Післясмак самітів. Як Китай розхитуватиме Європу її ж руками

Саміти G7, НАТО і США — ЄС відгриміли, і вже можна спостерігати процеси, які сигналізують про чіткий намір Брюсселя і Вашингтона "лагодити" як трансатлантичне партнерство, так і Євросоюз.

Обидві структури стикаються з низкою серйозних викликів — зовнішніх і внутрішніх, які часто взаємопов'язані. Взяти, наприклад, Росію, яка роками підриває демократію в Європі за допомогою своїх сателітів, які у тому числі займають високі пости.

Аналогічну діяльність щодо Європейського Союзу веде і Китай, який Вашингтон, незалежно від зміни адміністрацій, вважає своїм головним суперником.

У європейців до Піднебесної ставлення було дещо м'якшим. Окремі країни відчувають величезний інтерес до китайських інвестицій, проте Сполученим Штатам поступово вдалося схилити європейських союзників до більш консолідованого рішення проблеми розширення китайського впливу на ЄС.

Паралельно антикитайський фронт формується і в безпосередній близькості до кордонів КНР — в Індо-Тихоокеанському регіоні. Чого в самому Пекіні, звичайно, не могли проігнорувати.

З метою надати своїй відповіді максимальної ваги, сумірної меседжам, озвученим на червневих самітах, голова Сі Цзіньпін вибрав епохальну для китайської номенклатури подію — 100-річчя Комуністичної партії Китаю.

Виступаючи перед вишколеною 70-тисячною аудиторією на нещасливій площі Тяньаньмень, де 33 роки тому вбивали студентів-демонстрантів, Сі заявив: "Ми ніколи нікому не дозволимо залякувати, пригнічувати або намагатися підпорядкувати Китай".

За його словами, "час знущань над Китаєм минув". І, явно звертаючись до США, чиї "святенницькі проповіді" йому не до вподоби, Сі додав, що будь-кому, хто наважиться продовжувати "знущатися" над Піднебесною, "розіб'ють голову об Велику сталеву стіну, викувану 1,4 млрд китайців".

Ну, і далі за пропагандистським шаблоном: тільки соціалізм — шлях Китаю до світлого майбутнього і т. п.

Пригноблені автократи і демократи-колонізатори

Виступ Сі Цзіньпіна примітний своєю різкістю і точністю формулювань в частині загроз опонентам. Але також він є і ідеологічною відповіддю на запропонований президентом США Джо Байденом переосмислений концепт протистояння.

З огляду на роз'єднаність, що панує по обидва боки Атлантики, американський президент незабаром після приходу в Білий дім висунув наступну парадигму протистояння, засновану на концепції часів холодної війни, — "демократія проти комунізму".

Оскільки не всі нинішні суперники США і Європи є комуністичними державами (та й Китай створив химерний гібрид ринкової економіки і комунізму), Байден вирішив просувати ідею "демократії проти автократії", закликаючи союзників об'єднатися, щоб захистити перше від другого (від Китаю і Росії).

Сі, у свою чергу, співгромадянам і союзникам зробив зустрічну пропозицію — такий же, по суті, релікт холодної війни: парадигму "гноблені проти колонізаторів".

І частина союзників, зауважимо, з готовністю прийняла цю пропозицію, синхронно артикулюючи аналогічні наративи.

Причому йдеться, зокрема, про Європу, для просування інтересів в якій Пекін доклав надзвичайних зусиль.

У самому Євросоюзі є країни-члени, чия політика викликає занепокоєння у Брюсселя, а також у лідерів ЄС — Німеччини та Франції. Насамперед Польща і Угорщина.

І якщо Польща "буцається" з Брюсселем (читаємо — Берліном), намагаючись завоювати краще місце під сонцем, то Угорщина Віктора Орбана не може змагатися в лідерстві з Варшавою, але ще сильніше скочується до зручного для третіх сторін авторитаризму, розігруючи карту утисків ЛГБТ, ЗМІ і тиску на судову систему.

Сьогодні в Європі все частіше звучать неприкриті погрози покарати порушника — Угорщину, вигнавши її з Євросоюзу.

Звичайно ж, це всього лише розмови. Вигнати когось із ЄС складніше, ніж прийняти. "Стара Європа" таким чином просто намагається змусити Орбана звернути зі спірного шляху і послабити його позиції всередині країни, апелюючи насамперед до громадян Угорщини.

Одним з високопоставлених представників "Старої Європи" став прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте.

Лідери ЄС закликають уряд Орбана відмовитися від нового закону, що забороняє угорським школам використовувати навчальний матеріал, що "пропагує гомосексуалізм". Як давно повелося, традиціоналісти всіх мастей і громадянств під гаслом захисту від "пропаганди гомосексуалізму" ховають наступ на права представників ЛГБТ. Що є тригером для європейської демократії. І Рютте саме на це і вказав: або припиніть гнобити ЛГБТ, або пакуйте валізи.

Глава угорського уряду у відповідь назвав критику "колоніальним підходом".

"Вони просто не замислюються над тим, що можуть і не можуть говорити про інші народи і закони іншої країни", — обурився Орбан, чітко давши зрозуміти, що не має наміру перед виборами відмовлятися від подальшої радикалізації своєї політики.

Але також не можна не звернути уваги на те, наскільки тотожна реакція Орбана риториці Сі на площі Тяньаньмень.

І не дивно. Адже серед усіх країн — членів ЄС саме уряд Орбана має найтісніші зв'язки з Китаєм.

В обмін на інвестиції та інші гешефти Будапешт, наприклад, у квітні–травні наполегливо блокував резолюцію ЄС з критикою Китаю через реформи виборчого законодавства в Гонконзі.

І політичний вплив Китаю в Угорщині буде лише зростати, оскільки Пекін явно втрачає інтерес до режиму Олександра Лукашенка. Якщо раніше Білорусь, менш демократична порівняно з Угорщиною, вважалася вікном для Китаю на європейський ринок, то після того, як Лукашенко став ізгоєм під щільним контролем Москви, сенсу для КНР годувати його режим вже немає.

Відповідно, ресурси, що звільнилися, Пекін направить прямо в серце Європи — в Угорщину, а також в Сербію.