Практично президент. Чи буде Байден мстити Україні

Зовні передбачувана перемога Джо Байдена в процедурі голосування вибірників 14 грудня, яка раніше здавалася чистою формальністю, не змогла пом'якшити напруження в американському суспільстві. І — розвіяти тривогу серед спостерігачів і коментаторів з оточуючих Америку в глобальному інформаційному просторі країн світу. Особливо державах, прямо або побічно від неї залежних.

Сором — не дим

Зрозуміло, на практиці процес пошуку механізмів адаптації до принципів та прогнозованої лінії нової адміністрації йде ще з 3 листопада. Але на кожному етапі лідер Дональд Трамп, чий час минає (проте зовсім так про себе не думає), ставить під сумнів життєздатність американських політичних інститутів.

Так і зараз — формально ніщо не заважає партії, яка скупчилася навколо Трампа, який вимагає лояльності до себе і захисту себе від неминучих розглядів, перекинути результат виборів під час знову-таки "як би" ритуального підрахунку і затвердження в Конгресі. Адже консерватори контролюють більше штатів (а у них в формі делегацій — і колективні голоси), що продовжує зберігати для табору Трампа можливість торпедувати статус-кво і витягнути цеглу з пробитої в багатьох місцях будівлі американської демократії.

Та й з практичної точки зору, можна самим собі створити можливість підзаробити, тимчасово посидівши в кріслах віцепрезидента і міністрів, нехай і ціною історичної ганьби. Зрештою, "сором не дим, очі не виїсть", а етичний кістяк партії за минулі роки порядком розхитався. Загалом, виключати виходу цього сумного шоу на нове спадне коло з урахуванням всього, що відбувалося раніше, — тепер не можна. Нехай навіть сенатські керівники зі скрипом, але визнають перемогу Джо Байдена, боячись пролетіти повз найважливіших для долі більшості у верхній палаті двох гонок у знову ключовому штаті Джорджія.

Засоби для кампанії в ньому, до речі, Трамп нічтоже сумняшеся переправляє до власної кишені, а прийняття бюджету блокує, добиваючи рейтинги партії в штаті і в федерації. Не кажучи вже про лояльність правоохоронців, чиє начальство змінюють вкотре за ці роки через його образливий для Трампа страх розгорнути справжні політичні репресії.

Втім, на світлій стороні місяця американської політики і її проекції на інший світ, останнім часом не надто яскравої, теж відбуваються деякі важливі процеси, нехай і затьмарені спробами 45-го президента запалити вогонь громадянської війни і деградації політичних партій до угруповань часів релігійних воєн, причому без жодного особливого перебільшення.

Якщо роз'їдаючого, подібно продуктам старої лабораторії КДБ в російських Шиханях, політичну систему Заходу вождя секти конспірологів вдасться витягти з Білого дому відносно безболісно, не перетворюючи святиню Просвітництва в попелище, то незлобивий характер Байдена вже не допоможе як організаторам, так і виконавцям цієї змови, яка справді здобула міжнародного масштабу.

Під гарячу руку потраплять і використані втемну персонажі, які в чималій кількості водяться на Печерських пагорбах. У кращому випадку таким не зовсім мимовільним, але недалеким фігурам в деструктивних комбінаціях Росії і її специфічних союзників з глобальної тіні доведеться поділитися найпотаємнішим: грошима і владою, яка витікає з них.

Гумор за приступною ціною

Забавно буде спостерігати, як істеблішмент країн, який тільки що підспівував Трампу в його отруйній балаканині на адресу сім'ї нового президента США, навперебій кинеться пропонувати тому ж Хантеру Байдену участь у власному бізнесі.

Наприклад, в розважальній сфері — в гаряче коханій Байденами (що можна розуміти і прямо, і переносно) Україні — чому б не новим лідерам Демпартії не придбати місцевий "Камеді Квартал", щоб бити по зберігаючому небезпеку Трампу його ж зброєю? Та й гроші, врешті-решт, непогані. А адже саме президенту Зеленському — якщо хоча б це його все ще цікавить, доведеться, як нікому іншому, відмиватися від пам'ятної для всієї Америки і України телефонної розмові з експрезидентом (тепер вже в будь-якому випадку, проблема все ще в особливостях транзиту) Дональдом Трампом.

Якось доведеться викручуватися і Варшаві, і Будапешту, але їх залежність від США не варто перебільшувати, хоча руки американських і глобальних "лібералів" щодо того ж Віктора Орбана тепер будуть розв'язані. Чому б, до речі, угорському прем'єру не запропонувати американцям частку в АЕС "Пакш" в обмін на закривання очей на його минулі мистецтва?

Звичайно, сумнівно, щоб адміністрація, що формується, яка боролася на основі платформи принципів і цінностей, легко або демонстративно пішла на такі одіозні "договорняки". У минулому, звичайно, демократи теж бували морально гнучкими, але "не той пішов сьогодні демократ", адже президентство Трампа коштувало йому нових шрамів і появи не менше сильної, ніж у фанатів самого Трампа, віри в підступність всемогутнього ворога.

Це і погано, і добре: принаймні, наївних помилок епохи загального процвітання, як в епоху Обами, — вже точно чекати не доводиться. Швидше новий епізод серіалу "Вашингтон і тубільні царі" буде внутрішньо схожий з логікою "Ігри престолів", в якій того, хто запропонував поділитися благами з сильним, прихильно приймуть, а потім все одно ухекають. Тому посмішки і поплескування по плечу з боку американських лібералів, які знаходяться в режимі екзистенційної війни, українській владі не слід сприймати всерйоз, та й взагалі, на свій рахунок — вона з новою старою американською елітою сьогодні зовсім не на одній хвилі.

Просто поки що її немає кому або нічому принести в жертву — Путін, який раптово поспішив привітати Байдена, взагалі не належить для Демпартії до "світу живих". Щодо Меркель, якій раніше можна було здавати Україну на поруки, то її власне політичне майбутнє, пролонговане пандемією, — туманне.

У той же час відновив, і з подвоєною швидкістю, свій наступ на Україну Китай — і в цьому сенсі між глобальними столицями і справді може в якийсь момент виникнути привід для "розмови по-українськи". Адже саме китайців сьогодні не можна запідозрити в політичній гидливості — якщо заради просування свого "Одного пояса, одного шляху" в Європу треба скуповувати мандрівні цирки — значить, буде робитися і це.

Залишається сподіватися на почуття гумору самого Джозефа Байдена, якому може захотітися подивитися на виступ українських стендаперов у дворі свого нового будинку в окрузі Колумбія, замість того щоб віддавати їх культурно чужим китайцям.