відбулися синхронно, в один і той же день.

У пошуках зрадника

Підозри в можливій нелояльності еліт посилилися загальним зниженням популярності Володимира Путіна. Цей процес почався як мінімум з 2018 р., після схвалення ним непопулярної пенсійної реформи. Ще на початку 2019 р. довіру Путіну висловлювали тільки 33% опитаних. В кінці травня 2019 р. рейтинг російського лідера знову обновив історичний мінімум і знизився до 31,7 відсотка. Нарешті, згідно з останніми даними опитування "Левада-центру", в липні його рейтинг впав до 23% в порівнянні з 35% за станом на січень поточного року. На цьому тлі схоже, що Путін вирішив "зміцнити" лояльність свого оточення силовими методами.

Наприклад, квітень минулого року ознаменувався масштабними чистками і арештами всередині ФСБ. Потім "чистки" торкнулися і МВС, а незабаром після цього знову почалися затримання чекістів — як відзначають журналісти, щоб "відновити рівновагу" між конкуруючими силовими блоками. З 2015 р. об'єктом репресій стали діючі губернатори. За даними на 2017 р., під них потрапляли 2% від вищої ланки регіональних еліт. Основні причини арештів губернаторів — це хабарі та шахрайство, проте анонімні телеграм-канали, пов'язані з Кремлем, визнають: реальною причиною кримінальних справ стає підозра в можливій нелояльності регіональних лідерів і спроба залякати інших чиновників. Швидше за все, недавній арешт хабаровського губернатора Сергія Фургала також став одним із прикладів цієї тенденції.

Показовою ілюстрацією параної, що виникає навколо спроб знайти чергового "зрадника", може служити справа журналіста Івана Сафронова, заарештованого за підозрою в державній зраді. По суті, Сафронов не був опозиційним журналістом, більш того, був (або здавався) переконаним лоялістом. Під час роботи спецкореспондентом видавничого дому "Комерсант" він входив в кремлівський прес-пул, а потім став особистим радником одіозного глави "Роскосмосу" Дмитра Рогозіна.

Згідно з характеристикою, даною журналістом Андрієм Козенком, Іван Сафронов був "патріотом до скреготу в зубах", а "читати його твіттер в 2014-му було досить нестерпно". Журналіст Михайло Зигарь і зовсім додав, що і Іван, і його батько "любили і люблять батьківщину і вітчизняний ВПК". Проте, згідно з інформацією телеграм-каналів, близьких до Адміністрації президента, вербування Сафронова здійснили помічники неназваного російського олігарха, який уклав у 2017 р. угоду з ФБР і "прагне стати значимою фігурою в політичних колах США".

Звичайно, цілком можливо, що "справа Сафронова" — це помста журналісту за окремі його розслідування. Але можливо і те, що вона всього лише відображає черговий прояв вже згаданого "полювання на відьом". Виходячи з тональності звинувачень, видно, що російські спецслужби дійсно бояться зростання числа зрад в першу чергу серед олігархів, які бажають "відновити своє добре ім'я" на Заході. З огляду ж на все нові доповіді і розслідування, які публікуються на Заході і розкривають корупційні схеми російських бізнесменів, чиновників і силовиків, варто визнати, що їхні побоювання не безпідставні.

Латентний бунт

З іншого боку, невпевненість в завтрашньому дні, породжувана репресіями усередині системи (незалежно від обґрунтованості підстав для порушення кримінальних справ), не підвищує рівень лояльності, як на те, можливо, сподівався "силовий" клан Кремля і особисто Путін, а лише знижує її. Ставки на страх, особливо в ситуації, коли правила гри неясні і змінюються на ходу, виявилося явно недостатньо, і першими своє невдоволення проявили регіональні еліти. Це стало особливо помітним на тлі протестів в Хабаровську, які, особливо на початковому їх етапі, проходили при потуранні місцевих чиновників, а поліція міста не перешкоджала акціям.

Ще одним проявом нелояльності регіональних еліт став судовий позов до президента Росії, в якому колишній губернатор Чувашії Михайло Ігнатьєв, який нещодавно помер, вирішив оскаржити своє звільнення. Незгода з політикою Кремля проступила і на федеральному рівні в уже згаданій справі Івана Сафронова. За нього заступилися не тільки ліберальні журналісти, а й відомі "системщики" — наприклад, глава RT Маргарита Симоньян — очевидно, побоюючись, що завтра самі можуть опинитися на його місці.

Звичайно, сам факт зростання невдоволення еліт навряд чи може привести до "палацового перевороту". Швидше, його наслідками можуть стати збільшення кількості зрад (в тому числі в спецслужбах), саботаж окремих непопулярних рішень і ще більше розбалансування і без того неефективної російської "вертикалі", що тільки посилить системну кризу.