У Багдаді неспокійно. Приведуть масові протести Ірак під крило Ірану

Низи не можуть, верхи не хочуть

Через тиждень після початку в країні масових протестів уряд Іраку висловило готовність частково виконати вимоги їх учасників: запустити перший етап програми по боротьбі з бідністю і безробіттям. Протестувальники обурені корупцією, нестерпними побутовими умовами, включаючи систематичні відключення води і електрики, поганою інфраструктурою, масової безробіттям і неефективністю органів влади. В ході протистояння з поліцією і військами вони підпалили 51 будівлю та вісім партійних офісів політичних сил, хоча навряд чи це здатне зробити роботу влади ефективніше. Втім, частина багдадських чиновників на час протестів переселилася в багдадський аеропорт, з тим щоб у будь-який момент покинути країну. Але й це навряд чи матиме довготривалий ефект.

Словом, допоможе заяву уряду збити хвилю протестів, поки неясно. І взагалі, ситуація виглядає дивно: навіщо, питається, було чекати тиждень, намагаючись впоратися з масовими виступами, в ході яких загинуло понад 100 осіб, а ще понад 6 тис. отримали поранення, і тільки потім погоджуватися на очевидні і цілком розумні вимоги? Хоча, з іншого боку, основною вимогою протестуючих була відставка прем'єр-міністра Іраку Аделя Абдель Махді, а він поки не збирається йти.

При цьому прем'єр-міністром Іраку, відповідно до конституції та в межах дотримання паритету трьох конфесійних і етнічних груп: арабів-шиїтів, арабів-сунітів та курдів, може бути тільки шиїт, і Махді, природно, шиїт. Але на протест вийшли в основному шиїти — в Багдаді та на півдні країни. Таким чином, релігійної чи національної підґрунтя в неприязні до Махді не проглядається. Іракці протестують виключно проти нестерпних умов життя. Так чому ж Махді не почав робити те, що пообіцяв ще рік тому, коли зайняв посаду прем'єра? І чому до того, як він погодився виконати вимоги протестувальників хоча б частково, поліція тиждень труїла їх газом і розстрілювала бойовими патронами? Втім, МВС це заперечує, як і причетність до нападів на багдадські редакції низки місцевих і міжнародних ЗМІ. Що заважало відразу погодитися почати боротьбу з бідністю і безробіттям, яка є прямою і очевидною обов'язком прем'єра?

Протести

Протести почалися 1 жовтня і дуже нагадували події 2016 р., розвиваючись за тим же сценарієм. Спочатку збунтувалися дев'ять південних шиїтських провінцій, найбільш постраждалих в ході військових дій 2003 р., потім Багдад, потім стали обурюватися курди в провінції Кіркук на півночі Іраку. Причина скрізь була одна — нестерпна економічна ситуація та відсутність позитивних перспектив.

Протестувати вийшла в основному молодь. Влада спробували розігнати мітингувальників, а коли це не вийшло, відключили інтернет на 75% території країни. Але така спроба перешкодити протестувальникам погоджувати свої дії не спрацювала — протест носить здебільшого спонтанний характер, без явних лідерів, сильно нагадуючи протести "жовтих жилетах" у Франції.

Схожі протести, хоча і менших масштабів проходили і в минулому році в Басрі. Втім, протести в Іраку відбуваються, по суті, в режимі нон-стоп, то спадаючи, то зростаючи. Детонатором їх нинішньої хвилі стало зняття з посад кількох відомих військових, які заслужили повагу в ході конфлікту з ИГИЛ 2013-2017 рр., який, втім, з тим же успіхом можна назвати громадянською війною. Але ці кадрові рішення стали останньою краплею. Причини лежать на поверхні: молодь складає 60% населення Іраку, а безробіття серед молодих людей сягає 17% для чоловіків і 27% для жінок. В середньому показник безробіття по країні — близько 10%. При цьому іноземні компанії — а саме вони роблять погоду на ринку праці — всі частіше воліють завозити фахівців з-за кордону, так що навіть наявність затребуваною в принципі спеціальності ще не гарантує працевлаштування.

Коротка історія іракських проблем

На парламентських виборах 2018 р. в Іраку перемогли ісламські партії місцевих шиїтів "Блок аль-Ахрар" і "Альянс Фатах", що утворили коаліцію зі світською "Аль-Ватания", Компартією Іраку та ісламістським "Альянсом перемоги" аль-Абаді. Підсумком цього сложносоставного союзу і стало уряд 77-річного Махді, досвідченого іракського політика, у минулому — віце-президента, а також міністра нафти і міністра фінансів, яке розпочало роботу 25 жовтня 2018 р.

За рік діяльності нового уряду стан справ суттєво не поліпшився. Воно, втім, і не могло покращитися, оскільки іракські проблеми утворюють замкнене коло.

Розгромивши і змістивши Саддама Хусейна в 2003 р., американська окупаційна адміністрація на чолі з Полом Бремером логічно зробила ставку на шиїтські еліти, сприяючи їх просування на керівні посади в Багдаді. Сунітську меншість, до якого належав і Хусейн, традиційно яке становило більшу частину політичної верхівки, настільки ж логічно пішла в опозицію і ініціювало партизанську війну, яка і породила ИГИЛ, притому що режим Хусейна був в цілому досить світським.

Повномасштабна громадянська війна почалася фактично відразу після відходу американських військ в 2011 р., а в 2013-му ИГИЛ вже перейшло в наступ. До 2015 р., коли Багдад почав кампанію зі звільнення захоплених ИГИЛ районів, воно контролювало понад 90 тис. кв. км в Іраку і сусідній Сирії.

Відбити у игиловцев всі міста вдалося тільки до зими 2017 р., але проблема тероризму ИГИЛ залишається. Нинішні заворушення і відповідні дії уряду, що виразилися в стягування військ з півночі на південь, відкривають нові можливості для осередків ИГИЛ, зосереджених в основному в провінціях Діяла, Найнава і Салах-ед-Дін.

Але не все просто і з шиїтами. Зубожіння південних шиїтських провінцій в ході війни 2003 р. досі не подолано — 30% півдня країни живе за межею бідності. Ситуація ускладнюється абсолютної корумпованістю чиновників. За даними Transparency International, Ірак входить в число найбільш корумпованих країн світу, а за інформацією попередника Махді, Хайдера аль-Абаді, ступінь корупції така, що міністри йдуть у відставку за хабар, продаючи своє місце.

Рік тому іракці вимагали відставки аль-Абаді з-за неспроможності приборкати корупцію і отримали Махді, але ситуація не змінилася ні на йоту. Корупція веде до розкрадання бюджету, а відновлення та реконструкція Іраку вимагає величезних коштів. У 2019 р. уряд Махді виділив $52 млрд на зарплати, пенсії, соцзабезпечення, але цього недостатньо. Уряд спробувало вирішити проблему, збільшивши податки на середній клас столичних жителів, що укупі зі зміщенням популярних військових і стало безпосереднім приводом для протестів.

Протистояння США і Ірану

Протестувальники серед іншого висловлювали обурення іранської підтримкою шиїтських збройних угруповань в Іраку, відверто кошмарящих всіх незгодних з ними. Хоча шиїтський варіант ісламу сповідують 70% жителів 38-мільйонного Іраку, частина з них виступає за самостійний політичний курс країни, частина — за зближення з Тегераном. При цьому якщо Махді висловлює компроміс між першою та другою позиціями, але ближче все-таки до першої, то в разі його відходу у відставку існує велика ймовірність приходу вже відверто проиранского прем'єра. Це до деякої міри зміцнює становище Махді, забезпечуючи йому підтримку США і світської частини суспільства, але не вирішує проблеми в цілому.

Загальні підсумки

Незалежно від того, чим завершиться нинішнє протистояння, перспективи Іраку видаються безвихідними. Слабкий та розділений громадянське суспільство не здатне висунути нове покоління лідерів, які можуть якщо не покінчити з системною корупцією, то хоча б потіснити її. В умовах загального невдоволення економічним становищем радикальні організації — ИГИЛ, проіранські угруповання та курдські націоналісти — завжди будуть зберігати помітний вплив і успішно поповнювати свої ряди.